Екзогенні та ендогенні причини смертності
Як ми вже знаємо, в середині ХХ століття французький демограф Ж.Буржуа-Піша виділив два види причин, які впливають на тривалість життя – це екзогенні та ендогенні причини смертності.
Екзогенні причини (зовнішні) – це причини, які зумовили передчасну смерть людини, коли її організм ще не вступив у фазу старіння.
Ендогенна смертність (внутрішні) – це закінчення життя внаслідок біологічного старіння організму.
Кафедра спортивної медицини і синології Національної медичної академії провела 2006 року системне дослідження студентів. У результаті виявлено, що 80% студентів мають рівень здоров’я, який кваліфікується як низький та нижче середнього. Пересічний український юнак на 10 – 15 років старший за свій паспортний вік, а дівчина – на 5 – 10 років. За останні роки в Україні зменшився відсоток цілком здорових людей. Коли 15 років тому він становив близько 8%, то тепер – 2%.
З точки зору демографічного аналізу поділ причин смертності на екзогенні та ендогенні має принципове значення, так як створює передумови для адекватного розуміння структури смертності, пошуку резервів зниження її рівня й здійснення ефективної демографічної політики у царині охорони здоров'я населення.
Екзогенну (зовнішню) смертність характеризують дві найважливіші з точки зору життя людини якості. Вона завжди передчасна, а тому небезпечна. Екзогенна смертність вражає людину в будь-якому віці, в тому числі й тоді, коли потенційна життєздатність організму далеко не вичерпана. Особливо вона небезпечна у немовлячому та дитячому віці, коли організм дитини ще не зміцнів. Іншою якістю, притаманною екзогенній смертності, є можливість її усунення поліпшивши матеріальні й соціальні умови існування людини, можна уникнути її передчасної смерті.
Хоч би то за яких умов відбувався розвиток людського організму, його життєздатність з часом вичерпується, настає старість. Із старінням пов'язана переважно ендогенна (внутрішня) смертність. Швидкість природного старіння – еволюційна характеристика виду, проте вона істотно розрізняється як для окремих індивідів, так і для їх сукупностей. Тому вік, на який життєздатність людини слабне настільки, що смерть стає неминучою, коливається у певних межах навколо величини, іменованої біологічною (видовою) тривалістю життя. А проте залежність ймовірності смерті від віку дуже велика. Й хоча дія ендогенних чинників смертності зумовлена переважно старінням організму, певна кількість ендогенних смертей пов'язана з дією якихось інших причин і настає у молодшому, часто у ранньому дитячому віці. Серед таких причин перше місце належить спадковим хворобам та вродженим вадам.
Ендогенні причини, пов'язані із старішанням, за умов переважання екзогенної смертності у більшості випадків не встигають проявитися, так як лише невелика частка народжених доживає до похилого та старечого віку. Але якщо екзогенна смертність знижується, першорядного значення набувають ендогенні причини смерті, пов'язані з старінням. Смерть завжди є результатом взаємодії екзогенних та ендогенних причин, але роль кожної з цих двох груп може бути принципово відмінною з точки зору головних характеристик смертності.
Екзогенні причини смертності поступово втрачають свою домінуючу роль – тепер життя людини закінчується внаслідок біологічного постарішання організму. Середня тривалість життя неуклінно зростає Вже наприкінці ХІХ століття у європейських країнах вона становила 56 років. Проте, в Росії значно менше – близько 45 років. Особливо високою була дитяча смертність. За 1887 –1896 роки померло у віці до 5 років 432 з 1000 народжених. М. В. Птуха дослідив смертність немовлят і прийшов до висновку: вона булла меншою у більш розвинених регіонах Прибалтики і України. З покращенням рівня медицини, упереджувальних заходів поступово і у Російській імперії збільшувалася середня тривалість життя. Однак, серед сукупності екзогенних причин, які були домінуючими у минулому, залишилася одна – людські втрати у війнах, і кожна наступна – все з більшою кількістю жертв.