Технічні резерви

Резерв прямий Резерв збитковий Додаткові резерви

РНП – складається з частини стратегій прямій, які надійшли задовго до створення, що у кладені у зворотні підприємства, але стосується терміну дії договору, що припадає на наступні зворотні підприємства.

У практиці страхування використовується нескілька методів формування РНП

1) метод «1\365» метод розрахунку по днях

2) метод «1\4», «1\8», «1\12», «1\24» - розробляються стратегічні прямі на півріччя, квартали, місяці, декади.

Проте при формуванні прибутку страховика мова йде про пєрерозподільчі відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отримання прибутку є норма прибутку, яка закладена в страховому тарифі і забезпечує рентабельність страхових операцій. Іншими джерелами отримання прибутку - є надходження від всіх видів діяльності страховика.

Аналогічно доходам страховика його прибуток складається із:

• прибутку від страхових операцій;

• прибутку від нестрахових операцій - інвестиційної діяльності та іншої звичайної діяльності;

• прибутку від надзвичайної діяльності.

Прибуток також с одним із основних показників результативності діяльності підприємств. Як абсолютний показник, він характеризує ефективність діяльності страхової компанії, хоч і неоднозначно.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської діяльності страховика є її рівень фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та надійності, які дозволяють обрати „свою" страхову компанію.

4.Платоспроможність страхової компанії

Фінансова надійність страхової компанії, що дуже важливо при формуванні страхового портфелю для страховика та при укладанні договорів страхування дтя страхувальників, насамперед визначається її рівнем платоспроможності, який мас підтримуватись постійно.

Платоспроможність означає можливість, здатність страхо¬вика відповідати за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання поділя¬ються на:

• зовнішні;

• внутрішні.

Зовнішні зобов 'язання - це зобов'язання перед страхувальни¬ками, бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контра¬гентами, своїми партнерами тощо. їх обсяг є основним при визначенні рівня платоспроможності страховика.

Внутрішні зобов 'язання - це зобов'язання перед засновника¬ми, акціонерами, філіями, працівниками.

У практиці страхування вважається, що якщо активи страхової компанії більші, ніж прийняті зобов'язання, то вона мас достатній рівень платоспроможності.

Законом України про страхування визначено умови, які забезпечують відповідний рівень платоспроможності страхової компанії (ст.30 ЗУ „ Про внесення змін до ЗУ „ Про страхування").

А саме:

- наявність сплаченого статутного фонду;

- наявність гарантійного фонду;

- створення страхових резервів, достатніх для май¬бутніх страхових виплат; - перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Статутний, гарантійний фонди та страхові резерви розглядаються в подальшому в темі 10.

А згідно чинного законодавства страховики повинні відповідно до обсягів страхової діяльності підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активіз).

Фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів - ЇЛА) страховика суми нематеріальних активів (EА і загальної суми зобов'язань (EА, у тому числі й страхових:

ФЗП = EА - EНА -E3.

Для забезпечення відповідного рівня платоспроможності за вимогами законодавства фактичний запас платоспроможності (ФЗП) повинен перевищувати нормативний його запас (НЗП) на будь-яку дату. Тобто постійно повинна виконуватись умова:

(ФЗП) > (НЗП).

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює ризикові види страхування (інші, ніж страхування життя), повинен дорівнювати більшій із розрахованих величин:

• І - розраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількох днів на дату розрахунку), при цьому сума страхових премій зменшується на 50% страхових премій, належних перестраховикам;

• II - розраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількох днів на дату розрахунку), при цьому сума страхових виплат зменшується на 50%

виплат, що компенсуються персстраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, що здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює вели¬чині, яка визначається шляхом множення величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

У визначенні надійності страхової компанії та її можливості ефективного функціонування розраховують показник ліквідності. Ліквідність означає можливість страховика здійснювати поточні виплати з поточних надходжень, тобто здатність платити негайно за своїми терміновими зобов'язаннями. Необхідно підкреслити, що платоспроможність є більш широким, узагальнюючим показником по відношенню до ліквідності.

У практиці господарювання рівень платоспроможності страхової компанії є показником , за яким здійснюється постійний контроль з боку:

- фінансової служби самого страховика;

- державного уповноваженого органу контролю;

- аудиторських служб;

- за певних умов - рейтингових агенцій.

Ефективність діяльності страховика

Термін „ ефект " в тлумачних довідниках означає результат, наслідок яких-небудь причин, сил, дій, заходів. А „ефективний' визначається як який приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект:

Ефективність діяльності будь-якого підприємства насамперед означає досягнення поставлених економічних завдань, отримання позитивних результатів діяльності, а стосовно фінансової діяльності - отримання позитивного фінансового результату, внаслідок організації та використання фінансових відносин.

Ефективність діяльності страхової компанії визначається багатьма показниками, проте насамперед, фінансовою стійкістю та рентабельністю здійснення господарських операцій, в першу чергу страхових, оскільки основне завдання страхової компанії забезпечення здійснення страхових виплат при настанні страхових випадків в учасників формування страхового фонду.

Особливість страхового процесу полягає в тому, що грошові ресурси страхувальників сплачуються наперед при форму-

вапні страхових резервів та тимчасово затримуються у страховика, який їх розміщує та використовує з метою забезпечення страхових виплат та отримання певного доходу. Тому необхідна певна гарантія щодо здатності страховика відповідати за своїми зобов'язаннями в межах прийнятих на страхування ризиків та обсягів відповідальності за ними. Такою основною гарантією є фінансова стійкість страховика, яка пов'язана з його тарифною, фінансовою, інвестиційною та перестрахувальною політикою.

Під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміють постійну перевагу доходів над витратами в межах розрахунків за страховим фондом, яка забезпечується платоспроможністю страховика.

Основою фінансової стійкості страховиків на кількісному рівні оцінки стійкості страхової компанії є показники:

• розмір статутного капіталу;

• наявність гарантійного фонду;

• розмір власних коштів;

• розмір створених страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат;

• співвідношення активів та зобов'язань;

• виконання нормативів по розміщенню страхових

резервів;

• рентабельність страхових операцій;

• показники збитковості страхової суми.

Критеріями визначення фінансової стійкості та платоспроможності страховика можна вважати:

• наявність достатнього обсягу страхових операцій;

• наявність розвиненої практики перестрахування;

• забезпечення збалансованого страхового портфеля;

• обмеження відповідальності за ризиками;

• розумне (оптимальне) розміщення страхових резервів;

• раціональна тарифна політика;

• диверсифікація діяльності.

Вплив обсягу страхових операцій На стійкість страхової компанії пов'язана з дією закону великих чисел. Чим більша кількість застрахованих об'єктів, тим менша ймовірність відхилення фактичного розміру страхових виплат від середньої очікуваної величини страхових виплат за певний період часу.

Практика перестрахувальних операцій відіграє важливу роль, адже перестрахування означає вторинний розподіл ризиків МІЖ страховими компаніями.

ристовусться для страхових виплат протягом періоду, що вихо­дить за межі звітного.

В Україні у відповідності до чинного законодавства резерви збитків включають:

- резерв заявлених, але невиплачених збитків;

- резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

- резерв коливань збитковості;

- резерв катастроф.

Резерв заявлених, але невиплачених збитків (РЗНВ) формується для забезпечення виконання зобов'язань.

При цьому страхові зобов'язання виникли за випадками, що мали місце у звітному періоді або, навіть, напередодні, і про факт настання яких було відомо страховику.

В журналі обліку зоитків, збільшеної ні суму неврегульованих збитків за попередні періоди (33п) та зменшеної на вже виплачені протягом звітного періоду збитки (ЗВ,„) плюс витрати на врегулювання -збитку (ВВЗ). Як правило, останні приймаються в розмірі 3% від суми неврегульованих претензій за звітний період. Таким чином: РЗНВ = 33„ + 33„ - ЗВ„ + ВВЗ

Резерв збитків, які виникли, але не заявлені (РЗНЗ) формується у зв'язку із можливими страховими подіями, що відбулися, проте страховику не заявлені збитки за ними на звітну дату. Практично при розрахунках РЗНЗ застосовують 10 _%ІЗІД_СТЕ£І хової премії, що надійшла за звітний період, якщо вважати звітним періодом фінансовий рік.

Крім того, в доповнення до резервів премій та резервів збитків страховики можуть створювати додаткові технічні резерви.

А саме:

- резерв коливань збитковості;

- резерв катастроф;

резерв незакіичених (иеминулих) ризиків.

Зазначені додаткові технічні резерви створюються і формуються у відповідності до Статуту страхової компанії та розробленого Положення страховика про порядок формування технічних резервів, який погоджено з органами державного нагляду за страховою діяльністю.

Резерв коливань збитковості (РКЗ) с складовим технічних резервів страховика. 'Зазначений резерв призначений для компенсації витрат страховика на здійснення страхових виплат у випадках, коли значення збитковості страхової суми у звітному періоді перевищують очікуваний рівень збитковості, який є основою для розрахунку тарифу-нетто за відповідним видом страхування.

Коливання збитковості зазвичай фіксуються та враховуються за тими видами страхування, які пов'язані із значними змінами рівня ризику (від дуже низького до надто високого), під впливом якого знаходяться застраховані об'єкти під час дії договору страхування. Наприклад, якщо за певний період ризик несприятливих кліматичних умов, що впливають на врожайність сільськогосподарських культур, досить низький, то страховик не виплачує страхових відшкодувань, оскільки відсутні страхові випадки. Тоді накопичені страхові резерви направляються не на поповнення прибутку, а у резерв коливання збитковості (РКЗ), тобто зберігаються з метою виплат у періоди, коли ризик буде високим.

Резерв коливання збитковості дозволяє підвищувати фінансову стійкість страховика, а значить і рівень його надійності, що с сприятливим фактором стабілізації економіки в цілому. Проте нормативної бази для формування РКЗ сьогодні в Україні немає. Страховики самостійно визначають порядок та умови формування зазначеного резерву та узгоджують їх з уповноваженим органом нагляду за страховою діяльністю. До того ж при формуванні власної методики досить проблематичним є віднесення ризику за певним видом страхування до відповідного типу, а також розподіл цього ризику у часі.

Безумовно, при нормальному типі ризику значення збитковості коливається навколо середнього показника, що характерно для традиційного майнового страхування. Відхилення від середньої в сторону зниження ризику, як правило, супроводжується капіталізацією страхових резервів, що збільшує прибуток страховика. Відхилення в сторону підвищення ризику компснсуеться ризиковою надбавкою в структурі страхового тарифу.

Для видів страхування, де застосовуються страхові тарифи без ризикової надбавки, з метою підвищення фінансової стійкості страхових операцій доцільно створювати резерв коли¬вання збитковості. Вказаний резерв також доцільно створювати, якщо мас місце постійне підвищення рівня ризику (у таких видах страхування, як медичному, екологічному).

Якщо має місце значна нерівномірність розподілу збитковості страхової суми та велика частота коливання ризику у часі, то такі ризики відносять до катастрофічних, які поділяються в свою чергу на нормальні і власне катастрофічні. Нормальна частина катастрофічного ризику покривається за рахунок звичайного стра¬хового резерву, а власне катастрофічний ризик за рахунок спеціального фонду катастроф або передається перестраховику.

Необхідно підкреслити, що у складі технічних резервів передбачається створення резерву катастроф (РК), який призначено для покриття надзвичайного збитку, що є наслідком непереборної сили або масштабної аварії, і який вимагає страхових виплат за великою кількістю договорів. Цей резерв, як і резерв коливання збитковості .немає спеціально рекомендованої методики формування і використання. Його створення залежить від страховика. До того ж в законодавчій, довідниковій та науковій літературі немає чітко розкритого поняття „непереборної сили". „Непереборна сила" діє як надзвичайне явище, яке неможливо подолати, проте можна передбачити. А відтак існує ймовірність його настання з одночасною невизначеністю у просторі та часі, що дозволяє віднести ризики „непереборної сили" до категорії страхових. Катастрофічність зазначеного ризику полягає не в тому, що відбулися передбачені страхові події, а якраз в тому, що ці небезпеки вплинули відразу на багато застрахованих об'єктів, що призводить до флуктуаційних коливань збитковості. До того ж ці коливання збитковості можуть відбуватися як за один тарифний період, так і за декілька. Отже, резерв катастроф доцільно створювати в тих страхових компаніях, які спеціалізуються на страхуванні катастрофічних ризиків або включають їх в обсяг своєї відповідальності.

Резерв незакінчених ризиків (РНР) створюється в якості до-повнення_до резерву незароолених премій (РНП) з метою компенсації дефішііу_фінанс.ових ресурсів у технічних резервах із-за можливого чи змушеного заниження тарифівгв умовах ринкової економіки.

Встановлюючи зазначені резерви, страховики повинні письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування та ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, не пізніше, як за 45 днів до початку календарного року.

Спеціальні резерви можуть встановлюватись в залежності від специфіки зобов'язань страховика.

Резерви із страхування життя формуються окремо для забезпечення виконання зобов'язань по страхових виплатах із страхування життя та медичного страхування за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування. Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика, повинні бути відокремлені від його іншого майна і не можуть використовуватись страховиком для погашення будь-яких інших зобов'язань, не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика чи його ліквідації.

Страховики повинні створювати наступні резерви із страхування життя:

• резерв довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

• резерв належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно окремо по кожному договору страхування у відповідності до Методики формування резервів по страхуванню життя, затвердженої Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № 46 від 23 липня 1997 р., з урахуванням темпів зростання інфляції. Мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом (в сучасних умовах - Кабінетом Міністрів України).

Зазначені резерви (довгострокових зобов'язань та належних виплат страхових сум) формуються шляхом відрахування частини страхової премії, що призначена для страхових виплат та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика. Загальний розмір страхових резервів по страхуванню життя визначається, як сума резервів кожного окремого договору страхування життя. Розрахунки виконуються на базі таблиць смертності (вперше розроблені англійським вченим Д. Граунтом в 1662 р., удосконалені відомим астрономом та математиком Е. Галлеем) та норм доходності по інвестуванню тимчасово вільних коштів.

Отже, страховик при здійсненні страхової діяльності створює технічні резерви дія забезпечення зобов'язань за ризикови-ми видами страхування та резерви із страхування життя для забезпечення зобов'язані» із страхування жиїтя, накопичувального страхування та медичного страхування. Порядок формування, використання та розміщення зазначених страхових резервів встановлюється відповідно до норм діючого законодавства та затверджених правил страхування.

Порядок розміщення страхових резервів

В страховій практиці особливої уваги потребує процес розміщення (чи інвестування) страхових резервів і власних коштів страховика. Згідно Закону про страхування (ст. 31) кошти страховика повинні розміщуватись за наступними принципами, зміст яких представлено в табл. 10.2:

- безпечності;

- прибутковості;

- ліквідності;

- диверсифікованості.

Положення про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 26.05.97 р. № 41 передбачає, що 90 % резервів страховика повинні бути розміщені на території України.

Згідно Закону про страхування кошти страховика повинні бути представлені активами наступних категорій:

- грошові кошти на поточному рахунку;

- банківські вклади (депозити);

- валютні вкладення згідно з валютою страхування;

- нерухоме майно;

- акції, облігації;

- цінні папери, що емітують ся державою;

- права вимоги до перестраховиків;

- інвестиції в економіку України за напрямками, що визначає Кабінет Міністрів України;

- банківські метали;

- кредити страхувальникам і громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми;

- готівка в касі в межах встановлених лімітів.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватись для довгострокового кредитування житлового будівництва у порядку, який визначає Кабінет Міністрів України. На жаль, в сучасних умовах механізму такого кредитування ще не розроблено. Здійснення інших видів діяльності страховикам категорично забороняється.