- •Функціоналізм
- •Радянська школа
- •3. Ввв перервала роботу з підготовки етнографічних досліджень. Багато радянських етнографів пішло на війну. Однак і в роки війни продовжувалася польова етнографічна робота.
- •4. Характерною рисою 4 періоду в історії р.Е.Ш., був поворот до розробки, передусім теорії этносу. Одним з ініціаторів став п. І. Кушнер. Задля аналізу основних ознак етнічної спільності.
- •Структуралізм
- •Дифузіонізм
- •Еволюціонізм
- •Американська школа
- •Соціологічна школа
МАРКСИЗМ. сформована наприкінці XIX ст. Інакше (за методологією) її можна назвати історичний матеріалізм.
В українській етнографії найбільш яскраво вона проявилася у працях М. Зібера, присвячених вивченню виробничих відносин в докласовому суспільстві.
Марксистська школа зароджувалася на філософських основах діалектичного та історичного матеріалізму. Вона, мабуть, єдина, що базується не на якомусь одному методі, як це характерно для інших шкіл, а на системі методів. У цьому її перевага перед багатьма школами, як би ми сьогодні не ставилися до неї критично, але тут ж перебувають і її чимало недоліків.
Першими працями марксистської школи в етнографії були твори К. Маркса: та Ф. Енгельса, які спираються на «Первісне суспільство» Моргана.
Вони визначили основні методологічні поняття та засади:
• продуктивні сили (засоби виробництва та люди, що приводять їх у дію),
• виробничі відносини (відносини, у які вступають люди у процесі виробництва),
• засоби виробництва – засоби (станки, машини, обладнання) і предмети праці (матеріали, сировина, паливо)
• спосіб виробництва (спосіб поєднання продуктивних сил та виробничих відносин; це історично визначений спосіб добування матеріальних благ, які необхідні людям для споживання): первісно-общинний, рабовласницький, феодальний…; поділ історії людства на стадії: дикість – варварство – цивілізація, де на 2 перших етапах – колективізм, общинність, відсутність приватної власності, родова община → в радянській школ отримало назву суспільно-економічна формація
• базис (матеріальні форми життєдіяльності) та надбудова (духовні сторони життя),
• релігія – «одна з форм суспільної свідомості, в якій хибно висвітлена соціальна дійсність» → «опіум для народу» в радянському тлумаченні
• трудова теорія антропогенезу (мавпа + праця = людина)
та ін.
Інші ранні німецькі марксисти: Август Бебель, Поль Лафарг, Карл Каутський, Роза Люксембург.
Коли розглядати марксистську традицію в етнографії як наукову, а не ідеологічну течію, можна однозначно стверджувати, що вона зробила у розвиток етнологічної науки серйозний внесок..
не досконалість:
• її постулати дають нормальну відповідь на питання соціально-культурної еволюції суспільства;
• вона надто жорстко визначає соціальні й національні процеси продуктивними силами та виробничими відносинами,
• прямолінійно зводить соціальний процес і загальний розвиток суспільства до суспільних формацій,
• сам об’єкт етнології – етноси трактує тільки як продукт соціального розвитку і жорстко втискує в ті ж формації, хоча це якраз і не виходить: тріада плем’я-народність-нація не збігається з первісним-рабовласницьким-феодальним-капіталістичним ладами.
Функціоналізм
Школа функціоналізму зродилась у Великобританії розвивалась фактично тільки в її межах. Засновник – Броніслав Малиновський. Поляк за національною приналежністю, жив у Австро-Угорщині. Зацікавився етнологією під впливом «Золотої гілки» Дж. Фрезера.
Головні праці Малиновського: «Туземці Маїлу», «Первісна економіка тробриандових островитян», «Аргонавти західної частини Тихого океану», «Злочин і звичай у суспільстві дикунів», «Наукова теорія культури» та ін.
Суть методології функціоналізму: вимога розглядати побут і культуру будь-якого народу як єдине ціле, як систему взаємопов’язаних частин, де кожна частина виконує свою функцію. Малиновський розробив теорію потреб людини, розділивши всі потреби на базові (задоволення первинних біологічних потреб у диханні, сні, відпочинку, їжі, статевих стосунках тощо) і похідні, тобто породжені культурним середовищем, передовсім це потреба у людському спілкуванні. Також Малиновський критикує «теорію пережитків» Тейлора, зауважуючи, що пережитків не існує, є лише явища культури, які втратили одну функцію і натомість набули іншої функції. Напр., використання в Лондоні початку ХХ ст. запряжених кіньми карет (при наявності автомобілів) чи камінів (при наявності центрального опалення) – це не пережиток, а задоволення емоційних, романтичних потреб.
Представниками функціоналізму є також англійці Альфред Радкліфф-Браун, Раймонд Фьорс, Едуард Еванс-Прітчард, Мейєр Фортес та ін.
МІФОЛОГІЧНА ШКОЛА
Вона склалася в Україні та Росії під впливом ідей та праць німецьких міфологів братів Вільгельма та Якоба Грімм у 1840-х рр. Серед її представників - Ф.Буслаєв, О.Афанасьев. С.Потебня. (О мифическом значении некоторых обрядов и поверий'')
Основні положення міфологічної теорії ґрунті сформулював Федір Буслаєв (1818-189?/. Згідно з цією теорією мова та міфологія створювалися неусвідомлено. Слова спершу поставали як художні образи і лише згодом перетворювалися на загальномовні поняття. Тому за допомогою дешифрування фольклорної поетики можна виходити на пояснення генезису мистецтва, законів мислення. Фольклор представники цієї школи розглядали як релігійні уявлення та вірування-міфи (тому й школа отримала назву "міфологічної").
Міфологічна школа ставила за мету з ясувати походження фольклору. Водночас недостатньо надавалося уваги його історичному розвиткові у пізніші часи, мало враховувалися обставини історії певного народу. Досягнення міфологічної школи незаперечні, а опрацьований нею порівняльний метод утворив базис науки про народ у творчість, у тому числі - й етномузикології. Для останньої праці міфологів дали два основні наслідки. Перший - ставлення до фольклору як цілком своєрідної історико-культурної системи, яка потребує дешифрування семантичних та образних кодів. Другий наслідок – з’ясування форми народних пісень і насамперед її складових елементів. Відповідь на запитання будови пісенного вірша дав Олександр Потебня (1835-1891). О.Потебня констатує: "Розмір народної пісні спочатку виникає разом з наспівом, через що синтаксичний поділ вірша збігається з природним поділом наспіву".
Таке твердження залишається непохитним до цього часу. Потебня визнавав можливість поділу вірша не тільки на два піввірші, але й на три та чотири.