Тема 5. Cмертність і тривалість життя
Смертність у демографічному вимірі.
Екзогенні та ендогенні причини смертності.
Тривалість життя.
Вимірювання смертності.
Динаміка смертності в Україні.
Мета. Сформувати уявлення про поняття смертності у демографічному вимірі; з'ясувати основні причини смертності; схарактеризувати методи вимірювання смертності; визначити динаміку смертності в Україні.
Ключові слова: смертність, екзогенна смертність, ендогенна смертність, тривалість життя, загальний коефіцієнт смертності, вікові коефіцієнти смертності, стандартизовані коефіцієнти смертності, часткові коефіцієнти смертності, середня тривалість майбутнього життя.
ЛІТЕРАТУРА:
Муромцева Ю. І. Демографія : навч. посіб. / Ю. І. Муромцева. – К., 2006. – С. 84–117.
Прибиткова І. М. Основи демографії : посібник [для студ. гуманіст. і сусп. ф-тів вищ. навч. закл.] / І. М. Прибиткова. – К. : «АртЕк», 1995. – 256 с. – 165–189.
Смертність у демографічному вимірі
Смертність – це другий після народжуваності важливий демографічний процес.
Смертність у демографічному вимірі – це процес вимирання генерацій. Він має масовий характер і складений з безлічі одиничних смертей, які настають у різному віці й визначають у своїй сукупності порядок вимирання реальної або гіпотетичної генерації. У строгому розумінні слова смертність – це частота смерті у тій чи тій сукупності населення, й як така смертність є статистичним поняттям. Її вимірюють відношенням кількості померлих до чисельності всього населення або його окремих груп, диференційованих за статтю, віком, соціальною приналежністю, територією. Поряд з народжуваністю смертність забезпечує неперервність процесу відтворення населення й є його невід'ємним складником. Упродовж багатьох сторіч зростання або зменшення населення визначалися переважно рівнем смертності, оскільки народжуваність була стабільно високою. З дослідження смертності у середині XVII сторіччя почалася власне демографічна наука.
Вивчення проблем смертності у демографії має багатоаспектний характер і більш ніж актуальне, так як у всіх країнах світу, в тому числі і в Україні, наявні ще достатні резерви для зниження її рівня. Для оцінки досягнутих рівнів смертності, їх прогнозування й вироблення напрямків і заходів демографічної політики важливе значення має розв'язання проблеми біологічної тривалості життя.
Першим, хто спробував знайти наукові засади для визначення біологічної тривалості життя, був Френсіс Бекон. За минулі відтоді чотири сторіччя було висунуто безліч теорій старіння, проте таємниця біологічного старіння, яке детермінує в кінцевому підсумку природну смерть людини, залишається не до кінця розкритою й до сьогодні. Демографи XIX сторіччя досліджували переважно проблему модальної (нормальної) тривалості життя, концепція якої була розроблена 1877 року В. Лексисом. По суті, така постановка проблеми була лише підміною настільки важливого для життя людства питання про біологічну тривалість життя. Пізніше в демографії був вироблений підхід до її визначення, грунтований на розділенні екзогенних та ендогенних причин смерті й побудові так званих ендогенних таблиць смертності. Вони були розроблені 1952 року французьким демографом Ж.Буржуа-Піша.
Смертність сучасного типу, характерна сьогодні для всіх економічно розвинених країн, яка дедалі більше поширюється на планеті, ще зовсім нещодавно не була відома ніде у світі. Її формування відбувалося впродовж кількох десятиріч і не завершилося на переважній частині земної кулі ще й нині. Вона – результат демографічного перевороту в смертності, який полягає у докорінній зміні структури причин, від яких помирають люди.
До перевороту переважна більшість людей помирала від причин, пов'язаних із зовнішніми умовами життя і не пов'язаних із спадковістю, вродженими хворобами, природними процесами, що відбуваються в людському організмі. Це так звані екзогенні причини смертності. На відміну від них причини, породжувані внутрішнім розвитком організму, дістали назву ендогенних.Детальніше про причини смертності ми з вами ознайомимося у наступному питанні.