14. «Малюк Цахес» е.Т.А.Гофмана. Головна ідея і художнє втілення.

Казка Гофмана «Малюк Цахес» - надзвичайно яскравий сатиричний твір, в якому автор розвиває відомий фольклорний мотив про чудодійне волосся.  Ідея казки в тому, аби довести людині, що тільки вона сама господар свого життя. Хто б не дав щось людині в дар, тільки вона може творити своє життя. Тільки те, що людина заробила ціною власних зусиль, має справжню цінність. Можна навіть якийсь час дурити всіх навкруги своєю значимістю, та собі не збрешеш. Та й неможливо брехати все життя. Тільки сама людина має створити себе, стати особистістю. Твір вчить вірити в добро, в казку, сприймати фантастичне як частину реальності, вірити в незвичайне, бо воно робить наше життя яскравим і різноманітним.  Головна думка казки втілена у феномені Цахеса. Суть його в тім, що деякі люди можуть привласнювати чужу працю, таланти, заслуги та ще й здаватися не тими, ким вони є насправді. Три золоті волосинки, власником яких став Цахес, - це символічний образ золота, грошей і їхньої влади над людьми і суспільством. Звідки ж беруться цахеси, що їх породжує і підтримує, чи мають вони майбутнє? У «Малюку Цахесі» присутні декілька припущень про джерела виникнення цинноберів. Це - влада грошей, людське божевілля, різні прояви чарівних сил. Автор також зображує засліплене суспільство, що втратило ціннісні орієнтири та й у якомусь самозабутті творить собі кумира.

15. Образ Квазімодо. В Квазімодо втілюється демократична ідея Гюго: потворний ззовні, знедолений по соціальному статусу, дзвонар виявляється найбільш високоморальним з поміж усіх героїв. Він повний істинного гуманізму, моральної сили. Кохання робить з ним майже казкові метаморфози. Він змінює свій гнів до світу на милість, але в той же час становиться одержимим і залежним від свого кохання. Квазімодо - художнє втілення теорії романтичного гротеску, яку виклав Гюго у передмові до свого «Кромвеля». Це один з характерних для письменника образів, що уособлює тему знедоленості, «винних без провини». Гротеск для Гюго - «міра для порівняння», засіб контрасту внутрішнього і зовнішнього. Концентрація протилежних рис, загострення пристрастей створюють могутній живописний ефект і роблять твір Гюго одним із найяскравіших в історії світової літератури. Гротесковий Квазімодо, потворний, розумово неповноцінний, неймовірно сильний фізично, усе життя знав тільки образи та жорстокість. І він відповідав жорстокістю на жорстокість.

16. Своєрідність розвитку романтизму у слов’янських країнах. Східна Європа Російська література продовжує розвиватись у загальноєвропейському культурному контексті. У цей період творять Пушкін, Грибоєдов, Лермонтов, Тютчев. До української та російської літератури відносять творчість російськомовного українця Миколи Гоголя. Починає активно розвиватись література літературною українською мовою (Котляревський, Квітка-Основ’яненко), у її центрі знаходиться творчість раннього Тараса Шевченка. Формуються національні літератури й інших народів, що входили до Російської Імперії (білоруська). Всюди йде освоєння народних традицій, збирання фольклору, проводиться робота з вдосконалення літературних мов. Публікуються перші збірки народних пісень, переклади з російської та західноєвропейських літератур, виникає преса і театр на національних мовах. Для цих літератур характерне переплетіння просвітницьких та романтичних тенденцій. Центральна та Південно-Східна Європа В країнах регіону формування сучасних націй та культур відбувались в умовах іноземного поневолення. Розвиваються визвольні рухи, з якими пов’язане становлення національної і художньої свідомості народів регіону. При цьому для польської, угорської (меншою мірою хорватської) літератур характерний більш рівномірний розвиток з достатньо чітко виявленими стадіями Просвітництва та романтизму. Для інших народів, що пережили у попередні століття більшу затримку у розвитку культури та послаблення культурних традицій через іноземне панування, типовий процес "національного відродження", коли в літературі поєднуються риси ранніх та пізніх етапів, коли сплітаються давньописемні, фольклорні традиції та явища просвітницького і романтичного порядку. Національне відродження всюди супроводжується інтенсивним розробленням літературної мови, відновлення традицій вітчизняної історії, вивченням народної творчості. Серед значних письменників регіону: Адам Міцкевич, Юліуш Словацький.

17. В.Вордсворт як реформатор англійської поезії. Вільям Вордсворт належить до так званої старшої ге¬нерації англійських романтичних поетів. Анонімні "Ліричні балади", що об'єднували під однією обкладинкою вірші Вордсворта і Колріджа, були практи¬чним втіленням їх теорії поезії, або навпаки — їх поезія давала матеріал для теоретичних узагальнень. Автори "Ліричних балад" у цьому "маніфесті англій¬ського романтизму" "маніфестували" нові теми і образи, нову проблематику, нове середовище, нові художні і рит¬мічні можливості англійського віршу, оновлену лексику. У деяких повних виданнях віршів Вордсворта додаєть¬ся до творів короткий чи довший авторський коментар, в якому вказано на реальну першооснову твору; коли і від кого автор почув ту чи іншу історію; де і коли відбулася та чи інша подія; що з побаченого викликало у поета сильне та яскраве чуттєве враження, певні художні асо¬ціації чи філософські роздуми тощо. Головна мета цих коментарів — підтвердити невигаданість характеру, фак¬ту чи почуття, що стали поштовхом до написання поезії, реальність сюжету. Коментар може також зв'язувати зміст твору з якимись політичними, економічними чи су¬спільними подіями та процесами (наприклад, "Брати", "Майкл", "Старий кумберлендський жебрак" та ін.). До другого видання балад Вордсворт написав передмо¬ву, яка і справді була теоретичним маніфестом англійсько¬го романтизму. Головні думки передмови можна звести, звичайно, скорочуючи і спрощуючи їх, до наступного: поет має зображувати просте щоденне життя, його буденні події і випадки, найзвичайніші речі, до яких ми звикли так, що майже їх не помічаємо. Поетичним все це стає завдяки уяві художника, що підносить буденне до істинно прекрасного й дозволяє йому розкрити свої художні по¬тенції. Поет повинен викликати в читачеві глибокі й сильні почуття, зокрема милосердя, жалісливості до тих, хто страждає, чиє життя особливо важке та нещасливе. Важливо для митця зображати існування простих людей, тому що "побут найнеосвіченішого класу суспільства ба¬гатий на ті ж самі страждання і радощі, що й побут всіх інших класів. У них основні пристрасті серця знаходять кращий поживний грунт. У цих людей елементарні почуття виявляються з більшою простотою й примітивністю. У цій же передмові Вордсворт виклав і свої міркування щодо мови поезії. Він вважає за необхідне наблизити її до народної, живої мови. Демократизацій поетичного слова так само, як і звернення до постатей і почуттів простих людей, пов'язана для нього не в останню чергу з найсерйознішим зацікавленням фольклором. Саме у фольклорі для поета відкрився бага¬тющий шар художніх образів, безпосередніх сильних і глибоких пристрастей, своєрідних поетичних структур, ритмів, способів римування і, звичайно ж, мовні скарби. У своєму прагненні наблизити мову поезії до народної, до звичайної розмовної автор "маніфесту романтизму" вдавався до крайнощів, проголошуючи щось на кшталт прозаізацїі поетичного слова.

18.Наукова література по творчості Гюго 1. Олена Марківна Евніна - російський літературознавець, історик французькоїлітератури епохи Відродження, XIX-XX вв. Евнина Е. М. Виктор Гюго. — М.: Наука, 1976. — (Из истории мировой культуры) 2. Трескунов М. С. В. Гюго. — Л.: Просвещение, 1969. — (Б-ка словесника) Трескунов М. С. Виктор Гюго: Очерк творчества. — Изд. 2-е, доп. — М.: Гослитиздат, 1961. Трескунов М. С. Роман Виктора Гюго «Девяносто третий год». — М.: Худ. лит., 1981. — (Массовая ист.-лит. б-ка) Також займались дослідженням творчості Метью Джозефсон, Джон Х'юстон, Жан-Франсуа Кан, Мартін Феллер ,Андре Моруа.

19. Ієнський гурток романтиків і його роль у розвитку романтизму. Ієнський гурток романтиків з 1795 до 1805 рр. У цей період була розроблена естетична теорія німецького романтизму і створені твори Ф.Шлегеля і Новаліса.Засновниками школи сієнського романтизму були брати Шлегелі - Фрідріх і Август Вільгельм. Їх будинок на межі 18-19 ст. став осередком молодих невизнаних талантів. До кола ієзуїтських романтиків входили: поет і прозак Новаліс, драматург Людвіг Тік, філософ Фітхе. Німецькі романтики наділяли свого героя творчим талантом: поет, музикант, художник силою своєї фантазії перетворював світ, який лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва сієнських романтиків. Вони ідеалізували далеке минуле (Середньовіччя), яке намагалися співставити із сучасним суспільним розвитком. Естетична система сієнських романтиків характеризувалася намаганням відійти від показу реальної конкретно-історичної дійсності і зверненням до внутрішнього світу людини. Саме ієнські романтики першими зробили вагомий внесок у розробку теорії розману і зі своїх суб'єктивно-романтичних позицій передбачили його бурхливий розквіт у літературі ХІХ ст.

20. Швейцарський період творчості Д.Н.Г.Байрона. Після розлучення Байрон вирішив поїхати за кордон, він продав свій маєток Ньюстед, і це дало Байрону можливість не перейматися постійним безгрошів'ям. Тепер він міг віддатися самоті, яку так жадав. За кордоном він оселився у віллі Діадаш, неподалік відЖеневи. Літо Байрон провів на віллі, зробивши дві невеликі екскурсії по Швейцарії: одну з Гобгаузом, іншу з поетом Шеллі. У третій пісні «Чайльд-Гарольда» (травень - червень 1816) він описує свою поїздку на поля Ватерлоо. Думка написати «Манфреда» відвідала його, коли, на зворотному шляху до Женеви, він побачив Юнгфрау.У швейцарський період творчості Байрон створює песимістичні вірші, виконані безвихідній туги: «Сон» (1816), «Пітьма» (1816), «Могила Черчилля»(1816), вірш «Прометей» (1816). У цих віршах знаходять вираз похмурі настрої поета, який у вигнанні. Темі скорботного самотності бунтівної особистості присвячена філолофсько-символічна драма «Манфред» (1817). У творчості Байрона сильніше, ніж в інших романтиків висловився трагізм і драматизм епохи. Трагічна за змістом поема «Шільйонський в'язень» (1816)Вже після завершення поеми «Шільйонський в'язень» Байрон написав «Сонет до Шільону» (1816), у якому прославляв свободу. У вірші «Прометей» (1816) Байрон намалював образ героя, титану, переслідуваного через те, що хоче полегшити людську життя в землі. Прометеївский дух боротьби відчутний й у «Пісні для луддитів» (1816), у якій Байрон відгукнувся про нові стихійні виступи англійських робочих. «Пісня для луддитів» написана на кшталт народних пісень, позичена з фольклору. Прометеївский початок відчувається й у герої «Монодії до страти Шеридана» (1816). Тут Байрон створює образ реальній особі, що зробила великий внесок у національну культуру. Діяльність Шеридана був великий громадський сенс. У його образі втілено ідеал художника – громадянина, котрий моральне вплив на общество.

21. Тема жіночої емансипації у творах Ж. Санд ЖОРЖ САНД (1804—1876) — це великий світ прекрасних образів, духовних пошуків і відкриття істини. Її творчість — велике історико-літературне явище XIX ст., і проминути його в нашому курсі ми не мали права. Вона зазирнула у такі глибини людської душі, які ще не відкривалися нікому до того часу; саме з її ім'ям пов'язана постановка проблеми емансипації жінки у французькій літературі. На початку своєї творчості письменниця розробила новий жанр у французькій літературі XIX ст. — психологічний романтичний роман. Звернення до психологічного роману з мінімальною кількістю діючих осіб і зовнішніх подій випливало з уявлення письменниці про те, що людина потребувала не стільки свободи в соціальному суспільстві, скільки індивідуальної свободи її духовного життя. Тому творчість Жорж Сайд — це прагнення переосмислити літературну традицію, за якою жінка залежала від соціального середовища, була приречена на приниження. Письменниця зверталася до жінки як об'єкта насамперед психологічного зображення, відстежувала її настрої, хід думок, зміну почуттів. Своїм творчим пером вона боролася за звільнення жінки, за її право розпоряджатися власною долею, і називала себе «Спартаком серед рабинь». В її романах створена ціла галерея образів передових жінок, які намагалися емансипуватися від гніву і приниження, в які вони були поставлені суспільством. У своїх творах Жорж Санд пропонувала ідею «вільної жінки», надавши їй можливість самій керувати своєю долею, мати рівноправні можливості з чоловіками у повсякденному житті і суспільній діяльності. У багаточисельних романах Жорж Санд ідеї звільнення особистості (також емансипація жінки), демократизм поєднувалися з утопією. Героїням її літературних творів завжди щастило перемогти в занадто важких життєвих ситуаціях. В останній момент їм фортунило: наприклад, якщо жінці необхідно змінити коханця, її чоловік «випадково» помирав. У реальному житті, на превеликий жаль, Жорж Санд сама вживала необхідні заходи в аналогічній ситуації, не дуже, як бачимо, сподіваючись на допомогу згори.

22. Своєрідність світогляду у творчості Е.Т.А Гофмана. Свій світогляд Гофман послідовно відтворює в довгій низці незрівнянних у своєму роді фантастичних повістей і казок, у яких він мистецьки поєднує все найпрекрасніше, що створили народи упродовж всіх століть, з особистим вимислом, то похмурим і хворобливим, то смутно зворушливим, але найчастіше граціозно веселим і пустотливо глузливим. Він уміє зацікавити і дорослого читача цією строкатою фантастикою, і робить це за допомогою поєднання природного з повсякденним і навіть вульгарним: у нього примари приймають шлункові краплі, феї пригощаються кавою, чаклунки торгують яблуками й пиріжками, герцоги та графи овочевого царства нарізаються зірочками і їх кладуть у суп і т.д. Надзвичайна проза німецького життя є сіреньким тлом, на якому яскраво виграють барви його фантастики. Як психолог Гофман обрав для себе галузь невизначених почуттів, неясних прагнень, незвичайних відчуттів, магнетичних впливів, усього страшного й болісно зворушливого; марення, галюцинація, безпричинний страх, утрата душевної рівноваги - улюблені мотиви його тонких психологічних етюдів. Як новеліст, історик і етнограф, він чудово відтворює епоху Реформації і XVII століття; італійські звичаї і природу описує так, начебто десятки років прожив в Італії. Але, вірний життю в подробицях, він завжди перетворює його на строкату казку. Інший темний бік поезії Гофмана - його прагнення сповнювати читача жахом, змушувати його вірити в існування якихось похмурих сил. Таким чином, крізь усю творчість Гофмана проходять два потоки фантастики. З одного боку, радісна, барвиста фантастика, що завжди давала насолоду дітям та дорослим, і могла надихнути таких композиторів, як Вагнер, Чайковський, Шуман ("Лускунчик", "Чуже дитя", "Королівська наречена"), на дивні їх творіння. З іншого боку,- фантастика кошмарів і страхіть, всіляких видів божевілля як художнього втілення "нічного боку" душі й суспільного життя людей, якими володіють темні, страшні сили ("Еліксир диявола", "Піщана людина", "Майорат").

23. Жанр балади у творчості Р. Сауті Сауті — один із представників «озерної школи». Свою творчу діяльність Сауті розпочав наприкінці 90-х pp., звернувшись до жанру народної балади. Його перші твори пронизані співчуттям до бідняків і жебраків. У ряді творів («Дружина солдата», «Скарги злидарів», «Погреб жебрака») поет виступає проти безправності та гноблення народу. Так, у баладі «Скарги злидарів» у формі розлогої відповіді на запитання багатія — поетового співрозмовника про те, чого ремствують бідні люди, автор подав цілу галерею злидарів, змушених морозної холодної ночі просити милостиню у випадкових перехожих. Кожний літературний портрет у баладі строго індивідуалізований, побутові замальовки правдиві, але картина злиднів і безправності народу пом'якшена моралізаторським закінченням. Критичні інтонації, спрямовані проти війн, більш відчутні у вірші «Бленхеймська битва». Як і в баладі «Скарги злидарів», оповідь від імені головного героя обрамлена запитальною інтонацією; діти просять діда розповісти про війну, чому і заради чого вона розпочалася, проте дід і для себе не знайшов відповіді на ці запитання Сауті у баладах використовує зазвичай середньовічні сюжети, від народної балади сприйнявши тільки форму. Такими є «Суд Божий над єпископом» (1799), «Талаба-руйнівник» (1801), «Прокляття Кехами» (1810), «Родерік, останній гот» (1814) й ін. У баладі про скупого єпископа, котрий під час голоду не лише пожалів зерна голодним, а й скликав усіх прохачів у комору та підпалив їх, поет підкреслює перш за все морально-етичний зміст учинку. За жорстокість єпископ був покараний смертю. Сауті акцентує увагу на дивовижному, потойбічному. У баладі «Варвік» («Сер Вільям і Евін») змальований жорстокий убивця, котрий утопив у річці немовля. Совість персоніфікується у поета у вигляді страховиська, яке повсюди ходить за злочинцем і не дає йому спокою. У баладі "Про те, як бабка їхала на чорному коні вдвох і хто сидів спереду "автор розповідає про забобони, що глибоко вкоренилися у патріархальну селянську свідомість, але намагається захопити читача штучним нагнітанням драматизму. Використовуючи народний казковий мотив боротьби диявола за душу покійної, поет трактує це у містичному плані, змальовуючи натуралістичні подробиці перемоги чорта.

24.Образ Клода Фролло Клод Фролло - справжній романтичний злочинець, охоплений всеперемагаючою, непереборною пристрастю, здатний лише на ненависть, на руйнування . Клод Фролло - архідиякон собору Паризької богоматері. З одного боку, в ньому відображено процес вивільнення людської свідомості з-під влади церковно-аскетичної догми, що було однією з важливих тенденцій XV ст. Цей процес Гюго зображає в його складності й суперечливості: звільнившись від влади догми, свідомість героя залишається в полоні грубих забобонів, і дівчина, яку він так палко жадає, здається йому підісланою дияволом. Водночас Клод Фролло виступає в романі носієм середньовічного насильства й жорстокості. В змалюванні Гюго він і жертва, і кат водночас: жертва церковно-аскетичних догм, які скалічили йому розум і спотворили почуття, кат щодо Есмераль-ди, яку він переслідує і губить, виявляючи свою природу феодала-насильника.

25. Аболіціоністська культура США Аболіціоні́стська літерату́ра Течія в літературі та публіцистиці США, ідейно пов'язана з аболіціонізмом — впливовим суспільно-політичним рухом 1-ої половини XIX ст., що ставив завдання негайного скасування рабовласництва в країні та боротьби проти расизму, дискримінації та сегрегації чорношкірих. Аболіціоністські погляди були вперше чітко сформульовані в памфлеті негра Д.Уокера «Заклик до кольорових громадян світу», виданому в Бостоні в 1829 та структурованому за зразком Конституції США. Величезна заслуга у пропагуванні ідей аболіціонізму належить публіцисту У.Л.Гаррісону газета «Ліберейтор»,яка, стала головною трибуною руху. Його соратниками були видатний промовець У.Філіпс (1811-1884), проповідник та оратор Т.Паркер, авторка однієї з перших книжок, спрямованих проти рабовласництва, Л.М.Чайлд колишній раб, що став пресвітеріанським священиком, Г.Г.Гарет .Всі сили справі аболіціонізму віддавав один з його лідерів, поет Дж.Г.Віттіер Поетичну грань аболіціонізму представляли негри Е.П.Раджерс, Дж.М.Уїтфілд ,Дж.Вашон, Дж.М.Симпсон …Визначною лекторкою була одна з чорних письменниць Ф.Е.Гарпер, яка присвятила значну частину життя антирабовласницькій діяльності. Зважаючи на феноменальний успіх твору «Хатинка дядька Тома» Г.Бічер-Стоу та його роль в зміні ставлення багатьох північан до рабовласництва, А.Лінкольн назвав авторку "маленькою жінкою, що розв’язала велику війну . Рабство засуджується в романі з морально-християнських позицій, шо спричинило надалі суперечливе ставлення до нього афроамериканської культурної спільноти. Більш реалістично зображує причини та наслідки цього «суто американського феномену» Р.Хілдрет у повісті “Раб або Нотатки Арчі Мура" пізніше переробленій у роман «Білий раб або Нотатки втікача»

26. «Східні поеми» Д.Н.Г.Байрона. Конфлікт. Герої. Композиція і стиль. Саме в ці роки (1813-1816) Байрон створив цикл поем, так званих східних або романтичних.До цього циклу ввійшли такі лірико-епічні поеми: "Гяур" (1813), "Абідоська наречена" (1813), "Корсар" (1814), "Лара" (1814), "Облога Коринфа" (1816), "Паризина" (1816). "Мазепа" (1818) і "Острів" (1823) створені трохи пізніше. Героєм "східних поем" став бунтар - індивідуаліст, який заперечував всі закони свого суспільства, повставав проти людей і Бога. Це типовий романтичний герой, для якого характерні винятковість особистої долі, сильна пристрасть, трагічна любов. У ньому читачі впізнавали самого Байрона. Отже, байронічний герой - це зневірена людина, яка гордо ненавиділа суспільство, що відвернулося від неї, і мстила цьому суспільству. Таким, наприклад, був Конрад - персонаж "східної" поеми "Корсар". Головний герой повстав проти людей і Бога: зруйнував чужі долі, розбив серця тих, хто його любив, порушив суспільні закони і моральні норми. Композиція і стиль «східних поем» вельми характерні для мистецтва романтизму. Де відбувається дія цих поем, невідомо. Воно розгортається на тлі пишної, екзотичної природи: Часті зображення моря, спокійного або схвильованого,диких прибережних скель, казково прекрасних гірських долин. Однак марно було б шукати в них зображення ландшафтів будь-якої певної країни.Оповідь у поемах будується не лінійно у хронологічному й логічному порядку, а найчастіше складається з окремих епізодів найдраматичнішого характеру, спеціально перемішаних у примхливий спосіб так, що пізніші події згадуються перед більш ранніми. Попри всю спорідненість центральних конфліктів і героїв усіх цих тво­рів, їхній спільний мелодраматизм і гучну педальованість почуттів, сюжетні перипетії в них, природно, мають оригінальне забарвлення.Зразком структури та образної системи, конфлікту і центральної постаті східних поем може бути перша з них — "Гяур ".

27. Фольклорний струмінь в поезії А.Міцкевича. Уже в першій збірці Адама Міцкевича «Балади і романси» (1822 р.) виразно лунають героїчні настрої. Його поетичні твори мали дуже багато спільного з народними переказами, піснями, казками. Головною темою польської поезії завжди була тема свободи.Міцкевича вразили народні оповіді з історії України.Можливо, вони надихнули поета на написання у 1828 році поеми «Конрад Валленрод», у якій поет звертається до теми героїчної боротьби з далекого минулого. У поемі «Конрад Валленрод» Міцкевич використав історичну основу, щоб створити образ незламного духом борця із загарбниками. Балада «Альпухара» є невід'ємною частиною поеми, її виконує народний співець — вайделот.Адам Міцкевич будує сюжет літературної балади, використовуючи особливості фольклорної балади. Творчо розвинувши мотив нескореності, поширений у народній творчості, поет звернувся до своїх сучасників, щоб підтримати їх у національно-визвольній боротьбі.Балада „Втеча” А.Міцкевича побудована на основі народної легенди, широко відомої в усіх слов’янських народів.Фольклорні джерела були основою написання балади „Рибка”. Використовуючи фольклорний матеріал у ранніх баладах Міцкевич їх сюжети та образи пропускав крізь світосприйняття поета-романтика; використовувана ним народна лексика, художні засоби народної поезії вкраплені у стилістичну картину традиційної романтичної балади.

28. Гейдельберзький гурток німецьких романтиків. На початку XIX ст. іенський гурток розпався, що означало також завер­шення першого етапу розвитку німецької романтичної літератури, пов'яза­ного з "універсальним романтизмом". Один за одним сходять зі сцени його провідні діячі: у 1801 р. помирає Новаліс, в 1806 р. остаточно обривається свідоме життя і творчість Гельдерліна, а Ф. Шлегель поступово переходить на інші світоглядні й естетичні позиції. В цей же час, у 1805 — 1806 рр., заявляє про себе гейдельберзький гурток романтиків, який знаменував початок нового етапу розвитку німецького романтизму, позначеного інши­ми світоглядними й естетико-художніми орієнтаціями. На цьому етапі провідною в німецькій романтичній літературі стає течія народно-фольклорного романтизму, яка давала найбільш адекватну відповідь на виклик нової історичної доби. На той час Німеччина майже повністю підпала під владу й контроль наполеонівської Франції, в країні піднімалася хвиля патріотичного й визвольного руху, і в цих умовах особливої цінності в літературі набуває національна, народно-фольклорна традиція, за відрод­ження якої й беруться гейдельберзькі романтики. Фольклор стає для них субстанцією народного життя, істинно національною традицією поетичного мислення і мовлення, в яку вони прагнуть вдихнути нове життя. Ієнцям був притаманний універсалізм і в тому розумінні, що вони були спрямовані передусім на вселюдські інтереси й проблеми, суто німецькі інтереси й справи посідали у них порівняно скромне місце, гейдельбержці ж повністю на них зосереджуються. Ієнські романтики були філософами або ж людьми, шо тяжіли до філософії, гейдельберзькі романтики були передусім філологами, знав­цями національної давнини, міфології, фольклору, нарешті — народної мови. Гейдельберзький романтизм голосно заявив про себе публікацією збір­ника німецьких народних пісень "Чарівний ріг хлопця" (1806 —1808), здійс­неною А. фон Арнімом і К. Брентано. Цей збірник став значною подією не тільки фольклористики, а й літератури, і викликав у Німеччині найширший резонанс.Основу збірника складають народні пісні, зі­брані Арнімом і Брентано під час їхніх мандрів по Рейнській області та інших німецьких землях.Збірник, який справді розкривав "душу німецького народу", його життя й моральні цінності, його ментальність і емоційний світ. Активну роль у розвитку німецького романтизму відіграли Я. і В. Грімм, які теж входили до гейдельберзького гуртка. Ці видатні вчені-філологи були також фольклористами, вони допомагали Арніму й Брентано у збиранні на­родних пісень, а згодом підготували й видали знаменитий збірник "Дитячих і сімейних казок" (1812 — 1814).Таким чином, у діяльності гейдельбержців знайшла завершене вті­лення одна з провідних тенденцій романтизму, яка започаткувалася ще в преромантизмі. Вони не тільки звертаються до національних джерел і витоків літератури, а й вважають їх органічним грунтом і базою творчості. І лише у гейдельбержців впер­ше з'являється поняття "національного" як властивого лише німецькому народові, як глибинно самобутнього в етнічному значенні.

29. Роман В.Гюго "Знедолені" як соціальна епопея. Роман побачив світ у 1862 р. Цей твір був задуманий і здійснений Гюго як щось набагато більше й значніше, ніж зви­чайний роман. Не без претензій автор називав його "сучасним євангелієм", вкладаючи в це визначення не релігійний зміст: воно акцентує універсальність змісту твору, його соціально-моральні концепції, намір трактувати найваго­міші проблеми сучасності і водночас виступати своєрідним "підручником життя", дороговказом до істини й справедливості. "Ця книга, — про­голошував Гюго, — не що інше, як шлях від зла до добра, від несправедливості до істини, від брехні до правди, від мороку до світла, від егоїзму до гуманності, від пек­ла до неба, від безвір'я до віри". Звідси незвичайно розвинена мораліза­торська сторона твору і його високий провідницький пафос. Роман "Знедолені" — твір незвичайний і за своєю художньою структурою. Ще Г. Лансон зазначав, що в ньому поєднані всі жанри й види, сюжети й роди літератури: це роман філософський і символічний, але з виразними елементами роману історичного; водночас це гуманістична соціальна епо­пея, що малює тяжкі бідування народу і бере його під захист як носія вищих моральних якостей; це й "ліричний роман, в якому виражені ідеї мислителя і всі хвилювання поета, всі почуття, симпатії і антипатії людини"; нарешті, маємо в ньому описи й сцени, "що відзначаються рідкісною силою реалізму".Та "Знедолені" — це передусім роман про тих, хто є підніжжям соціаль­ної піраміди і постійно зазнає гноблення і визиску, прирікається суспільством на страждання й злидні.Наголос у романі поставлено не на змалюванні світу знедолених самого по собі, а на проблемі їхнього порятунку, шляхів і засобів подолання соці­ального зла.

30. Тема природи і кохання в ліриці П.Б.Шеллі Усе своє творче життя Шеллі писав лірику, багатогранну і тематично розмаїту. Це політична і громадянська поезія, вірші про природу і кохання. Культ природи з великою силою втілений у таких поезіях, як "Монблан", "Ода західному вітрові", "Жайворонкові", "Вечір" та ін. Природа у поета персоніфікована, наділена людськими пристрастями і почуттями, вона ніби продовження душі і розуму самого автора у віршах про природу часто змальовано і кохання до жінки. Описи природи у поета філософічні.У віршах Шеллі стверджував ідею безсмертя природи, вічного її розвитку. Поет ніби проводив паралель між змінами в житті суспільства і в житті природи. Загальна тональність його поезій оптимістична: як за зимою йде весна, так і період соціальних бід і воєн зміниться періодом миру і процвітання. Найвідомішою серед значних творів поета стала його поема "Аластор, або дух самотності" (1816). Ліричний герой поет-юнак, який прагнув покинути цивілізацію і людей і піти у прекрасний світ природи, де, на його думку, можна знайти щастя. Але марно він шукав ідеал кохання і краси серед пустинних скель і живописних долин. Будучи самотнім, юнак загинув. Природа покарала його за те, що він відмовився від людей, що не захотів стати вище від їхнього горя і радості. Отже, Шеллі в поемі засудив індивідуалізм. Любовна лірика Шеллі багата відтінками почуття, в ній є жагуча при­страсть, еротична наснага, але головне — ніжність, прагнення духовної близь­кості з коханою, бажання розділити з нею всі свої думки і почуття, зокрема захоплення красою природи. Такі вірші, як "Індійська мелодія", "Філософія кохання" й інші, присвячені Мері Шеллі, а також цикл поезій, на які поета надихнула Джейн Вільямс, дружина друга Шеллі капітана Вільямса.

31. Характеристика творчості В.Гюго до 1848 р. У Гюго рано пробуджується поетичний талант. Ще підлітком він починає писати, і вже в 1815-1816 роках його оди та поеми відзначаються на конкурсах Тулузької академії, а згодом і королівським урядом.  Свою першу поетичну збірку "Оди й різні вірші" (1822) він написав у стилі класицизму. Щодо класицизму Гюго, то він виявився дуже нестійким. Тільки-но молодий поет виходить із стадії шкільного наслідування, починається поступовий, спершу несміливий, а потім усе рішучіший перехід на романтичні позиції. Але в прозових жанрах Гюго завжди стояв на позиціях романтизму. Свідченням того є перший роман Гюго "Ган Ісландець" (1821- 1822). Свідченням подальшого утвердження Гюго на позиціях романтизму був його другий роман "Бюг Жаргаль" (1826). У цьому романі Гюго звернувся до змалювання повстання негрів-рабів. У галузі поетичного стилю реформа Гюго визначилась у намаганні замінити раціоналістичний вірш класицизму мовою людських почуттів. Він відмовляється від прикрас, запозичених з античної міфології. У цей же період Гюго звертається до балади, яка вважалася жанром романтичним і привертала тоді загальну увагу. У 1826 році виходить його збірка "Оди і балади", сама назва якої промовисто засвідчує її перехідний характер: тут оди, взірцевий жанр класичної поезії, об'єднані з баладами характерним представником романтичної поезії. Наприкінці 20-х років романтики надають особливої ваги завоюванню театру, який все ще лишався під владою класицизму. З цією метою 1827 року Гюго пише свою першу романтичну історичну драму "Кромвель", котра розповідає про англійську буржуазну революцію XVII століття. її вождь Кромвель був зображений як сильна особистість, але, на відміну від цільних героїв класицизму, він зазнає моральних протиріч: скинувши короля, він ладен зрадити революцію і стати монархом. Великого розголосу набула передмова до драми, в ній Гюго прагнув пов'язати розвиток літератури з розвитком історії людства, щоб показати історичну обумовленість торжества романтизму. Це була цілісна програма романтичного руху. Також небувалої інтенсивності досягає багатогранна творча діяльність Гюго. Особливо значним явищем стала його збірка "Орієнталії" (1829) - перша завершена романтична збірка поезій, яка й створює Гюго репутацію великого поета.  Для художньої творчості Гюго характерна рідкісна жанрова розмаїтість: з однаковим успіхом виступав він у поезії, прозі й драматургії. Та передусім він був поетом. Ідейний зміст драм Гюго не сходить до самої проблематики, що пов'язана з ідеологічними битвами кінця 20-х років та Липневою революцією 1830 року. Романтичні драми Гюго перегукувалися з актуальними соціально-політичними проблемами сучасності, відстоювали її передові ідеали та устремління. В основу кожної із драм Гюго 1829-1839 років, за винятком "Лукреції Борджа" (1833), покладений конфлікт простолюдинів, представників третього стану з феодальною аристократією та монархією ("Маріон Делорм", "Король розважається", 1832, "Марія Тодор", 1833, "Рюі Блаз", 1838) та інші. В історії французької літератури друга половина 20-х років позначена розквітом жанру історичного роману. Одним із найвищих досягнень французького історичного роману доби романтизму є роман Гюго "Собор Паризької Богоматері" (1831). Цей роман відбиває національну історію, він пов'язаний з актуальною сучасною проблематикою. Кінець 20-х і 30-х років належить, поряд із двома десятиліттями вигнання (1851 -1870), до періодів творчої активності, незвичайної навіть для Гюго, У ці роки він зводив будову романтичної драматургії та театру, активно виступав у прозових жанрах, але разом з тим, не послаблялася й інтенсивність його поетичної творчості.  У 30-ті й на початку 40-х років з'являються чотири його поетичні збірки - "Осіннє листя" (1836), "Пісні сутінок" (1837), "Внутрішні голоси" та "Промені й тіні" (1841)

32. Система образів твору Е.Т.А.Гофмана "Малюк Цахес" Краса і потворність у творі Гофмана "Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер"  У казці-новелі "Малюк Цахес" дійсність постає в образі країни доби Просвітництва. Гофман викриває з допомогою всевладної іронії химерну велич великих князів, гофмаршалів, використовуючи засоби фантастичного гротеску. Це лялькова держава, де все схоже на безглуздий маскарад, всі ниточки якого тримає потвора - карлик Цахес. Присвоївши собі чужу працю, славу, кохання, він стає першою особою в країні. Це всевладний міністр, кавалер ордена зеленого тигра з двадцятьма ґудзиками. Гофман подає його в карикатурно-комічному, приниженому плані.  Філістерство в нації символізує комічна постать професора Моша Терапіна, "апостола механізації життя", що вивчає "птахів і тварин у смаженому вигляді".  Механічному світу ляльок протистоїть романтичний мрійник Бальтазар, який шукає порятунок від порожнечі філістерського існування в поезії, В радісній симфонії природи. Це ідеальний світ, де живуть гармонія, свобода. Тільки Бальтазар може звільнити світ від ницості, бо він "обдарований внутрішньою музикою". Саме він розповідає світові про кохання солов'я та червоної троянди, бо здатен бачити таємниці й красу природи.  Тут перемагає добро, як у справжній казці. Цахес гине, опинившись у нічному горщику. У чому ж загадка його долі? Фея жорстоко помилилася, вважаючи, що "зовнішній прекрасний дар" проросте в його душі. "Але внутрішній голос не прокинувся. Твій млявий, життєво неспроможний дух не зміг піднестися, ти не відділявся від ницості",  З цієї казки ми можемо зробити такий висновок: життєтворчий дух - це дух митця, а філістерство - потворне, це пародія на справжнє життя.