66.«Подорожні картини» г.Гейне як зразок ліричної прози доби романтизму.

Найвизначнішими з творів раннього періоду творчості Гейне стали його третя поетична збірка «Книга пісень» (1827) та прозові «Подорожні картини» (1826—1831).«Подорожні картини» складаються з чотирьох томів: «Подорож на Гарц», «Ідеї. Книга Ле Гран», «Італія», «Англійські фрагменти». «Подорож на Гарц» — це опис подорожі в гори, яку здійснив у 1824 р. Гейне. Автор змальовує сатиричні картини провінційних німецьких містечок, висміює міщанський побут, псевдонауку, що процвітає в університетах, протиставляє сірому існуванню обивателів величність природи і трудове життя скромних мешканців гірських селищ. Проза тут чергується з віршами, написаними у формі народних пісень, сказань, балад. Другий том — «Ідеї. Книга Ле Гран» — оповідь про французьку революцію і наполеонівські походи, що має форму розмови поета з коханою жінкою. Центром розповіді є спогад про 1806 р., коли Дюссельдорф перейшов під юрисдикцію Наполеона. Образ Наполеона постає в романтичному ореолі, проте головним героєм є не він, а простий французький барабанщик Ле Гран, образ якого сприймається як символ Великої Французької революції. Цикл «Італія» містить розповіді про сучасну Генріхові Гейне Італію, її політичній устрій, архітектуру, мистецтво, народне життя. Гейне вводить у текст і історичні спостереження, і філософські роздуми про визначні події свого часу, і різку полеміку з політичними та літературними супротивниками. В «Англійських фрагментах» (4-й том) Гейне дає реалістичні замальовки англійської дійсності: картини життя аристократії, середнього класу, пролетаріату, показує різкий контраст між світом злиденності і багатства.

67. Драматургія В.Гюго. До драматургії В.Гюго звертався протягом усього житгя. Але з 1827 до 1837 року вона стала основною сферою його творчої ДІЯЛЬНОСТІ. Першою спробою у драматичному жанрі стала драма «Кромвель» (1827), яка засвідчила високу майстерність автора у цьому жанрі. Успіх серед читачів першої драми спонукав письменника до написання насту-пних: «Маріон Делорм» (1829), «Ернані» (1830), «Король розважаєгься» (1832). Сюжети всіх цих драм Гюго брав з історії Франції та інших західно-європейських країн XVI—XVII ст. I це не була випадковість. Названі столітгя — велика переломна епоха європейської історії, сповнена гострих суперечностей та конфліктів, що дуже цікавило письменника. Гюго вважав основною особливістю драми — реальність, закликав руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне, піднесене і низьке, ВІДМОВИТИСЯ від єдності дії, місця і часу. Він розробив теорію гротеску як повної протилежності піднесеному і контрастному. Головне призначення гротеску у романтичному творів драматург вбачав у відтінені прекрасного житгя. Теорія романтичної драми послужила письменнику для створення новаторської драми. Драматургія Гюго пронизана вільнолюбством і демократизмом. Одним із кращих драматичних творів В.Гюго є його драма «Рюї Блаз». Тріумф цієї п’єси засвідчив утвердження романтичної драми на сцені. Риси драматургії В.Г.юго: 1. В основі майже всіх драм лежав конфлікт між представниками третього стану (простими людьми) і феодальною аристократією та монархією. 2. У кожну драму Гюго заклав певну соціальну, політичну чи моральну ідею. 3. Драматург уникав будувати сюжети своїх драм на реальних історичних подіях. Сюжети його драм повністю вигадані, і якщо в них вплетені реальні історичні особистості, то їхні дії та вчинки у драмах — це легенди, а не історія у точному значенні слова. 4.Дійові особи чітко розподілені на позигивних і негативних, носіїв добра і зла; кожен персонаж наділении домінуючою пристрастю. 5.Поєднання у драмах елементів, прийомів «високих» та «низьких» жанрів.