57. Поняття та сутність національного характеру

Національний характер – вся сума ознак, що різнять людину однієї національності від людини ін. національності. Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної спільноти, які сформувалися етносом впродовж багатьох віків проживання його на спільній території, і відрізняють його від сусідніх народів.

Національний характер – спосіб світовідчуття, притаманний нац спільноті на певному етапі розвитку

Національний характер – сукупність соціально-психологічних рис, установок, стереотипів, які властиві нації на певному етапі розвитку і які проявляються у цілісному ставленні до світу, а також у культурі, звичаях, обрядах.

Ментальність - національний тип світовідчуття, який ґрунтується на етнічних образах і символах (часто підсвідомих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінки певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності. Ментальність власне становить той невловимий феномен, що його можна назвати "духом народу".

Кожен етнос має свою емоційно-образну систему, в яку неприпустимо вмішуватися чужинцям, щоб не зіпсувати, не зруйнувати етнічне світобачення.

Національний характер є більш системним аніж менталітет. Менталітет на відміну від нац характеру може бути і класовий. Костомаров виділяв такі особливості укр. нац х-ру: 1-терпимість\толерантність, 2-любов до природи, 3-заглиблення у себе\інтровертність, 4-анархічність(нелюбов до влади)

58. Національна ідентичність, її роль в етнополітичних процесах.

Під національною ідентичністю розуміють форми та процеси, в яких відбувається самоототожнення індивідів з певною національною (етнічною) спільнотою. Не існує і не може існувати суспільства, якому б не був властивий певний тип і механізм ідентифікації – тобто спосіб, у який люди відносять себе до цього суспільства та визначають себе його учасниками.

Найголовніші риси які допомагають визначити національну ідентичність:

1) історична територія, або рідний край;

2) спільні міфи та історична пам’ять;

3) спільна масова, громадська культура;

4) єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів;

5) спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.

Національна ідентичність за самою своєю суттю багатовимірна, її ніколи не можна звести до єдиного елемента. Національна ідентичність та нація — це складні конструкції, що складаються з багатьох взаємопов’язаних компонентів — етнічних, культурних, територіальних, економічних та політико-юридичних. Вони означають зв’язки солідарності між членами спільнот, об’єднаних спільною пам’яттю, міфами та традиціями, і ці зв’язки можуть, а то й не можуть утілюватись у формі національних держав, проте вони нітрохи не схожі на чисто юридичні та бюрократичні узи держави.

Як і решта термінів царини націоналізму, вислів "національна ідентичність" має значення як головного взірця ідеології націоналізму, так і /24/ аналітичного поняття.

Національна ідентичність - безперервне відтворення й нове тлумачення характерних вартостей, символів, пам’яті, міфів і традицій, які утворюють особисту спадщину нації, а також ототожнення індивідів з цими ознаками, спадщиною й складниками культури. Вирішальними для означення є два взаємозв’язки: перший між колективним та індивідуальним рівнями аналізу, а другий між безперервністю й зміною ідентичності. Надто часто надають особливого значення одному складникові, нехтуючи іншим; якщо ми хочемо зрозуміти поняття національної ідентичності, маємо зрівноважувати їх. Рівні ідентичності. Нині багато чути про "ситуативний" характер етнічної й національної ідентичності та про панування в сучасному світі "складної ідентичності". Згідно з цією поширеною думкою, ми ототожнюємо себе з різними колективними об’єднаннями, як от родинами, гендерними категоріями, місцевостями, професійними групами, партіями, конфесіями та етносами, і залежно від обставин, іноді доволі легко, можемо переходити від одного об’єднання до іншого. Водночас ми можемо бути чоловіками або дружинами, християнами або мусульманами, інтелігентами або чорноробами, і належати до певних регіональних або етнічних спільнот, активізуючи своє представництво в цих об’єднаннях заради конкретної мети. Отже, кожен з нас має складні ідентичності — від найвужчого родинного кола до найширшого кола всього людства; окрім того, у вільному суспільстві багато з цих ідентичностей стають другорядними й дедалі. Але це погляд на колективні ідентичності тільки з боку окремого індивіда. До того ж, можна розглядати такі ідентичності, як культурні спільноти, та, в окремих випадках, спільноти означені спільною пам’яттю, мітами, символами й вартостями. Слід чітко відрізняти два рівні аналізу — особистий і колективний, що їх нерідко плутають між собою. Попри те, що культурні об’єднання й спільноти складаються з окремих представників, ми не можемо звести їх до простої сукупності індивідів, зі спільними характерними рисами або місцем проживання. Значно більше таких колективних ідентичностей міститься в спільних вартостях і правилах, пам’яті й символах. І навпаки, діяльність і вдачу окремих представників не можна передбачити за допомогою аналізу особливостей конкретної спільноти чи колективної ідентичності — це тільки дасть можливість дещо дізнатися про нахили їхніх представників і те, що на /25/ них впливає. Ось чому так важливо розрізняти ці два рівні аналізу колективної ідентичності.