2.4. Шляхи зниження кінцевої обрізі.

Як випливає з аналізу формули (1) зменшення величин міжклітевих відстаней , витягів і середніх по стану коефіцієнтів пластичного натягнення повинно приводити до зменшення довжини передніх і задніх потовщених кінців на трубах.

Але тут доречно відзначити, що зменшення величини середнього по редукційному стану коефіцієнта пластичного натягнення приводячи до зменшення довжини потовщених кінців на трубах, відповідно до формули (4) підвищуватиме відносну поперечну різностінності готових труб (рис. 2).

Збільшення відносної поперечної різностінності готових труб відповідно до формули (2) теоретично може приводити до збільшення довжини фактичного кінцевого обрізу, проте, як показують розрахунки по наведеній вище методиці, при реальних значеннях тих, що входять у формули (1) -(4) параметрів, зниження повинне зменшувати довжину кінцевого обрізу. Цей вивід підтверджується практикою.

Враховуючи, що змінювати міжкліттіву відстань на існуючому стані неможливо, реальним шляхом зменшення кінцевого обрізу на трубах є зниження середнього по стану коефіцієнта пластичного натягнення за рахунок відповідного зменшення сумарного витягу в редукційному стані.

По меншій мірі, чим вищезгадані чинники, на довжину потовщених кінців роблять вплив характер розподілу приватних пластичних натягнень по міжклітевих проміжках стану, режим розподілу приватних деформацій по кліттям стану, температура прокатки , кількість кліттей стану , що беруть участь в деформації труби.

Так, наприклад, за даними роботи [6] підвищення величини в міжкліттевих проміжках головної групи кліттей редукційного стану при відповідному зменшенні в останніх міжкліттевих проміжках приводить до зменшення довжини кінцевого обрезу на трубах до 20%.

Відповідно до патенту [7] зміна режиму розподілу приватних обтискань по кліттям редукційного стану по певному «пилкоподібному» закону приводить до зменшення поперечною різностінності труб і відповідному зниженню довжини кінцевого обрізу. Зменшення загального числа кліттей стану , що беруть участь в деформації труби, при відповідному збільшенні приватних деформацій знижує кінцеву обрізь [3].

Одним з радикальних методів зменшення довжини потовщених кінців на редукованих з натягненням трубах є використання під час прокатки режиму «хвиля, що біжить».Суть цього методу, розробленого в 70-х роках минулого століття фахівцями фірми “Mannesmann”, полягає в тому, що в процесі входу труби в стан і під час її виходу із стану окружні швидкості валків змінюють згідно із законом, що забезпечує максимальне наближення умов деформації до параметрів, що мають місце в сталому процесі прокатки.Особливістю методу «хвиля, що біжить», є те, що всі його переваги повною мірою можуть бути реалізовані лише на редукційно-розтяжному стані (РРС) з індивідуальним приводом валків. Спроби застосувати цей метод на РРС з іншим типом приводу (наприклад, на РРС з диференціально-груповим, або диференціально-секційним приводом) показали, що в цьому випадку позитивний ефект істотно нижчий.

Для станів з неіндивідуальним приводом валків ефективним методом зменшення довжини кінцевого обрізу на редукованих з натягненням трубах є вживання змінного за принципом “швидкісний клин” режиму прокатки. Такий режим з успіхом застосовується на більшості зарубіжних редукційних станів подібного типу.

Також можливим шляхом зменшення довжини кінцевого обрізу на трубах є установка на вихідній стороні редукційного стану датчиків для виміру і візуалізації в режимі реального часу змін товщини стінки труби по її довжині. В разі установки датчиків з 1-5 каналами отримують картину зміни середнього значення товщини стінки труби по її довжині. В разі установки датчиків з 7-13 каналами отримують картину зміни товщини стінки як по довжині, так і по периметру труби. Використовуючи отримані дані, оперативно визначають реально обгрунтовану довжину кінцевого обрізу на трубах. До недоліку даної дороги зниження кінцевого обрізу слід віднести високу вартість встановлюваних засобів контролю.