- •1. Ідеали виховання.
- •2. Загальнолюдські цінності як основа ідеалів виховання.
- •3. Цінності і методи виховання
- •4. Сутність процесу виховання
- •5. Принципи виховання
- •6. Виховання як соціалізація особистості
- •7. Загальний напрям виховання
- •8. Зв’язок виховання з життям, працею
- •9. Виховання: сутність, призначення, сучасні ідеї
- •10. Виховання, його специфіка та характерні особливості.
- •11. Етапи виховання
- •12. Закономірності і принципи виховання.
- •13. Мета й завдання виховання.
- •14. Сім’я як чинник виховання.
- •15. Учнівський колектив: методика його створення і розвиток.
- •16. Проблема змісту виховання в сучасній теорії і практиці.
- •17. Виховна діяльність: значення, сутність, зміст, основні методики.
- •18. Стимулювання здорового способу життя педагога і вихованців як основа виховання.
- •19.Колектив як чинник виховання
- •20.Виховна робота класного керівника у навчальному закладі
- •21.Особливості виховання у птнз
- •22.Вибір методів виховання
- •23 Класифікація методів виховання
- •24. Методи формування свідомості особистості
- •25. Методи організації діяльності
- •26. Методи стимулювання і корекції поведінки
- •27.Виховні засоби
- •28. Прийоми і педагогічна техніка впливу у процесі виховання.
- •29. Сучасні технології виховання.
- •30. Виховна робота в навчальному закладі.
- •31. Теоретичні основи, методика і техніка планування виховної роботи.
- •32. Організаційні форми виховання: поняття і сутність, характеристика різноманітних форм.
- •33. Методика і техніка підготовки і проведення різноманітних форм виховної роботи.
- •35. Система роботи класного керівника з батьками учнів птнз.
- •36. Вихованість як критерій результативності виховного процесу.
- •37. Система додаткової освіти, її виховний потенціал, зміст і основи методики.
- •38. Призначення і функції класного керівника в сучасному професійно-технічному закладі.
- •1.Зміст роботи класного керівника:
- •Співпраця з психологом навчального закладу.
- •39. Традиційні і творчі форми роботи з батьками учнів.
- •40. Прийоми (елементи) в структурі різних форм виховної роботи.
- •41. Методичні основи діяльності класного керівника в професійно-технічному навчальному закладі.
- •43. Методи виховання як система
- •44. Зміст виховання як система.
24. Методи формування свідомості особистості
Метод виховання – це спосіб педагогічної діяльності, спрямований на реалізацію мети виховання.
Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами.
Переконання – передбачає вплив на свідомість, почуття, волю особистості. Основними формами впливу є бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції.
Особистий приклад – цілеспрямований і систематичний вплив вихователя на вихованців силою особистого прикладу, а також усіма видами позитивних прикладів діяльності інших людей як зразків для наслідування, ідеалу в житті.
Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку. Основною функцією цього методу є те, що він слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять.
Роз'яснення — метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Застосування методу базується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Роз'яснення застосовують лише тоді, коли вихованцю дійсно потрібно пояснити нову моральну норму, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Однак, роз'яснення не потрібні там, де йдеться про прості і звичні норми поведінки в школі та суспільстві: не можна різати парту, розмальовувати стіни, кричати, плювати і т. д. Роз'яснення ж використовується у двох випадках: 1) для того, щоб сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки, 2) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який вже здійснено (наприклад, весь клас не прийшов на урок).
Навіювання, проникаючи непомітно у психіку, діє на особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Діти і підлітки особливо підлягають навіюванню. Ця специфіка психіки використовується у тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки. Навіювання поєднується з іншими методами виховання для підсилення виховного впливу. У практиці виховання використовується умовляння, що поєднує прохання з роз'ясненням і навіюванням. Вплив умовляння майже цілком залежить від прийняття вихователем форми звернення. Він також залежить від авторитету педагога, його особистих моральних якостей, переконаності у правоті власних слів і дій.
Бесіда — метод обговорення конкретних знань, фактів, подій, вчинків, який передбачає участь двох сторін — вихователя і вихованців. Бесіда відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує думки, точки зору вихованців, будує свої взаємини з ними на принципах співробітництва, партнерства. Бесіди можуть бути різного плану: пізнавальні, етичні, естетичні, екологічні, політичні та ін. Метою бесіди є поглиблення, зміцнення моральних, естетичних, соціальних понять, узагальнення і закріплення знань, формування у школярів відповідних ставлень до навколишньої дійсності, до себе.
Диспут — метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних точок зору. Диспути проводять у середніх і старших класах на політичні, економічні, моральні, правові, екологічні, естетичні теми, що хвилюють молодь. Диспут не вимагає певних рішень, проте не можна допускати, щоб диспут перетворювався у суперечку заради суперечки. Він покликаний навчити школяра дисциплінувати свою думку, дотримуватися логіки доведення, аргументувати свою позицію, бути толерантним до іншої позиції. Диспут є складним методом і вимагає високого рівня професійної підготовки педагога. Він повинен уміти делікатно і з повагою ставитись до висловлювань учнів, аргументувати їх, нікого не ображати і не принижувати, вільно володіти матеріалом теми, оперативно спрямовувати хід диспуту, стимулювати активність учасників.