17Сутність і організація самовиховання учнів

Виходячи з особливості виховання як двостороннього процесу, треба постійно спонукати дитину до самовиховання як певного цілеспрямованого систематичного впливу на самого себе з метою прищеплення собі бажаних якостей (моральних, фізичних, розумових та ін.). Самовиховання - це діяльність людини з метою зміни своєї особистості. Початок цієї діяльності - самоаналіз, для якого необхідні самоспостереження і самооцінка. У кожній людині повинна бути потреба до самокритики, самоконтролю як шлях до самовдосконалення на противагу самовдоволенню. Стимулювати школяра до самоаналізу можуть: прочитана книжка. її герої, їх вчинки, приклад оточуючих людей, бажання

самоствердження, твори-роздуми, відповіді на питання анкет та ін.

Етап самовиховання - складання програми самовиховання, її реалізація, що вимагає самоконтролю, звіту. Ці засоби особисто використовуються людиною і йдуть від неї. Отже, і самовиховання протікає найбільш активно і найбільш ефективно її тих випадках, коли вирішені такі завдання:у школярів сформовано бажання стати кращим; вони знають шляхи і засоби самовиховання і володіють ними (самоаналіз, самообов'язки, самоконтроль, самозвіт).Стимулювання школярів до самовиховання забезпечує саморозвиток особистості вихованця, його самоактуалізацію. Структура процесу самовиховання:

Усвідомлення потреби, бажання змінити себе, удосконалювати свої особисті якості;Самоаналіз;

1. Самооцінка;

2. Визначення мети, програми, плану діяльності;

3. Діяльність спрямована на само змінну, самоудосконалення;

4. Методи, прийоми, засоби діяльності, спрямовані на самовиховання:

• Самообов`язки, само накази, самоумовлення, само переконання;

• Само інструктування, само переключення, само нагадування;

• Самонавіювання, само заохочення, само покарання, само утішання;

• Самоконтроль, самооцінка, кореляція плану діяльності.

18.Обгрунтувати принцип систематичності і системності в навчанні

Систематичність навчання припускає засвоєння учнями понять розділів у їх логічному зв'язку і наступності (спадкоємності). Системність - характерна ознака наукового знання. Вимога систематичності навчання випливає з принципу науковості і в системі принципів займає підлегле йому положення.

У дидактиці визначені такі вимоги до реалізації принципу систематичності:

• планомірна організація і проектування процесу навчання, який будується на основі твердо встановлених навчальних планів і програм, що забезпечують вивчення чітко відібраного матеріалу за роками навчання, окремими навчальними періодами у навчальному році, окремими робочими днями і годинами;

• поступовість і послідовність, з якими необхідно рухатися від кожного ступеня навчального процесу до наступного;

• встановлення тісного і міцного зв'язку між вивченими питаннями у відповідній послідовності;

• приділення особливої уваги головному, основному, навколо кого групується менш суттєве, вихідне;

• встановлення суворого логічного зв'язку в розташуванні навчального матеріалу з послідовним порядком, коли наступне базується на попередньому та коли попереднє з логічною необхідністю потребує наступного;

• ускладнення методів навчання відповідно до змісту навчального матеріалу;

• систематична робота учнів над засвоєнням знань, умінь та навичок;

• поступове ускладнення форм самостійної роботи школярів, у процесі якої вони ґрунтовно вивчають матеріал, оволодівають прийомами застосування знань і розв'язанням завдань;

• організація підсумкового повторення за великими розділами навчального матеріалу та предмета в цілому;

• постійна і планомірна перевірка та облік учителем знань, умінь і навичок учнів та прийомів їх навчальної роботи.

У дидактиці поняття "системність" розглядається в трьох аспектах:

1. як принцип навчання;

2. як якість знань учнів;

3. принцип управління навчально-виховним процесом.