- •1. Жниварські пісні та їх характеристика
- •2. Героїчний епос українського народу та його характеристика
- •3. Молодіжний цикл колядок. Характеристика
- •4. Специфічні ознаки фольклору
- •5. Відьмацтво та знахарство як складова фольклору та світової системи
- •6. Гоголь і фольклор
- •7. Міфологічні мотиви в народній прозі
- •8. Світоглядна парадигма замовлянь у фольклорній поетиці
- •9. Замовляння. Семантика образів
- •10. Вплив християнства на розвиток унт
- •11. Українські народні думи як жанр фольклору
- •12. Родинно-обрядовий фольклор. Характеристика
- •13. Сучасний стан фольклору в Україні
- •14. Казкова проза. Характеристика
- •15. Жанри весняного циклу. Характеристика
- •16. Розвиток української фольклористики у 2-ій пол..20-го ст. Наукові методи, теорії, гіпотези
- •17. Дитячий фольклор. Характеристика
- •18. Сучасний фольклористичний процес в Україні
- •19. Термін «фольклор». Історія терміна. Концепція, парадигми
- •20. Фактори впливу на формування народної творчості
- •21. Розвиток української фольклористики у 1-ії пол. 19-го ст. (діяльність Максимовича)
- •22. Легенда як жанр фольклору. Характеристика тематичних груп
- •23. Фольклор і література. Основні риси двох типів культур
- •24. Вертепна драма. Характеристика
- •25. Тематично-стильові особливості та поетика жанру балади
- •26. Жанрова структура фольклору
- •27. Загадка як жанр фольклору
- •28. Ритуально-міфологічна основа календарно-обрядового фольклору
- •29. Фольклористика в системі гуманітарних знань
- •30. Пісні літературного походження
- •31. Поетика народної казки
- •32. Роль найдавніших народних уявлень та вірувань у зародженні унт
- •33. Риси слов’янської міфології в неказковій народній прозі(легенди)
- •34. Фольклористична діяльність Чубинського
- •35. Погляди Костомарова, Нечуя-Левицького на природу давніх звичаїв та вірувань
- •36. Характеристика пареймічних жанрів(прислів’я, приказки)
- •37. Фольклористична діяльність Сумцова
- •38. Фольклористична діяльність Франка (погляди)
- •39. Грушевський як дослідник фольклору
- •40. Прадавні уявлення в народній чарівній позиції
- •41. Л.Українка і фольклор
- •42. Забавлянки як жанр унт
- •43. Фольклористична спеціальність сучасного анекдоту
- •44. Фольклористична діяльність Колесси
- •45. Похоронна обрядовість. Поетика голосінь
- •46. Термін «історична пісня» історія і сучасне значення
- •47. Жанри літнього циклу
- •48. Фольклористичні напрямки 1-ої пол. 20-го ст. Та їх рецепція і адаптація українського фольклору
- •49. Теорії міфологічної школи 19-те ст. (діяльність Потебні)
- •50. Культи перворелігії в мотивах, символах, образах унт
- •51. Розвиток ідей історичної школи в українському фольклорі 2-га пол.19-го ст. (Житецький, Драгоманов)
- •52. Легенда і переказ. Поняття художньої специфіки
- •53. Космологічний символ у фольклорі
- •54. Дитяча параміографія
- •55. Міфологічні мотиви колядок
- •56. Художня специфіка соціально-побутової казки
- •57. Народна лірична пісня. Жанри, проблематика, образи
- •58. Фольклор у праці Потебні
- •59. Фольклористична діяльність «руської трійці»
- •60. Праця Франка «Останки первинного світогляду»
- •61. Фольклористична діяльність Гнатюка
- •62. Праця Франка «Жіноча неволя»
- •63. Фольклористична діяльність Драгоманова
- •64. Праця Франка «Тополя»
- •65. Фольклористична діяльність Максимовича
- •66. Рецепція і адаптація ідей міграційної території в науково-дослідній діяльності Сумцова і Драгоманова
- •67. Весільна пісенність. Символіка. Генезис мотивів
- •68. Прислів’я і приказки як жанр унт
- •69. Ідейно-художній аналіз русальної пісні (на вибір)
- •70. Ідейно-художній аналіз топонімічного переказу
- •71. Ідейно-художній аналіз соціально-побутової пісні
- •72. Ідейно-художній аналіз комулятивної пісні
- •73. Ідейно-художній аналіз купальської пісні
- •74. Ідейно-художній аналіз голосіння
- •75. Ідейно-художній аналіз пісні літературного походження
- •76. Ідейно-художній аналіз колядки філософсько-світоглядного змісту
- •77. Ідейно-художній аналіз обжинкової пісні
- •78. Ідейно-художній аналіз казки про тварин
- •79. Ідейно-художній аналіз пісні «в неділю рано зілля»
- •80. Ідейно-художній аналіз космологічної загадки
- •81. Ідейно-художній аналіз чарівної казки
- •82. Ідейно-художній аналіз «пісні про Байду»;
- •83. Аналіз анекдоту як фольклористичного явища
- •84. Ідейно-художній аналіз родинно-побутової пісні
- •85. Ідейно-художній аналіз історичної пісні «ой був в січі старий козак»
- •86. Ідейно-художній аналіз колядки господині
- •87. Ідейно-художній аналіз історичної балади
- •88. Ідейно-художній аналіз пісні хронічки «про Шандаря»
- •89. Ідейно-художній аналіз апокрифічної легенди
- •90. Ідейно-художній аналіз колискової пісні
- •91. Ідейно-художній аналіз прогностичної прикмети
- •92. Ідейно-художній аналіз думи про Хмельницького
- •93. Ідейно-художній аналіз веснянки
- •94. Ідейно-художній аналіз русальної пісні
- •95. Ідейно-художній аналіз колядки господарю
- •96. Ідейно-художній аналіз думи «Олексій Попович»;
- •97. Ідейно-художній аналіз пісні балади з анімістично-міфологічними мотивами
- •98. Ідейно-художній аналіз весняної пісні дівич-вечора
- •99. Ідейно-художній аналіз думи «Самійло Кішка»
- •100. Ідейно-художній аналіз думи «Маруся Богуславка»
- •101. Ідейно-художній аналіз балади «Бондарівна»
- •102. Ідейно-художній аналіз стрілецької пісні
39. Грушевський як дослідник фольклору
Мабуть, у світовій практиці не знайдемо долі, аналогічної долі як самого Михайла Сергійовича Грушевського, так і його творчості, у тому числі й «Історії української літератури».
До Грушевського фольклор не вважався літературою (белетристикою — красним письменством). Сам Грушевський доходить висновку не тільки про те, що фольклор і писемна література — дві стадії й дві форми однієї системи — художньої словесності, а й про те, що «хоч наша писана література не позбавлена творів високо цінних — більше, скажім, ніж література болгарська, сербська, румунська і т. д., але все-таки в порівнянні з багатою усною словесністю наша писана традиція аж до останнього відродження XIX віку являється сорозмірно невеликим сегментом» (там же, с. 10). (Сьогочасний читач, який знає такі видання останніх десятиліть, як «Аполлонова лютня», «Українська поезія XVI століття», «Українська поезія XVII століття», «Антологія українського оповідання», «Антологія української поезії», що в них уміщені десятки чи й сотні творів невідомих за Грушевського науці митців, може не погодитися з цією (як і з рядом інших) думкою вченого щодо кількісного співвідношення фольклорних і писемних творів, однак не зможе заперечити високої думки щодо вартості перших.) Через це М. Грушевський і уточнює: «Коли б ми хотіли зовсім точно означити завдання сеї праці, ми повинні були б назвати її „історією української красної словесності“ (там же, с. 11).
Ця концептуальна засада й стає для М. Грушевського підставою починати історію української словесності-літератури з її праоснови — фольклору.
Перший ефект такого підходу — органічність з’єднання історії етносу з історією його Слова.
Другий — у послідовності показу того, як процес колективної творчості всіх і для всіх (коли мистецтво постає не лише засобом самовираження, життя, а й формою буття) еволюціонує до панування творчості індивідуальної, і в процесі взаємодії цих тенденцій формується цілісна система національної словесності.
40. Прадавні уявлення в народній чарівній позиції
Культові елементи у структурі чарівних казок вказують на їх витоки з праслов´янської міфології. Тотемні вірування в композиції чарівної казки виявилися зокрема у її зв´язку з культами дерев, тварин, птахів тощо. Вони становлять основу побудови казкової дії або простежуються на рівні мотивів, образів.
Культ рослинності простежується і в інших образах — незвичайної рослини, що виростає до неба, по якій герой лізе вверх, дістає чарівний млинок, що сам пече млинці («Чарівний млинок»); розрив-трави, яка всі замки відмикає («Казка про Кощія Безсмертного, Івана-царевича та Булата-молодця»); чарівної горошини, з´ївши яку жінка народжує незвичайного хлопчика, що росте не по днях, а по годинах («Котигорошко») та ін. З культами рослин та землі пов´язані казкові образи незвичайного дрімучого лісу, чарівного саду, який родить срібні, золоті та діамантові яблука; поля золотої пшениці.
Тотемічні погляди в чарівних казках відлунюють в образах незвичайних тварин, птахів, риб, комах. Вони також виступають захисниками та чарівними помічниками головного героя, який, у свою чергу, знає таємниці природи, нерідко розуміє мову звірів та птахів, уміє поводитися з лісовими, морськими чи повітряними мешканцями. Наприклад, Іван Голик закликає супутників зупинитись на шляху, щоб дати дорогу мишачому війську, дозволяє комариному війську напитись з нього крові, купує в рибалок щук і випускає їх у море; і від усіх згодом отримує допомогу («Іван Голик і його брат»). У багатьох творах головний герой здобуває владу над певним представником природи через шерстинку, риб´ячу лусочку, крильце комахи тощо. За законами гомеопатичної магії за допомогою цих речей персонаж викликає необхідного йому помічника (напр., підпаливши пір´їну, потримавши крильце над вогнем, чи потерши луску об себе).
Неабиякого значення в українських казках набуває образ великого птаха — грифа, орла, коршуна, яструба. Він має здатність у кігтях чи на крилах переносити людину в потойбіччя (інше царство, винести на недосяжну скелю чи на далекий морський острів). Підставою цього мотиву є вірування, що птахи забирають померлих людей у вирій. Часто для того, щоб птах переніс героя в інше царство, той мусить зашити себе в шкіру тварин (як це робили з покійниками). У казці «Коли має бути чоловік щасливим» головного героя зашивають у шкіру вбитого коня, після чого «раптом із високої скляної гори злетів страшний птах — такий великий, як сам кінь, а, може, ще й більший. Він схопив убитого коня, у котрому був зашитий кочіш, і полетів знову на скляну гору. Там розірвав пазурами здобич і з кінського черева випав чоловік». Головний герой казки «Яйце-райце» вигодовує м´ясом пораненого орла, який згодом допомагає своєму рятівникові. Орел як представник небесної стихії постає посередником між світами — землею та небом. Особливого значення цей мотив набуває в образі Жар-птиці, що є втіленням магічної сили й допомоги чарівного тотема («Про Жар-птицю»). Цей птах поєднує елементи різних стихій — землі, повітря, вогню, сонця і здатен виконувати будь-які завдання.
Прадавні уявлення про тотемного предка-помічника в народних казках по-своєму виявляються в зображенні чарівного коня. Він, як і інші диво-помічники (вовк, гриф) сприймається хтонічною істотою і має безпосередній зв´язок із царством мертвих. Через важливу роль, яку виконувала ця тварина в язичницьких капищах та системі ритуально-магічних дій, образ незвичайного скакуна став втіленням надприродної сили, що виходила з поєднання усіх стихій. Дивний кінь є водночас представником земного царства («копитами землю б´є», «по коліна в землю вріс») і небесного («летить понад горами, понад лісами, копитами землі не торкається», «на чолі зірка горить»); він знайомий з морем, може бігти по хвилях; причетний до вогняної стихії — «їсть жар, полум´ям дише, з ніздрів валить дим, з-під копит іскри сипляться». Кінь є найкращим помічником героя у будь-якому випробуванні, володіє більшою мудрістю, ніж людина, надзвичайною магічною та фізичною силою. У казці «Іван — мужичий син» цар видає наказ знайти коня, «що жар їсть, полум´я п´є, а як біжить — на дванадцять верств земля гуде і листя на дубах осипається». Маючи такого коня, герой стає непереможним у будь-якій битві. І лицареві доводиться пройти немало випробувань, щоб здобути його.