Фігури мови

Вчення про фігури мови бере початок в античній класичній риториці. В розділі «Диспозиція» поряд із прямою логічністю мови розглядалася й паралогічність — фігуральність мови, відколи Арістотель з'ясував, що є скорочені («приховані») силогізми — тропи. Вони є результатом мислительних операцій, які випускаються у мовленні, на зразок: тополя с високою і стрункою; якщо дівчина висока і струнка, то на подібності чи схожості цих ознак формується силогізм, серединна частина якого випускається. Дівчина може бути названа «як тополя», «тополею» без пояснення причини, а сама тополя персоніфікуватися: дівчина — тополя і тополя — дівчина.

Така паралогічність — фігуральність — зосереджується або в одному-двох словах, або в конструкції чи цілій структурі тексту. У першому випадку фігурами називали слова, в другому — цілі конструкції або структури називали фігурами думки. За фігурами слова закріпилася назва троп, за фігурами думки — риторичні фігури. І перші, і другі характеризуються перенесеністю значень або їх трансформацією, нарощуванням, на основі чого виникає образність, тому в стилістиці вони об'єднуються під загальною назвою тропи (тропіка).

Хоча тропи завжди були в центрі уваги вчених, які досліджували художні тексти, але й досі єдиної чіткої загальноприйнятої класифікації фігур мови немає. Можливо, тому, що тропи — категорія плинна, троп уживається тільки тоді, коли він є доцільним й оригінальним і утвореним саме в цьому одному живому тексті, а також тому, що ритори й стилісти, описуючи мовні фігури, враховують надто багато чинників і ознак, серед яких основними є такі:

• роль і функція в тексті (номінативна, емоційна, експресивна та ін.);

• до яких рівнів мови і яких фонетичних, лексичних типів чи граматичних класів належать мовні одиниці з функцією тропів;

• яка кількість одиниць мови (слово, словосполучення, конструкція, структура, текст) і в яких комбінаціях задіюється (розгортання фігури, згортання, зміщення, перехрещення, заміна, суміщення, протиставлення, повтор, гра тощо);

• які трансформації відбуваються у внутрішній семантиці мовних одиниць (розширення чи звуження значень, інтерполяція сем, контамінація тощо);

• які тропи і фігури в текстах яких стилів, жанрів, колоритів використовуються, якою є їх специфіка і міра використання їх;

• яку роль виконують тропи і фігури у творенні образної системи художнього тексту, як сприяють сприйманню і розумінню тексту;

• які тенденції простежуються у розвитку фігуральної підсистеми мови (у тропах і фігурах) на різних етапах розвитку літературної мови з урахуванням впливів різних художньо- естетичних напрямів культури.

Тропи і фігури

Загальна характеристика тропіки

Спочатку поняттям троп охоплювалися всі стилістичні засоби. Цицерон і Квінтіліан розділили їх на власне тропи і фігури. Кількість тих і інших різними авторами визначається по-своєму. За Квінтіліана прийнято визнавати такі тропи (за грецькими назвами): метафора, метонімія, металепсис, синекдоха, емфаза, катахреза, ономатопея, антономазія, перифраза, іронія, гіпербола, гіпероха, літота, алегорія.

Вперше після античного періоду тропологію описав французький ритор С.-М. Дюмарсе у «Трактаті про тропи» (Лейпциг, 1757 р.). Основна думка цієї роботи зводиться до того, що людська мова без тропів є протиприродною. Граматисти й ритори вважали, що є два способи (етапи) вираження думки.

Перший — виклад, називання — це фраза; другий — форма викладу — це фігури. З часів Цицерона фігури поділяли на дві групи: фігури думки і фігури слова. Фігури (форми), що мали переносне значення, називали тропами. Дослівний (етимологічний) переклад з грецької мови слова троп означає «повертаю». Повертаючи (змінюючи) значення слова, витворюємо троп.

Тропи пропонувалося використовувати для того, щоб підкреслити, виділити основну думку, щоб приховати небажані і непристойні думки, для збагачення мови, для орнаментальних прикрас і для облагородження мови. У тропах і фігурах виявляється творча індивідуальність автора. Ритори XVIII ст. вважали, що не можна зрозуміти ніякого автора, не знаючи його фігур і тропів.

Від Арістотеля і далі класична риторика намагалася дати чітку класифікацію і вичерпний опис тропів і фігур. Це породило велику і різнотлумачну термінологію художніх засобів мови, але вичерпного опису не дало. Можливо, тому, що художня практика мінлива, залежить від багатьох чинників, від культурно-історичних умов. Важко поєднати діахронний і синхронний опис, не дослідивши механізми утворення фігур і тропів.

Загальним терміном тропи охоплюються слова, словосполучення і вирази (образи), що вживаються в переносному значенні і служать виразності мови. До тропів належать порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, епітет, гіпербола, літота, оксюморон, перифраз, персоніфікація.