3. Тривалість життя

Істрико-демографічний аналіз смертності свідчить про те, що в її динаміці впродовж тисячоліть була відсутня будь-яка певна тенденція. У Європі XVII сторіччя смертність була такою самою високою, а середня тривалість життя – такою самою низькою, як у Стародавньому Римі або Стародавньому Єгипті. Остання коливалася в межах від 20 до 30 років і майже ніколи не перевищувала 35 років. Навіть серед вищої європейської аристократії середня тривалість життя на середину XVIII сторіччя не досягала 35 років, хоча у привілейованих прошарків населення смертність була найближчою до «нормальної», оскільки вони не страждали від голоду і, ймовірно, найменшою мірою були вразливі щодо пошестей.

Переворот у структурі причин смерті супроводжувався зниженням смертності в усіх вікових групах, що було тотожним збільшенню у кожній генерації частки людей, котрі доживали до дедалі старішого віку. Ці радикальні зміні привели до небаченого раніше зростання середньої тривалості життя – узагальненого показника, в якому найповніше відображені повікові рівні смертності. І якщо за всю попередню історію людства – до XVIII сторіччя – середня тривалість життя залишалася незмінною, а за вельми оптимістичних припущень зросла щонайбільше на 10-15 років, то за останні 200 років вона зросла – нехай лишень у частини населення світу – на 35-40, а в окремих випадках і більше років.

У демографії під тривалістю життя розуміють інтервал між народженням та смертю, який дорівнює віку смерті. Тривалість життя, усереднена для генерації народжених, – це показник демографічної статистики, який являє собою узагальнену характеристику смертності.

У демографічному аналізі смертності використовують низку середніх характеристик тривалості життя: середня тривалість майбутнього життя або очікувана тривалість життя, відстрочена (тимчасово відстрочена) середня тривалість майбутнього життя, тривалість життя в інтервалі віку, медіанна тривалість майбутнього життя, модальна тривалість життя, модальна тривалість майбутнього життя для віку X. Усі ці параметри тим чи іншим чином пов'язані з таблицями смертності й їх обчислюють відповідно до зафіксованого в них порядку вимирання генерації.

Ще на початку 50-х років XX сторіччя французький демограф Ж.Буржуа-Піша спробував, спираючися на найсприятливіші досягнуті на той час показники смертності, розділити ендогенну та екзогенну смертності й на підставі показників ендогенної смертності підійти до визначення «біологічних» меж зниження смертності у кожній віковій групі. За його розрахунками, за умови зниження смертності до визначених ним біологічних меж середня тривалість життя чоловіків могла б досягнути 76,4 року, жінок – 78,7 року. Оскільки контроль над смертністю весь час розширювався, варто було очікувати зниження рівнів смертності в усіх вікових групах. Дослідження співвітчизників Ж.Буржуа-Піша – французьких демографів А.Нізара та Ж.Валлена, котрі склали таблицю найменших ймовірностей померти в тому чи іншому віці, досягнутих у розвинених західних країнах на середину 60-х років, показали, що рівні смертності, які Ж.Буржуа-Піша вважав біологічною межею, були зафіксовані на середину 60-х років тільки у небагатьох вікових групах та переважно серед жінок; їх спостерігали лише в окремих країнах і у жодному випадку вони не були перевищені.

Середня тривалість життя за таблицею смертності, побудованою А.Нізаром та Ж.Валленом на базі найменших фактичних ймовірностей смерті, дорівнювала 72,2 року для чоловіків та 76,8 року для жінок. Іншими словами, вона виявилася істотно меншою, ніж гранично-межова біологічна, розрахована Ж.Буржуа-Піша. Крім того, на кінець 70-х років виявила себе явна тенденція до зростання рівня смертності у багатьох вікових групах, а надто серед чоловіків, й, отже, до віддалення від гранично-межових біологічних ймовірностей. Підвищення інтенсивності смертності відбувалося переважно у старшому віці й загалом перекривалося зниженням смертності у молодших вікових групах, тому середня тривалість життя все-таки зростала. Проте у деяких випадках зростання смертності охопило таку кількість вікових груп і стало настільки значним, що середня тривалість життя перестала збільшуватися й навіть виявила тенденцію до зниження, як це було в Норвегії після 1955 року.

Як правило, зниження середньої тривалості життя починається з чоловіків, охоплюючи поступово все населення. Так, наприклад, середня тривалість життя при народженні становила в Україні для чоловіків у 1970—1971 роках 67 років у місті та 66 років на селі, у 1993-1994 роках цей показник знизився відповідно до 63 та 62 років. Середня тривалість життя при народженні жінок і в містах, і в сільській місцевості України впродовж усього періоду від 1970 по 1992 рік була, за винятком 1989-1990 років, незмінною й становила 74 роки. На зламі 80-90-х років відзначений короткочасний підйом показника середньої тривалості життя при народженні і у жінок (75 років), і у чоловіків (66 років) України. Але у 1993-1994 роках середня тривалість життя при народженні у жінок скоротилася в місті до 73 років, а в селі – до 72,8 року.

Залежність тривалості життя від знаку зодіаку (складено Центром астрологічних досліджень /США/ на основі обстеження 60 тис. осіб)

Знак зодіаку	Середній вік		Знак зодіаку	Середній вік
	чоловіків	жінок		чоловіків	жінок
Козеріг	77,5	80,0	Рак	68,0	73,0
Водолій	71,5	71,6	Лев	74,0	74,5
Риби	71,0	75,0	Діва	76,5	80,5
Овен	79,0	78,0	Терези	73,0	77,0
Телець	81,5	79,5	Скорпіон	62,0	63,5
Близнюки	78,5	85,0	Стрілець	68,5	72,5