- •1. Предмет, завдання та методи вивчення історії української психології
- •2.Одинці аналізу історії української психології (персоналії, напрями, течії, наукові школи)
- •3. Соціально-історичний, логіко-науковий та організаційний складники процесу розвитку української психології.
- •4. Принципи приналежності психологічної спадщини до національної культури (місце народження та проживання, етнічне походження, самоіндентифікація).
- •5. Основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки (міфологічний, філософський, науковий).
- •6. Міфологічний періоду розвитку української психологічної думки.
- •7. Уявлення про душу в українській міфології («Душа»).
- •8. Українська психологічна думка в середні віки (ф.Печерський, к.Туровський).
- •9. Вчення к.Туровського про походження психічного з надр Верховного бутя («Повчання про користь душевну»).
- •10. Психологічні знання та уявлення про душу в Київській Русі (Іларіон, Никифор).
- •Іларіон про божественне походження душі («Слово про закон і благодать»).
- •Никифор про три складові душі: "шалену", "жадану", "словесну" («Послання»).
- •Особливості розвитку української психологічної думки в епоху Відродження (с.Оріховський).
- •Психологічна думка в Україні у хvіі ст. (к.Сакович, і.Гізель, с.Яворський).
- •К.Саковича про три види душі: вегетативну, чуттєву й раціональну («Трактат про душу»).
- •Градація видів інтелекту к.Саковича (активний, пасивний, спекулятивний, практичний).
- •Рефлекторна основа психічних явищ у вченні про душу с.Яворського («Пристрасті душі»).
- •І.Гізель про душу як особливу субстанцію («Трактат про душу»).
- •І.Вишенський, і.Копинський про суперечливу єдність душі й тіла («Алфавіт духовний»).
- •Психологічна думка в Україні у хvііі ст. (г.Кониський, ф.Прокопович, г.Сковорода).
- •21.Г.Кониський про інтелект і волю як основні психічні операції свідомої діяльності людини («Душа взагалі»).
- •22.Ф.Прокопович про психологію людської природи («Про розгляд почуттів»).
- •23.Розуміння єдності психічного життя людини у філософсько-психологічному вченні г.Сковороди («Пізнай себе»).
- •24.Психологія та її розвиток у Києво-Могилянській академії (к.Сакович, і.Гізель, г.Кониський).
- •25.Психологія пізнання у філософсько-психологічній спадщині я.Козельського (відчуття, уявлення, мислення).
- •26.Психологічна думка в Україні у першій половині хіх ст. (п.Лодій, о.Галич, п.Любовський).
- •27.Розвиток української психологічної думки у другій половині хіх ст. (ю.Охорович, о.Потебня, і.Сікорський).
- •28.Антропологічний принцип педагогічної психології к.Ушинського («Людина як предмет виховання»).
- •29.К.Ушинський про поняття психологічного такту як засобу впливу на душу людей («Людина як предмет виховання»).
- •30.Психологія історичних діячів у працях п.Ковалевського («Обдаровані божевіллям. Психіатричні ескізи з історії»).
- •31.Психолінгвістична концепція о.Потебні («Думка і мова»).
- •32.Мова, звичаї, світогляд як основні елементи створення етнічної психології в Україні (о.Потебня, д.Овсянико-Куликловський). (это 33)
- •33.Харківська школа «психології творчості» (о.Потебня, д.Овсянико-Куликовський, с.Франк та ін.).
- •34.Рефлексологія як психологія поведінки (о.Залужний, і.Соколянський).
- •35.Розвиток української психології в хіх – початку хх ст. Та її практичний аспект (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •36.Становлення психології як самостійної науки в Україні (м.Ланге, ю.Охорович, і.Сікорський)
- •37.Перші лабораторії експериментальної психології в Україні (Київ, Львів, Одеса, Харків).
- •38.Програми розвитку психології як самостійної науки в Україні (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •39.Система психології як самостійної науки ю.Охорович («Експериментальна психологія»).
- •40.Концепція стадіальності (фазовості) процесу сприймання м.Ланге.
- •41. Дитяча та загальна психологія і.Сікорського («Душа дитини»).
- •42. Вплив г.Челпанова на розвиток наукової психології в Україні («Мозок і душа»).
- •43. Київська психологічна школа кінця хіх – початку хх ст. (і.Сікорський, г.Челпанов, в.Зеньковський).
- •44. Діяльнісний підхід в українській психології хх ст. (о.Запорожець, с.Рубінштейн).
- •45. Розвиток психології в Україні у першій половині хх ст. (о.Запорожець, п.Зінченко, г.Костюк).
- •46. Українська психологічна школа другої половини хх ст. (о.Раєвський, г.Костюк, п.Чамата).
- •47. Проблеми особистості та її мовного визначення у науковій творчості о.Раєвського.
- •48. Г.Костюк про психологію мислення («Питання психології мислення»).
- •49. Питання свідомості та самосвідомості у дослідженнях п.Чамати («Ґенеза самосвідомості особистості»).
- •50. Модифікація глибинної психології в Україні у хх ст. (фрейдо-рефлексологія)
30.Психологія історичних діячів у працях п.Ковалевського («Обдаровані божевіллям. Психіатричні ескізи з історії»).
КОВАЛЕВСЬКИЙ П. І. (1849-1923 pp.). Ступінь доктора медицини одержав в 1877 році, а звання професора - в 1884 році. Працював в психіатричній клініці в Казані (1874-1877 рр). З 1877 року працював на кафедрі психіатрії Харківського університету. В 1892-1897 роках - ректор Варшавського університету. Потім знову повертається в Харківський університет. З 1903 - по 1906 роки завідує кафедрою психіатрії Казанського університету. З 1907 по 1920 роки читає курс судової психіатрії на юридичному факультеті Петербурзького університету і одночасно працює головним лікарем психіатричного відділення Миколаївського військового госпіталю в Петербурзі. В своїх наукових дослідженнях Ковалевський, спираючись на анатомо-фізіологічні знання того часу, зокрема на рефлекторну теорію І.М. Сєченова, розвивав матеріалістичні уявлення про суть психічних явищ в нормі та патології. Він створив оригінальну концепцію про роль кровообігу та нервової системи. Вважав, що в основі всякого нервового захворювання (і психічного також) лежить порушення живлення нервових елементів і що від тривалості цього порушення залежить ступінь їх анатомічного руйнування. Ковалевський дуже детально змальовує тип неврастеніка з нестійкою нервовою системою. Вона може стати основою для виникнення та розвитку первинного порушення здорового глузду, параної або іншого нервового або психічного захворювання.
31.Психолінгвістична концепція о.Потебні («Думка і мова»).
У першій своїй найбільшій науковій праці “Думка та мова” (1862) вчений формулює три основні принципи своєї концепції “співвідношення мови і мислення”:
Акт мовлення не передає думок мовця слухачеві. Він тільки стимулює в слухачеві ментальну діяльність більш або менш подібну до діяльності мовця. Але ніколи уявлення слухача не є ідентичне з уявленням мовця. “Всякое понимание есть вместе непонимание, всякое согласие в мыслях – вместе несогласие
Те, що справедливе для окремих слухача і мовця, справедливе і загальне для мов, які є замкненими системами, що повністю відкриваються перед членами даної національності;
Часткова герметичність кожної мови реалізується передусім в її внутрішній формі та внутрішній формі її складників: речення, слова тощо. Внутрішня форма – це форма існування і безнастанного виявлення колективного світовідчуття (світогляду) даної народності. Набуток людства складається з суми і взаємодії всіх мов. Тому втрата будь-якої мови, а тим самим і її носія – народності – є невиправна шкода для всього людства.
Ці коротко окреслені принципи ховають у собі невиправну суперечність. Другий припускає взаємне розуміння між членами даного мовного середовища, тоді як перший таке розуміння виключає. З другого боку, якщо будь-яка мова непрониклива для іншомовних індивідів, то хто страждатиме, коли б котрась мова / народність зникне? Можливо згадані розбіжності можна усунути, але в молодого Потебні такої спроби не знаходимо.
У праці «Думка і мова» Олександр Потебня висуває ідею: мова впливає на міфологічну свідомість. Міф - це особливе слово. Міфологічне мислення на певному етапі розвитку є єдино можливим і розумним, властиве не одному якомусь часові, а людям усіх часів, виникає тоді, коли немає інших пояснень явищ.