1. Жниварські пісні та їх характеристика

Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують цикл обрядових пісень, пов’язаних із землеробським календарем. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині.

Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні - виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.

Зміст жниварських пісень – оспівування важкої праці хліборобів та возвеличення самого закінчення жнив. Жниварські пісні часто бувають і жартівливого змісту: оспівується лінивість женців.

За мелосом жниварські пісні творять дві групи: 1) пісні строфічних побудов та 2) пісні ладканових побудов. Якщо пісні першої групи виконуються переважно під час походу в поле та приходу з нього і через те вони мають похідний (маршовий) характер, прості за формою та мелодикою, то другі представляють групу, контрастну за характером та мелосом. В їхній основі лежать строфи формульного характеру (близькі до весільних ладканових), з речитативною мелодикою та типовим тетрахордним ладозвукорядом.

Жниварські пісні виконуються одноголосо, а якщо гуртом, то з гетерофонічними елементами. Вона значно більше індивідуалізована ніж інші обрядові пісні.

2. Героїчний епос українського народу та його характеристика

Так показує дослідження розвитку культури різних народів, кожна нація в добу свого виникнення і становлення створювала героїчний епос, в якому увіковічнювала славні героїчні вчинки народних улюбленців-героїв. Високохудожніми зразками героїчного епосу, що посідають видатне місце у світовій народній поезії, вважають старогрецькі «Іліаду» та «Одісею», карелофінську «Калевалу», ірландські саги, англосаксонський «Беовульф», давньонімецьку «Пісню про Нібелунгів», французьку «Пісню про Роланда», іспанську «Поему про Сіда», а також найбільший у світі за обсягом киргизький героїчний епос «Манас», вірменський епос «Давид Сасунський», сербські епічні пісні та ін.

Свій національний епос, який став історичним свідченням зрілості нації, її здатності відчувати власне значення у всесвітній історії, витворив і український народ. До нього можна віднести найдавніші за походженням, тому й найменше відомі в сучасну епоху, билини та більш пізні жанри — думи та історичні пісні. Це — епічно-ліричні твори, переважно героїчного, рідше — соціально-побутового характеру. Хоча вони багато в чому (особливо за змістом, тематикою, деякими елементами поетики та художнього вислову) подібні, все ж кожен з цих жанрів має свої жанротворчі чинники, властиві лише йому поетичні прийоми, тому вони суттєво відрізняються, тому їх слід розглядати окремо.

Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості.