5. Дума, як фольклорний жанр.

Думи – це народні ліро-епічні твори, про боротьбу українського народу проти поневолювачів, про суспільно-політичне і побутове життя людей. Саме слово «дума» виникло ще за праслов’янських часів і вживалось колись для означення думки, мислення. У подальшому розвитку мови його значення набуло додаткового відтінку. Цим словом визначалася велика за розміром епічна пісня, переважно героїчного змісту, тоді як ліричні пісні значно меншого обсягу називали «думками». Термін «думка» як назву нерівноскладової укр-ї народної епічної пісні остаточно утвердив відомий етнограф Михайло Максимович на початку ХІХ століття. Оск. думи – ліро-епічні твори, для них хар-на сюжетність, де епічна розповідь чергується з ліричними мотивами і відступами. Досконала поетична форма дум, шліфуючись століттями, не має нічого подібного в поезії інших народів світу. Текст твору ділиться, як правило, не на строфи, а на окремі уступи, періоди, тиради. Кількість рядків у них неоднакова (від 2 до 12). Рядки мають різну кількість складів, їх може наліч-сь від 4 до 30. Композиція дум традиційна. Заспів (заплачка) – це пролог, традиційна експозиція, у якій вказується місце, час, обставини дії, називаються головні герої; розгорнута розповідь з ліричними відступами подає сюжет думи; у кінцівці (славословії) прославляються герої і висловлюється побажання слухачам. Спираючись на таку сталу композицію, бандуристи імпровізували текст думи, що й породжувало багато вар-тів одного й того ж твору. Скажімо, дума «Буря на Чорному морі» нараховує близько десяти варіантів. Виконуються думи в супроводі бандури чи ліри своєрідним індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації. Така манера виконання називається речитативом. Основні художні засоби дум типові для поетики всієї укр-ї народної поезії. Рима переважно дієслівна (посилає – називає, знають – забувають, встає - прибуває), іноді прикметникова (шовкові – валові, китайчані - рядняні). У думах широко викор-ся постійні епітети (ясні зорі, тихі води, вороний кінь), тавтологічні звороти (думає-гадає, квилить-проквиляє, чужа чужина), риторичні звертання («Ти земле турецька», віро бусурманська), старослов’янізми (глас, злато, перст). Епічність розповіді досяг-ся спеціальними уповільненнями – ретардаціями та повторенням близьких мотивів, епізодів. За змістом і проблематикою укр-кі думи поділ-ся на кілька циклів. Перший становлять думи про боротьбу укр-го народу з турецько-татарськими загарбниками у ХV-ХVІІ ст. У цих творах розпов-ся про страхіття турецько - татарського рабства («Плач невольників»), про втечу з полону («Втеча трьох братів із города Азова»), врятування невільників («Маруся Богуславка»), смерть козака («Смерть козака бандуриста»), уславлення перемоги козацтва над поневолювачами («Самійло Кішка»). До другого циклу належать думи про визвольну війну нашого народу проти польсько-шляхетського поневолення у ХVІІ столітті. Як правило, в них відображено передумови початку народної війни («Хмельницький та Барабаш»), описано славні перемоги укр-го козацтва («Перемога під Корсунем»), а також прославляються народні улюбленці – Богдан Хмельницький та його соратники. Основний пафос істор-х та героїчних дум – це оспівування ратних подвигів народу, возвеличення незалежності особистості від будь-яких проявів насильства. Третій цикл складають побутові драми, які глибоко розкрив-ть народну мораль, таврують соціальну несправедливість, неповагу в родинних стосунках («Сестра і брат», «Бідна вдова і три сини»). Серед побутових драм є і жартівливі («Дума про тещу»). Укр-кі думи привертали увагу багатьох учених. Велику роль у їх збиранні, виданні та дослідженні відіграли вчені ХІХ століття: М.Цертелєв, І.Срезневський, М.Костомаров, І.Франко, М.Сумцов, М.Лисенко, Ф.Колесса. У ХХ ст. для вивчення і збирання дум багато зробили Д.Ревуцький, К.Грушевська, М.Грінченко, М.Рильський, Б.Кирдан, С.Грица та інші. долучалися до цієї справи і зарубіжні дослідники. За твердженням деяких учених (Флатера Колесси, Анатолія Іваницького) героїчні пісні виникали в героїчну епоху в усіх індоєвропейських народів на основі текстів поховальних пісень трагедійного змісту. На відміну від побутових плачів, виконувалися вони найталановитішими і найобдарованішими чоловіками – кобзарями. З часом кобзарі ставали «хранителями генетичної пам’яті й народної маралі, будителями совісті, піснетворцями-відучими - провідниками знання, яке відкривало людям шлях до істини» (Олександр Шокало). Тому українське кобзарство – то славна сторінка історії України.