11. «Книга пісень» г.Гейне. Композиція. Теми і образи.

Гейне видав чотири книги віршів. Найкращою поетичною збіркою є “Книга пісень”, яку він написав у Німеччині. Поет розділив свою книгу на три частини. Це “Юнацькі страждання”, коли кохана з’являється до нього в уяві; “Ліричне інтермецо”, де кохання розцвітає у сновидіннях; нарешті “Знову на батьківщині”, де любов оживає тільки в пам’яті поета. До збірки своєрідним епілогом включено цикл “Північне море”, який тематично не пов’язаний з історією кохання. У «Юнацьких стражданнях» кохана зображена як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Як і властиво сну, “картини” розірвані, а їхній порядок сплутаний. Образ коханої, що з’являється поетові уві сні, сповнює його серце не щастям та радістю, а гострою тривогою і щемливим сумом. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Своєю красою вона пориває його до пекла, мучить кокетуванням і зрадами. Даремно чекає поет на зустріч з коханою весь день. Нарешті митець залишає місто, щоб розірвати зачароване коло. Поет повертається до рідного дому. Зустрічає його рідна мати з чистою і вічною любов’ю. Поезії з розділу “Ліричне інтермецо” витримані в м’яких ліричних тонах. Вони завжди привертали увагу композиторів -Р.Шумана, П.Чайковського та ін., бо тут багато музики, гармонії в самому вірші. У “Ліричному інтермецо” Гейне свої почуття виражає через образи природи – ніжної, лагідної, спокійної. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про кедр, що росте на засніженій вершині. Тема розлуки, прощання – центральна у розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє…»

12. Аналіз вірша п.Б.Шеллі «Ода до заходного вітру».

Описи природи у Шеллі глибоко філософські. Загальний тон поезії досить оптимістичний: як за зимою йде весна, так і століття соціальних війн обов´язково заміняться віком миру та процвітіння. В вірші «Ода до західного вітру» розкривається тема непереможності та безсмертя життєвих сил та свободи. Тема «західного вітру» вітру-руйнівника - традиційна для англійської поезії, але у Шеллі вона отримала іншу інтерпретацію. У нього осінній західний вітер не стільки руйнівна сила, що губить своїм подихом все живе, скільки берегиня сил нового життя.

13. Становлення і розвиток американського романтизму.

В розвитку американського романтизму виділяють два періоди: ранній (20 – 30 рр.) і пізній (40 – 60 рр.). Ранній етап представлено іменами Ірвінга та Купера; перехідним етапом вважається творчість трансценденталістів – Емерсона та Торо; пізній романтизм є пов’язаним з діяльністю Едгара По, Готорна, Мелвілла, Бічер-Стоу, Лонгфелло та Уітмена. Американський романтизм розвився на фоні видатних подій американської історії. Американський романтизм розвився як раз в період становлення США. Молода країна тільки почала усвідомлювати власну самобутність, і романтизм з його установкою на національне обличчя сприяв ствердженню американської культури як оригінальної. Не дивлячись на всі проблеми, які існували у суспільстві, письменники молодої країни вірили у великі можливості США, в їхній творчості існувала віра у “американську мрію” Купер став першим американським письменником, ім’я якого вийшло за кордони США. Вважається, що він відкрив європейцям Америку, створив національне обличчя американця, як в позитивному, так і в негативному сенсі, і навіки прославив людину честі і мужності. В історію американської літератури По увійшов як поет, новеліст і критик. Він є класиком “короткого оповідання”. Його вважають родоначальником детективного жанру.  Лонгфелло – творець американського національного епосу. “Пісня про Гайавату” ( 1855 ) відкрила європейцям поетичне бачення Америки, “Пісні про рабство” ( 1842 ) підняли аболіціоністський рух, в якому професор Гарвардського університету Лонгфелло приймав активну участь.