70. Політизація етнічності та етнополітичний конфлікт.

Політизація етнічності - процес набуття етнічною спільнотою політичної свідомості, її мобілізації на досягнення певних цілей, виходу на арену політичного життя і боротьби за право на участь у прийнятті політичних рішень та контролі за їх виконанням. Коротко, це процес виходу етнічних спільнот на політичну арену і перетворення їх на суб'єкти історії.

Політизація етнічності є продовженням процесу етнічного ренесансу, щоправда на якісно іншому, більш високому рівні.

Процес політизації етнічності - це процес передачі частини суверенітету від урядів народам, тобто це процес демократизації політики, включення до неї широких народних мас, причому, набагато ширших ніж це відбувалось під час політизації станів чи класів, що мало місце не так вже й давно. Вихід на арену політичного життя широких народних мас завжди ускладнює становище, несе в собі небезпеку сваволі й насильства. І в цьому плані політизація етнічності не краща й не гірша за політизацію класів. Всі негативні явища /загострення конфліктів, заколоти, війни і т. п. / породжуються не стільки процесами політизації етнічності, скільки спробами їх загальмувати, зупинити і повернути назад силою зброї або загрозою її застосування.

Саме одним із негативних наслідків політизації етнічності може стати етнополітичний конфлікт, особливо це було актуальним за часів СРСР. Тут політизація етнонаціональних спільнот сприяла:

1) завершенню процесів формування десятків етнонацій;

2) зародженню і розвитку національно-визвольних рухів;

3) банкрутству національної політики КПРС;

4) вибуху націоналізму та піднесенню етніцизму;

5) підготовці грунту до дезінтеграції СРСР;

6) делегітимізації політичної системи СРСР;

7) легітимізації власних урядів та ін.

Водночас все це призвело до виникнення нових і загострення старих етнополітичних конфліктів, послаблення етнополітичної стабільності тощо.

71. Види етнополітичних конфліктів

Антонюк стр 390-392

Види етнополіт-го конфлікту Етнополітичні конфлікти за тривалістю мають різний хара­ктер. Одні з них тривають десятиліттями (ірландці й англійці в Ольстері; фламандці й валлони в Бельгії; англо- і франко-ка- надці в Канаді). Інші виникли внаслідок розпаду СРСР та Юго­славії, а також під час загострення міжетнічної ситуації у кра­їнах Африки. Для зазначених країн цих регіонів притаманний поліетнізм. Згідно з даними Стокгольмського міжнародного ін­ституту з дослідження проблем миру більш ніж 70 % усіх воєнних конфліктів у середині 90-х років на всій земній кулі були міжетнічними.

Дослідження вчених свідчать, що фактично всі міжетнічні конфлікти переростають у політичні, а останні досить часто пе­ретворюються на міжетнічні.

Внаслідок цих процесів виникає особливий, специфічний тип конфліктів — етнополітичний. За В. Тишковим (російським вченим) — це конфлікт як будь-яка форма громадянського, політичного або збройного протиборства, у якому сторони чи одна зі сторін мобілізуються, діють або страждають за ознакою етнічних відмінностей. Такий функціональний підхід до розу­міння конфлікту характерний для більшості вчених-етноконфліктологів.

Також В. Тишков звертає увагу на те, що через поліетнічність населення СРСР і держав, що виникали на його теренах, фактично будь-який внутрішній конфлікт на цій території, хай він буде соціально-економічний чи політичний, набуває етніч­ного забарвлення. І навпаки, оскільки існує багато підстав для різних протиріч як на особистісному, так і на груповому рівнях, етнічний чинник генерує, у свою чергу, багато з тих гострих і кризових ситуацій, які виникають у сфері політики міжобщин- них відносин, відносин між державами і внутрідержавними утвореннями. Саме через це, підкреслює вчений, грань між со­ціальними, політичними та етнічними конфліктами на терито­рії колишнього СРСР досить непевна: її важко визначити, оскільки одна форма нерідко містить у собі іншу.

Українська дослідниця О. Маруховська визначає сутність етнополітичного конфлікту як "збігання, часто несумісність цінностей, зіткнення інтересів і цілей різних етнонаціональних спільнот між собою і з цінностями й інтересами та цілями дер­жави... Етнополітичний конфлікт (на її думку) — це процес виявлення та зняття протиріч, що постійно виникають в етно- політичній сфері".

Етнополітичний конфлікт як процес та багатомірний фено­мен складається із суб'єктів та об'єктів.

Суб'єктами виступають: а) люди (особи), які виявляють по­чуття національно-політичного самоусвідомлення та етнічної спільності між собою; б) етноси, нації, корінні народи, етнонаціо- нальні меншини; в) етнонаціональні організації, об'єднання, рухи; г) держава та її політичні інститути.

Об'єктом етнополітичних конфліктів є матеріальні і духо­вні цінності учасників конфлікту (земля, людські та природні ресурси, культура, мова тощо), політична влада.

Класифікують етнополітичні конфлікти за особливостями суб'єктів супротивних сторін. У цьому випадку виділяють кон­флікти між етнічною групою і державою (Абхазія і Нагірний Карабах до створення самопроголошених держав) і конфлікти між етнічними групами (погроми турків-месхетинців у Ферга­ні, конфлікт між киргизами й узбеками в Ошській області).

Можна поділити етнополітичні конфлікти за сферами про­явів та причинами виникнення: етнотериторіальні, етноеко- помічні, етноісторичні, етнокультурні, етноюридичні, етнопси­хологічні, етноідеологічні.Найбільш повний варіант типології міжнаціональних конфліктів запропонував, на наш погляд, Я. Етінгер. З більшою чи меншою мірою умовності він зводить їх до декількох основних типів:

(1. Територіальні конфлікти, часто тісно пов'язані з возз'єднанням роздроблених в минулому етносів. Їх джерело - внутрішнє, політичне, а нерідко й збройне зіткнення між що стоять при владі урядом і яким-небудь національно-визвольним рухом або тієї чи іншої ірредентістской (7) та сепаратистським угрупуванням, що користується політичною і військовою підтримкою сусідньої держави. Класичний приклад - ситуація в Нагірному Карабасі і почасти в Південній Осетії;

2. Конфлікти, породжені прагненням етнічної меншини реалізувати право на самовизначення в формі створення незалежного державного утворення. Таке становище в Абхазії, Гагаузії, частково в Придністров'ї:

3. Конфлікти, пов'язані з відновленням територіальних прав депортованих народів. Суперечка між осетинами і інгушами через приналежність Приміського району - яскраве тому свідчення:

4. Конфлікти, в основі яких лежать домагання тієї чи іншої держави на частина території сусідньої держави. Наприклад, прагнення Естонії і Латвії приєднати до себе ряд районів Псковської області, які, як відомо, були включені до складу цих двох держав при проголошенні їх незалежності, а в 40-і роки перейшли до Української РСР;

5. Конфлікти, джерелами яких служать наслідки довільних територіальних змін, здійснюваних в радянський період. Це передусім проблема Криму і в потенції - територіальне урегулювання в Середній Азії;

6. Конфлікти як наслідок зіткнень економічних інтересів, коли за виступаючими на поверхню національними протиріччями насправді стоять інтереси правлячих політичних еліт, незадоволених своєю часткою в загальнодержавному федеративній «пиріг». Здається, що саме ці обставини визначають взаємовідносини між Грозним і Москвою, Казанню та Москвою;

7. Конфлікти, в основі яких лежать чинники історичного характеру, зумовлені традиціями багаторічної національно-визвольної боротьби проти метрополії. Наприклад, конфронтація між Конфедерацією народів Кавказу і російською владою:

8. Конфлікти, породжені багаторічним перебуванням депортованих народів на територіях інших республік. Такі проблеми месхетинських турок в Узбекистані, чеченців в Казахстані; 9. Конфлікти, в яких за лінгвістичними спорами (яка мова має бути державною і який повинен бути статус інших мов) часто переховуються глибокі розбіжності між різними національними громадами, як це відбувається, наприклад, в Молдові, Казахстані.)