2

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Миколаївський національний університет імені в.О.Сухомлинського

Факультет філології та журналістики

Кафедра української мови і літератури

Феміністичний дискурс у прозі о. Кобилянської Дипломна робота бакалавра

студентки 441 групи

спеціальності «Філологія.*

Українська мова і література»

Палій Оксани Миколаївни ________

Науковий керівник – к.ф.н., доцент

кафедри української мови і літератури

Гурдуз Катерина Олександрівна_______

Миколаїв – 2012

ЗГІДНО З РІШЕННЯМ КАФЕДРИ української мови і літератури

Протокол № ______ від «___» ____________ 2012 р.

Дипломну роботу студентки Палій Оксани Миколаївни на тему: «Феміністичний дискурс у прозі о.Кобилянської»

«Рекомендувати до захисту»

Завідувач кафедри

української мови і літератури ____________________(А. Л. Ситченко)

Декан факультету філології та журналістики____________(Н.І.Василькова)

Проректор з науково-педагогічної роботи _________________( М.А. Рехтета)

_ЗМІСТ

_стор.

Вступ	………………………………………………………………	3
Розділ 1	Вплив фемінізму на українську літературу.................................................................. 1.1 Розвиток світового фемінізму………………………	8 8
	1.2 Розвиток українського фемінізму к. ХІХ – поч. ХХ ст…………………………………………………. 1.3 Феміністичні аспекти творчості О. Кобилянської…	13 19
розділ 2	Феміністична проблематика у творчості О. Кобилянської……………………………………..	25
	2.1 Нова жінка у творах О. Кобилянської……………...	25
	2.2 Справжня людина Олена Ляуфлер…………………..	46
	2.3 Наталка Веркович: ідеал жінки в розумінні О.Кобилянської……………………………………………..	50
Висновки………………………………………………………………… 55
Список використаних джерел………………………………... 58

ВСТУП

Для того, щоб створити і сприйняти неспотворений образ реальності у будь-якій сфері творчої діяльності, необхідне гармонійне поєднання чоловічого та жіночого підходів, способів самореалізації. Це та аксіома, яку дуже важко заперечити. У дихотомії понять жіночого / чоловічого полягають цiннiснi орiєнтацiї та установки, формування котрих відбувалося таким чином, що все чоловіче чи ототожнене із ним вважається позитивним та домінуючим, а жіноче – негативним та другорядним.

Тому не дивно, що протягом ХІХ ст., яке було обумовлене великими змінами на громадських, побутових і політичних аренах, жінки намагалися розвіяти цей міф. Вони намагалися звільнитися від традиційних ролей, насаджених патріархальною системою, утвердити себе як незалежну, самодостатню особистість, котра прагне до самовдосконалення та самореалізації. У ті часи жіноча емансипація стає тим чинником, котрий радикально змінює систему суспільних відносин. Можна без перебільшення назвати його революційним, з огляду на той ефект, який викликав жіночий рух у наступному столітті [2, с.120].

Жіночий рух у період з другої пол. ХІХ до поч. ХХ ст. пройшов складний шлях становлення. До його здобутків можна віднести створення системи освіти, відвоювання громадянських та політичних прав, широку благодійницьку та соціальну працю. Розпочате вироблення ідеологічних засад фемінізму завершилося формуванням його філософської доктрини лише за міжвоєнних років ХХ ст., а сам феміністський рух поступово переріс у потужний фактор, який істотно впливає на соціально-культурні та суспільно-політичні процеси суспільства.

Жіночий рух, який поступово набирав оберти по всьому світу, не оминув і Україну. Українська інтелектуальна традиція асимілювала західноєвропейський фемінізм, сприйнявши в ньому не тільки ідею боротьби жінок за рівноправність, але й соціально-культурні механізми, що сприяли гуманізації суспільства. Він вплинув на історію українського культурного процесу к. ХIХ і поч. XX ст. Не останню роль у ньому зіграли й українські жінки-письменниці.

Раніше імена авторок-жінок рідко згадувались, причиною цього був статус жінки-берегині домашнього вогнища. Протягом століть вони показували суто чоловічий погляд на світ, намагаючись у своїх творах зобразити психологію представниць прекрасної статі. Але далеко не завжди могли зробити це повноцінно, різнобічно, органічно. Виникла потреба у створенні власної, жіночої моделі творчості, яка досягла апогею у ХІХ ст.

Феміністичний аспект з’явився і в українській літературі. Його поява сприяла модернізації української культури, її руху до європейських культурних широт. До яскравих представників українських жінок письменниць к. ХІХ ст. слід віднести Ольгу Кобилянську, Лесю Українку, Марка Вовчка та Наталію Кобринську. У їхніх творах з’явилися нові героїні, які вже могли розповісти про власні бажання, прагнення. Жінка дістала більше можливостей самореалізації, самовияву, самоствердження. Якщо раніше у літературі підносився й опоетизовувався образ матері, то у к. ХІХ – на поч. ХХ ст. жінка з’являється у багатьох нових ролях. Це покоління письменниць ставить жіночу ідею на висоту найбільш відповідальних проблем тогочасної суспільної дійсності [2, с. 233].

Ольга Кобилянська, одна із найбільш яскравих представниць хвилі нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності в українську літературу проникли такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, символізм та елементи психоаналізу, – ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10-20-х роках ХХ ст. [28, с. 410].

О. Кобилянській вдалося відкрити для загалу жіночу реальність, яка не вписувалась у традиційне патріархальне уявлення. Вона асимілювала феміністичну ідею через власну творчість у літературний процес, що модернізувався під впливом ніцшеанської філософії. Участь О. Кобилянської у феміністичному дискурсі сприяла творенню нового образу жінки – інтелектуальної, самодостатньої особистості.

Феміністичне прочитання літературного тексту характерне для більшості повістей О. Кобилянської, де застосовуються різні підходи для висвітлення взаємин чоловіка і жінки, сили однієї чи другої статі, проводячи експеримент через призму художнього психологізму. В історії українського жіночого руху О. Кобилянська чи не першою не тільки свідомо поставила собі за мету переосмислення жіночої долі та перетворення жінки на центр літературної творчості, а й розробила нову ідеологію як жіночої участі у суспільному русі, так і жіночої літературної творчості. Тому постать О. Кобилянської можна вважати однією з центральних в українській жіночій літературі.

Героїня О. Кобилянської – це жінка-емансипантка, свідома власної автономності, жінка, готова боронити свої людські права і свої, неприйнятні для загалу, переконання. Вона мріє бути вільною людиною із розумом. О. Кобилянська вводить образ нової жінки з новим світооглядом і переконаннями, якого ще не було в українській літературі. “Нова жінка” О. Кобилянської – це передусім інтелігентка, що прагне духовного зростання і незалежності, через що вступає у конфлікт з оточенням, яке не здатне зрозуміти її поривань. Це людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі [20, с. 338].

Твори О. Кобилянської започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, – психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. У них вона обстоювала певні нові для того часу ідеї – емансипації та фемінізму [18, с.35].

Творча спадщина О. Кобилянської відображає позицію стосовно місця жінки в суспільстві. У її творах особисте щастя героїнь більшою чи меншою мірою вже пов'язується із соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

Загалом творчість О. Кобилянської сприяла становленню феміністичних позицій не тільки в Україні, але і за її межами.

У наш час знову виникає зацікавлення проблемами ґендерної ідентичності, переглядаються традиційні визначення фемінного і маскулінного, українська література поповнюється резонансними феміністичними творами, літературно-критичними працями, автори яких розглядають українську літературу під феміністичним кутом зору, тому виникає потреба переглянути досвід попереднього fin de siecle.

Усе вищесказане підкреслює актуальність вибраної теми роботи.

Об’єктом дослідження є прозова спадщина Ольги Кобилянської, зокрема повісті «Людина», «Царівна».

Предметом дослідження є проблеми фемінізму в творчості письменниці.

Метою роботи є аналіз феміністичних аспектів прози О. Кобилянської

Для досягнення мети необхідно розв’язати наступні завдання:

– з’ясувати сутність поняття «фемінізм»;

– простежити особливості розвитку світового фемінізму;

– окреслити феміністичну проблематику в українській літературі к. ХІХ – поч. ХХ ст.;

– визначити місце феміністичної творчості О. Кобилянської в українській літературі окресленої доби;

– проаналізувати образ жінки у творах О. Кобилянської.

У роботі використано такі методи дослідження: описови, аналітичний, та літературознавчий, що дозволяє зробити цілісний аналіз літературної творчості письменниці в єдності її складових.

Методологічна основа: праці вітчизняних учених, присвячені проблемам фемінізму і вивченню художньої спадщини О. Кобилянської (Г. Адам, А. Антонов, О. Бабишкін, О. Грицай, І. Демченко, М. Денисенко,

І. Денисюк, М. Євшан, А. Коллонтай, М. Крупка та інших).

Наукова новизна роботи полягає у системному аналізі феміністичної прози О. Кобилянської (на матеріалі повістей «Людина», «Царівна»).

Теоретична і практична цінність визначається тим, що результати дослідження можуть бути використані як у процесі вивчення творчості О. Кобилянської, так і під час опрацювання проблем фемінізму на практичних і семінарських заняттях із курсів «Історія української літератури» та «Історія зарубіжної літератури» у ВНЗ.

Роботу апробовано на Всеукраїнській науковій студентській сесії викладачів і студентів Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського «Наука. Студенство. Сучасність».

Структура роботи зумовлена загальною концепцією та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів,висновків і списку використаних джерел, що налічує 41 позицію. Повний обсяг роботи становить 61 сторінку, із них 47 сторінок основного тексту.