21.Г.Кониський про інтелект і волю як основні психічні операції свідомої діяльності людини («Душа взагалі»).

Свої психологічні погляди Г. Кониський виклав у четвертій, п’ятій і шостій книгах курсу фізики (живе тіло), що містять у собі уявлення про душу, її частини, властивості і відмінності від тварин. Не порушуючи усталену послідовність викладення вчення Арістотеля про душу, Г. Кониський починає розгляд із відтворення уявлення Стагірита про душу (як перший акт здатного до життя природного, органічного тіла і те, завдяки чому живемо, відчуваємо, рухаємося і розуміємо – з іншого) унаочнює останні описовою характеристикою буденних спостережень «… бо бачимо, що живі тіла проявляють численні дії, які від смертних не можуть виходити. Отже, коли само тіло не може бути причиною такого типу дій, то необхідно, щоб цьому було властиве щось, що б спричиняло такі дії. І коли всяка дія є якоюсь випадковістю, що минає, вона ніколи не міститься в самій собі. Отже, слід, щоб у тілі була стабільна й постійна причина, якою зумовлюється наше життя і всяка дія і з відходом від якої гине життя. Оцю причину дій називаємо душею». Відповідно до форм живих тіл (ті, що живуть як рослини, живуть і відчувають, живуть, відчувають і мислять) душі поділяються Г. Кониським, услід за Арістотелем, на: вегетативну, чуттєву і раціональну. Проте, на відміну від Арістотеля, Г. Кониський додає до вказаних вище ще й рухову й розумну, при цьому, перша складає з чуттєвого єдність, а отже, становлять один вид чуттєвої душі. Таким чином, підсумовує Г. Кониський, існує не три види душі, а одна, що складає одне ціле, тобто душу взагалі. Натомість, раціональна душа, підкреслює Г. Кониський, становить щось ціле «але іншим способом, бо душа взагалі означає якийсь живий принцип діяння, але абстрагується від вегетативної, чуттєвої і раціональної. Раціональна ж душа означає специфічний принцип діяння, а саме: жити, відчувати й розуміти. Подібно, хоч вона містить у собі чуттєву й вегетативну душу, але тільки матеріально, неформально».Вочевидь, за таким розумінням раціональної душі як специфічного принципу діяння, Г. Кониський припускається антиномії: адже раціональна душа як «щось ціле» має, а водночас позбавлена будь-яких зв’язків із матеріальним.

22.Ф.Прокопович про психологію людської природи («Про розгляд почуттів»).

СУТЬ, ПОХОДЖЕННЯ ТА ВИДИ ПОЧУТТІВ

Почуття — це збудження чуттєвої душі, яке викликане уявою про добро або зло. Таке визначення повне, хіба тільки вимагає пояснення термін «чуттєва душа». Запам’ятай, отже, що філософи вказують на три властивості життя: вегетативність, що дає життя кожній речі й силою якої ця річ збільшується та зростає; чуттєвість, що є в органах зору, смаку, дотику і т. п., і дар мислення, який дає змогу живій істоті мислити, створювати судження та робити висновки. Усі ці три риси не властиві кожній речі: у рослин — одна вегетативність; у тварин, які позбавлені розсудку, — вегетативність і чуттєвість, а в людині, як найдосконалішій істоті, містяться всі три. Отже, почуттям називається збудження чуттєвої душі, — це не значить, що в людині злились три душі, а що одній і тій же душі, здатній відчувати, притаманні ці три особливості. У речі, яка позбавлена органів чуття, не виникають почуття. Так, наприклад, квіти, дерева не відчувають ні болю, ні радості, а ми його відчуваємо; про перших це говориться тільки метафорично. Небесні духи, як нам відомо, не зворушуються жодними емоціями, а насолоджуються вічним спокоєм. Отже, вважаємо, що місцем виникнення цих емоцій є чуттєва душа. Почуття (affectus), якщо розглядати його назву, то вона виводиться від дії (afficiendo) того предмета, що певним впливом викликає в людині хвилювання, по-грецьки παυος, що по-латинськи звучить passio: підлягання дії, страждання, адже ж хто хвилюється, той страждає. Першопричиною почуттів є сам бог, творець природи, який заклав у людській природі основи різних переживань, створив відомі вологості, що по-різному випливають з чотирьох елементів 1, наділив їх певними властивостями, і зробив це не без мети, як усе інше, тому, що почуття є немовби збудниками доблесті, хоч ми часто ними зловживаємо. На думку Прокоповича, джерелом усіх почуттів є любов, що дає початок усьому. Ось чому, наприклад, ми ненавидимо те, що, на наш погляд, шкідливе для нас. Шкідливе ж бо стоїть нам і нашому добру на перешкоді, а добра кожен собі бажає, бо любить себе. Також і інші душевні хвилювання зводяться до любові. Перший клас почуттів: любов, прагнення, занепокоєння, або тривога, надія чи впевненість, задоволення, або втіха, або радість. Другий клас: ненависть, страх, розпач, гнів, обурення, смуток, сором, співчуття. Ці емоції особливо необхідні для оратора у веденні справи, і про них ми поговоримо в цій книжці спочатку в загальних рясах, а потім про кожну зокрема.