Жниварські пісні
.docxЖниварські пісні[ред. • ред. код]
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
На цій сторінці показано нерецензовані зміниНеперевірена версія
Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.
Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструмент. супроводу. Нині виходять навіть із пасив. репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календар. жанром.
За обставинами виконання поділяються на три групи:
зажинкові, що виконуються під час зажинання першого снопа;
жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;
обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.
Жнива — підсумок усієї праці хлібороба, справдження його мрій та сподівань. До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилося працювати від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив селяни, вдягнені в чисту одежу, урочисто вирушали до схід сонця на поле. Починала жати найкраща робітниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті. Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів, з нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи.
Перша — зажинкові пісні — ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час, пророкують добрий урожай, аби кіп було стільки, що «сивий соколойко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний був їх усі зложити, «зозулька ж кує — копойки рахує — не злічить».
У власне жниварських піснях величальні мотиви дещо відступають і звучать скарги на важку працю, на жадібність господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Такі пісні мають пізніше походження.
Третя група — пісні обжинкові, у яких переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того приводу, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Останній сніп прикрашають червоною стрічкою і з піснями несуть його додому.
На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «бороду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю — на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину й ставили воду, лягали й качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгомін стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною.
І волошками, робили ще й вінок, його несла в село найкраща жниця як символ завершення праці. У піснях величалися роботящі руки, звучали урочисті, сповнені високої поезії порівняння: віночок, як сонце, як золото, звитий з перлів, він світить, як зірка; женці нагадують господарям про частування — вони заробили його своєю сумлінною працею.
Зміст [сховати]
1 Зажинкові пісні
2 Жнивні пісні
3 Обжинкові пісні
4 Література
5 Посилання
Зажинкові пісні[ред. • ред. код]
Зажинкові пісні — ритуально-принагідні й тому формульні за структурою. В їх основі — переважно дворядкові строфи семискладової будови зі структуротворчим повторенням першого речення, що змістом розкривають процес зажинання першого снопа. В кожній спів. традиції лише по кілька їх змістових варіантів. Мелодика переважно речитативна, вузького ладового амбітусу.
Жнивні пісні[ред. • ред. код]
Жнивні пісні здебільшого строфічної будови. У них поєднані заспів та приспівні елементи, що нагадують старовин. гурт. спів. Мелодика, як правило, моторна, що відповідає обставинам виконання. В Жнивних піснях фігурують кілька мотивів — висміювання лінивих косарів чи женців, розкриття важкої фізич. праці під час жнив тощо. Тому вони мають багато спільних ознак із групою жартівливих і танцювальних пісень, особливо на рівні ритмічної та силабомелодичної будови.
Обжинкові пісні[ред. • ред. код]
Обжинкові пісні — близькі до колядкових, адже їхнє головне призначення — заворожувати щастя і багатство в родині. Серед мотивів — хвала ниві за щедрий врожай, величання господаря й господині, обжинкової «бороди», плетення вінка. За структурними компонентами обжинкові пісні близькі до весільних.
Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують цикл обрядових пісень, пов’язаних із землеробським календарем. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині.
Сам обряд обжинків має такі головні моменти:
закінчуючи роботу, женці залишають жмуток збіжжя, яке зв’язують угорі, обертають колосками вниз і витрушують зерно на ниву, цим бажаючи врожаю у наступному році
закінчуючи жнива, сплітають вінок із збіжжя, прикрашають його польовими квітами (іноді галузками калини) й одягають на голову найкрасивішій дівчині, найкращій робітниці. Йдуть на подвір’я господаря. Дівчина передає йому обжинковий вінок. Потім господар пригощає женців, звучать співи, музика.
Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба — збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні — виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.
Ключовим моментом зажинкового обряду було приготування першого снопа — «воєводи». Його мала нажати «в добрий час» «легка на руку» жниця — обов’язково із середини ниви. Прикрашений стрічками й квітами зажинковий сніп кожного дня стояв на полі, де працювали женці, і символізував межу, до якої вони мали жати. Після жнив перший сніп урочисто ставили у світлиці на покуті. Перші зрізані колоски, як і останні, вважалися наділеними особливими якостями, здатними впливати на майбутній урожай. Бажання зберегти перші колоски, очевидно, походило від уявлення про те, що в них зберігається плодюча сила зерна.
Жали і співали жнивних пісень переважно жінки. Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, «останець» (або «дід») перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою або Спасовою «бородою», а подекуди — „козою», «перепілкою». Колосся зв’язували до купи і заламували до низу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили в воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!».
Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: «Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили.»
З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок з маків, волошок, калини як символу щедрого врожаю. В такому вінку найкраща жниця — «княгиня» в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та оточенні дівчат — «дружок», поверталась до двору хазяїна. На Сумщині інколи тих, хто ніс вінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої сили.
Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб «заходив хліб за хліб, старий за новий», тобто, щоб не було безхліб’я і просили за нього викуп — «рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини.
Важливе місце посідає опис природи. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини.
Зменшено-пестлива лексика, яскраві гіперболи, порівняння, загальний ласкавий емоційний тон цих пісень нагадують колядки і щедрівки. Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя.
Обжинкові пісні нагадують весільні пісні: наявне плетіння обжинкового вінка, його носять «княгиня» й «дружки».
Ой ти, лане, ланочку,
Скажи мені правдочку.
Чи дамо полю волю,
А рукам супокою?
Чи будемо ми в кінци,
Чи підемо ми в вінци?
– Ой будеш, доню, будеш,
Лишень ланочку дожнеш.
Дивувалися ліси,
Де поділися вівси.
Женчики позжинали
Біленькими рученьками.
Ой місяцю-роженьку,
Освіти доріженьку,
Щоб ми не зблудили,
Віночка не згубили.
Гей, господарю, вийди,
Від женців вінок прийми.
Віночок – колосочок,
Женчикам на таночок.