7. Альтернативні та експериментальні школи.

Альтернативні школи досить різні за своїми цілями, функціями, напрямами роботи. їх основне призначення — за­довольнити ті навчальні потреби учнів, які важко враховувати у звичайній школі. Альтернативні школи виступають також як стимулятори нових педагогічних ідей та інновацій. Мережу альтернативних шкіл становлять такі типи на­вчальних закладів: двомовні школи для дітей іммігрантів, де викладання ведеть­ся як їхньою рідною мовою, так і державною мовою країни; школи для підлітків, які відчувають труднощі у навчанні і потребують особливої підтримувальної дидактичної си­стеми; школи для підлітків із відхиленнями у поведінці; школи для малолітніх правопорушників у трудових коло­ніях або «дитячих селах»; авторські школи, в яких колектив педагогів розробляє ори­гінальну педагогічну ідею; Приватні навчальні заклади загальної освіти від­криваються і функціонують на підставі законодавчих актів або конституцій країн. Вони передбачають право батьків на вибір школи для своїх дітей. Поряд із конфесійними функціонують світські приватні школи різних типів, рівнів і призначень: а) початкові, непов­ні й повні середні; б) для обдарованих дітей; в) для дітей-інвалідів тощо. Широкою популярністю користуються престижні приват­ні школи, які протягом століть готують правлячу й інтелекту­альну еліту суспільства: привілейовані школи-інтернати у Великій Британії (Ітонська, Вінчестерська, Вестмінстерська та ін.); «незалежні» школи в США (Чоутська, Академія Філіппсів тощо). Упродовж останніх десятиліть спостерігається тенденція до зростання кількості приватних шкіл у західних країнах. Головною причиною цього є погіршення якості навчання у державній середній школі.

8.Сучасні зарубіжні пед.Виховні концепції.

1. Сучасна світова педагогіка характеризується посиленням інтеграційних процесів, що відображає глобальну тенденцію до уніфікації та стандартизації духовного життя суспільства. Основні педагогічні концепції, що спираються на відповідні філософські напрямки, – неотомізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, біхевіоризм. Неотомізм – релігійне (католицьке) філософське вчення. Мета виховання виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивлення Богу .

Прагматизм виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Генеральну мету виховання прагматична педагогіка бачить у самоствердженні особистості.

Новогуманістична педагогіка, що розвивається на основі неопозитивізму, ціль виховання бачить у формуванні інтелектуальної особистості. Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології. Тим самим система виховання спрямована проти конформізму, тому що її задача – розвивати в кожного здатність до самостійних суджень і рішень.

Педагогіка екзистенціалізму ставить своєю метою озброєння людини досвідом існування. Ціль усього процесу виховання полягає в тому, щоб навчити людину створювати себе як особистість. Пріоритет у вихованні, за твердженням педагогів-екзистенціалістів, належить самовихованню. Допомогти людині зробити моральний вибір, обґрунтувати його – одна з центральних задач наукової методології виховання.Своєрідні шляхи рішення найважливіших гуманістичних проблем пропонують необіхевіористи. Як головну мету виховання вони висувають задачу формування керованого індивіда. Особливе значення надається відповідальності і дисципліні в процесі праці.Мета педагогіки ХХІ століття – створення умов для саморозкриття і самореалізації особистості та формування відповідальності кожної людини за свої дії, вчинки і їх наслідки.

9.Стратегія шкільних с-м провідних країн світу та України.

10.Основні дидактичні концепції західної пед.

11.Розроблення національних освітніх стандартів.

12.Особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх с-мах світу.

Освітнє середовище та соціальне середовище нерозривно пов'язані у процесі соціалізації особистості. Освіта є частиною соціального середовища, вона активно впливає на соціальне середовище. Соціальне середовище формує ті чи інші риси особистості, що дають їй можливість виконувати ті чи інші соціальні ролі — бути робітником, інженером, лікарем, політиком чи педагогом. Суспільство визначає мету та завдання освіти. Освіта визначає зміст, який повинна засвоїти особистість, щоби стати повноправним членом суспільства. Як стверджує більшість учених, сучасна освіта покликана створювати сприятливі умови для адаптації особистості до мінливого навколишнього середовища, вона спрямована на формування в людини розуміння своєї єдності зі світом природи, усвідомлення себе людиною світу, для якої близькі та зрозумілі інтереси інших людей і народів, а головними цінностями є загальнолюдські.Соціалізацію розглядають як взаємодію людини з навколишнім середовищем, що триває все її життя, шляхом адаптації в кожній зі сфер її життєдіяльності.