71

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Всьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозв’язку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Відхилення в поведінці – є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Одним із видів відхилень в поведінці є девіантна поведінка, що розуміється як відхилена поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Надзвичайно актуальною є ця проблема стосовно осіб підліткового віку, які ще перебувають на етапі активного, як правило, досить складного і суперечливого процесу визначення життєвих цінностей, вироблення переконань, самовдосконалення в духовній та фізичній сферах. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності. Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує розглянути реабілітаційно-педагогічну роботу з даною категорією підлітків. Тому темою даного дослідження було обрано “Реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками девіантної поведінки”.

Об’єктом дослідження є реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками.

Предметом дослідження виступають шляхи реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, запропонуванні шляхів та технологій щодо покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки.

Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:

1. Проаналізувати джерельну базу дослідження;

2. Розглянути типологію девіантної поведінки серед підлітків;

3. Охарактеризувати технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної

роботи з підлітками девіантної поведінки;

4. Провести дослідження рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки, та запропонувати шляхи покращення та удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки;

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що реабілітаційно-педагогічна робота буде більш успішною за умови використання інноваційних технологій під час роботи з підлітками девіантної поведінки.

Методи дослідження: основні методи, які використовувалися в роботі були теоретичні, пошук та аналіз джерел, узагальнення, емпіричні, проведення анкетування.

База дослідження. Дослідження проводилось на базі Нововоронцовських загальноосвітніх шкіл I-III ступенів № 1 та № 2.

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що за допомогою методів пошуку та аналізу літератури було висвітлено історичну ретроспективу становлення реабілітаційно-педагогічної роботи, зроблено психолого-педагогічну характеристику підліткового віку та охарактеризовано типологію девіантної поведінки.

Практична значущість проведеного дослідження полягає в тому, що за допомогою отриманих результатів можна виявити, який рівень схильності до проявів девіантної поведінки мають, учні 8-х класів та які необхідно використовувати технології при роботі з даною категорією підлітків.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 54 найменування та 2 додатків. Загальна кількість сторінок – 71, з них основного тексту – 60.

Розділ 1 історико-теоретичні аспекти становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки

1. Історична ретроспектива становлення реабілітаційно-педагогічної

роботи з підлітками

Питання, яке стосується історії становлення реабілітаційної та педагогічної роботи з підлітками, є дуже важливим для розуміння даної теми.

Поняття реабілітація має досить велику історію, воно з’явилося в XI столітті. У медичному, соціально-етичному розумінні цей термін став поширеним ще після Першої світової війни, коли почали застосовувати різні методи відновлювального лікування: медикаментозне й оперативне лікування, фізіотерапія, лікувальна фізкультура, протезування [53, с. 16].

М.Фролов під реабілітацією розуміє допомогу дитині в кризових ситуаціях, у пошуку сенсу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов. Основне завдання реабілітаційно-педагогічної діяльності науковець вбачає в педагогічній підтримці й захисті дитини, яка має певні проблеми в житті та розвитку. За переконаннями дослідника, ідеї педагогічної реабілітації набувають нині провідного значення не лише в роботі з підлітками, які мають проблеми розвитку, але й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомагати учневі у складному суперечливому світі, знайти вихід з кризової ситуації [30, с. 58].

Вітчизняні науковці С.Харченко та Л.Яковлєва розглядають реабілітацію (педагогічну) як процес, що здійснюють шляхом цілеспрямованого застосування психолого-педагогічних засобів і прийомів із неодмінним використанням прикладних медичних знань. Зведення ж сутності реабілітаційно-педагогічної роботи лише до відновлення моральних якостей і соціальних зв’язків вибитої з життєвої колії дитини, на їхню думку, у сучасній ситуації невиправдано [30, с. 59].

Історія педагогічної роботи, реабілітаційної по своїй сутті, пов’язується з небагаточисленими історіографіями цього напрямку (Е.Горшкова, Р.Овчарова, В.Морозов) з досвідом розвитку і застосування гуманітарної педагогіки з XVIII століття, епохи просвітництва та гуманізму, і до сучасності. Довгий час у педагогіці гуманістичний підхід асоціювався з проявом ставлення до дитини як до особистості. В XVIII – XIX століттях сприйняття цінності особистості дитини в освітній роботі з ним було, безумовно, проявом достатнього передового рівня педагогічної свідомості. Соціальна сутність людини і неблагополуччя в цій сфері його розвитку особливо яскраво проявляються в різноманітних взаємозв’язків чи точніше – їх порушення [11, с. 6].

Ще в першій половині XIX століття В Італії при заснуванні будинків “виправлення та перевиховання малолітніх правопорушників” закладів для покинутих та порочних, але не кримінальних, притулків для бездомних дітей реабілітаційна по своїй сутті педагогічна робота була направлена на привиття моральних якостей і відновлення нормальних зв’язків дитини з суспільством, його соціальною функціональністю.

В Данії, а потім і в інших скандинавських країнах, на рівні з освітньою реабілітаційну функцію здійснювали створення більш ніж 150 років вільні школи, заклади унікальної системи альтернативного для державного і приватного варіантів освіти [26, с. 220].

В кінці XIX – початку XX століття відбувається масове створення виправних закладів, робота яких була направлена на відновлення нормальних зв’язків дитини з оточуючим середовищем, на виправлення переважно їх моральних якостей [29, с. 7].

Не можна обминути увагою при розгляді даного питання соціальну, корекційну та реабілітаційну діяльність видатних педагогів А.Макаренка та С.Шацького, які у 30-ті роки XIX століття заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з підлітками, яким притаманна відхилена поведінка. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища [27, с. 215]. У 60-ті роки XIX сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому, педагогічному і медичному аспектах. Причому, причини делінквентної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від нормальних дітей, своєрідності прояву протесту проти пригнічення їхніх інтересів. У цей період видатний педагог В.Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання особистості. Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, на гуманізацію засобів виховання девіантних та делінквентних підлітків [37, с. 34].

В першій половині XX століття бурхливо розвивається спеціальний-педагогічний напрям, який вивчає дефектність дитини і шляхи її компенсації освітніми засобами, а також педагогічної корекції вторинних відхилень в розвитку дітей [45, с. 127].

В середині XX століття активно здійснювалася педагогічна робота з правопорушниками, важливою подією для розвитку даного виду роботи стало створення в 1961 році комісій у справах неповнолітніх при виконкомах місцевих рад народних депутатів трудящих. Дитячі кімнати міліції надавали їм допомогу щодо підлітків-правопорушень і осіб, які ними опікуються. На громадських засадах одночасно створювали дитячі кімнати міліції на територіях обслуговування дільничних уповноважених для проведення індивідуальної виховної роботи з кожним підлітком. З’явився інститут позаштатних інспекторів дитячих кімнат міліції [28, с. 12].

Відомий науковець В.Кащенко організував в Москві спеціальний учбово-виховний заклад (інтернат), куди заселяли важковиховуваних підлітків. Також, він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапевтичних, навчально-педагогічних і виховних прийомів, спрямованих на корекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим більше надії на успіх [ 11, с. 7].

Важливими принципами реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками є :

– орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середовище;

– постійне вивчення винятковості індивіда у процесі корекційно-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога та психолога [9, с. 31].

Про необхідність реабілітаційно-педагогічної роботи в Україні почали говорити в середині 90-х років ХХ століття, коли відбулося реформування усіх сфер суспільного життя, ускладнилися процеси соціальної адаптації, особливо вразливих груп населення, люди з особливими потребами, особи з девіантною та деліквентною поведінкою тощо. Відповідно, відбулися зміни в змісті, характері та завданнях реабілітації таких осіб. Якщо до середини 90-х років реабілітація в Україні мала яскраво виражений медичний аспект та спрямовувалася переважно на осіб з обмеженими фізичними можливостями, то сьогодні спостерігається розвиток саме соціальної складової реабілітаційного процесу. Цьому сприяли, насамперед, розвиток теоретико-методологічної бази організації та практики соціальної роботи та підготовка професійних соціальних працівників, що реалізують теоретичні положення на практиці. Необхідність реабілітації окремих груп населення – клієнтів соціальної роботи девіантів, делінквентів, дезадаптованих підлітків, інвалідів, осіб, що перебували в складних життєвих ситуаціях тощо, закріплена в численних міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документах [14, с. 39].

В кінці XX століття по всій Україні створюються і функціонують заклади нового виду, навчально-реабілітаційні центри та комплекси, гімназії-інтернати для аномальних дітей, розширюється інтегроване навчання. Важливим фактором являється розповсюдження реабілітаційно-педагогічних ідей на практику масової середньої школи для поглиблення її реабілітаційної функції на основі педагогічної системи гуманністично-демократичної орієнтації [11, с. 4 – 5].

Перше ж десятиліття XXI століття сприяло посиленню уваги до цього явища в найрізноманітніших галузях гуманітарного знання. Поняття реабілітація виникло в галузі медицини й розглядалося як медико-соціальне відновлення функцій людини в певній діяльності – трудовій, ігровій, навчальній тощо. У наш час, крім медичного, існують також й інші загальновизнані аспекти реабілітації, зокрема:

– соціальний, що спрямовує на відновлення втрачених соціальних функцій і зв’язків із середовищем життєзабезпечення;

– психологічний, який припускає відновлення втрачених здібностей особистості як вияв її пластичності;

– юридичний, що передбачає відновлення доброго імені та юридичних прав через скасування раніше визнаної вини [20, с. 123].

Дослідження особливостей реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками в другій половині XX – початку XXI століття показало, що реабілітаційно-педагогічна діяльність пройшла складний шлях еволюції впродовж окресленого періоду. Тому, найвагомішим етапом в історії становлення даного виду роботи з підлітками можна назвати другу половину XX століття.

Таким чином, дослідивши історію становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками автор дійшла висновку, що багато різних науковців цікавилися цим питанням. Вони розглядали різні аспекти цього виду роботи. Адже, в силу впливу різних факторів, чіткої картини становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками немає. Також, це було зумовлено певними історичними етапами, які тільки гальмували процес становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками.