Тема: Майнові відносини між подружжям (16.03.2012)

1. Правовий режим майна подружжя

2. Право особистої приватної власності подружжя

3. Право спільної сумісної власності подружжя

4. Умови здійсненням подружжям права спільної сумісної власності

5. Права та обов’язки подружжя по утриманню

Володіння, користування і розпорядження майном, набутим подружжям під час шлюбу здійснюється за ЗУ чи договором.

Законний режим майна подружжя здійснюється, якщо його не змінено шлюбним договором.

Правовий режим майна подружжя – це порядок регулювання майнових відносин між подружжям за допомогою певного комплексу правових заходів, які поєднують в собі дозволи, заборони та позивні зобов’язання.

Усі ці засоби взаємодіють між собою і визначаються певною спрямованістю.

СКУ передбачає 2 правових режими щодо майна набутого під час шлюбу:

Майно, що є особистою приватною власністю дружини / чоловіка;

Використання у СК категорії особиста приватна власність критикується, оскільки КУ передбачає існування лише приватної власності, а поняття «особиста приватна власність» не використовується.

З точки зору юридичної техніки використання у правових нормах терміну особистий може мати декілька цілей:

А) вказівка на приналежність об’єкта (явища) особі (ч.2 ст. 52 ЦКУ, ч. 1 ст. 173 СКУ)

Б) зробити наголос на тісному зв’язку об’єкта (явища) з особою.

Цей прийом по відношенні до суб’єкта права потрібно використовувати обережно, оскілки якщо мова заходить про особисті майнові чи особисті немайнові права та зазвичай відразу розуміються і такі права характеризуються суб’єктивними права як його невідчужуваними і непередаваними.

Щодо особистої приватної власності такі ознаки як невідчужуваність і непередаваність не застосовується.

Також необхідно враховувати, що в перекладі з латинської «приватний» означа особистий чи несуспільний.

Отже, дублювання в 2 словах одного і того ж змісту – особиста приватна власність – втрачає сенс.

Рми присвяПропонується використовувати терміни:

• Роздільна приватна власність; Роздільна; Особиста; Майнова.

Майно, що є у спільній сумісній власності подружжя

Ст. 60 СКУ – презумпція спільної сумісної власності подружжя.

Спільна власність подружжя є різновидом спільної сумісної власності відповідно до ЦКУ.

В юридичній літературі критикується порядок розташування глав в СКУ, тобто зауважуєься, що оскільки у сімейних правовідносинах передусім спрямовані на підтримку спільного життя між подружжям, членами сім’ї, то відповідно, що норми, присвячен спільній сумісній власності повинні розташовуватися попереду норм щодо особистої власності. Відповідно до принципу презумпції спільної сумісної власності – якщо не буде доведене інше, все майно, набуте під час шлюбу вважається спільним.

2.

У СКУ ст. 57 не наведені ознаки, які б давали можливість відмежування роздільної приватної власності подружжя від їх спільної сумісної власності.

Однак, аналіз глави 7 дає можливість дійти висновку, що правове визначення категорії майно, яке підпадає під рамки особистої власності подружжя, законодавець керується за наступними критеріями, які є дещо умовними – законодавець не завжди їх дотримується):

• При визнанні за одним із подружжя права на особисту приватну власність не мають порушуватися суб’єктивні права та законні інтереси іншого подружжя (майно набуте у спадщину, дарування, набуте до шлюбу), відбувається спів мірне врахування інтересів та спільного вкладу подружжя;

Прикладом недотримання цього критерію може бути приватизація житла, земельної ділянки під час шлюбу, що відноситься до спільної сумісної власності подружжя;

• Особиста приватна власність на майно під час шлюбу була здобута одним з подружжя самостійно без допомоги або сприяння з боку іншого подружжя (нагороди за особисті заслуги)

• З урахуванням суто індивідуального призначення речі для одного з подружжя;

Особиста прив’язка речі до особи може бути обумовлена різними обставинами, зокрема, природними, фізіологічними, соціальними (лікарські засоби, одяг, косметика).

Професійні потреби кожного з подружжя законодавець не враховує як критерій особистої приватної власності подружжя, а навпаки зазначає, що речі для професійних занять придбані під час шлюбу є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Шляхи формування подружжям роздільного майна (критерій визначення роздільної приватної власності): а) усе майно здобути одним з подружжя до шлюбу; б) на підставі правочинів, за якими один з подружжя отримав у власність під час шлюбу майно а безоплатній основі.

Ст. 57 СКУ - до цієї групи правочинів відносить договір дарування та спадкування. Насправді таких правочинів може бути і більше, що випливає із можливостей субсидіарного застосування положень ЦК у сімейних правовідносинах.

Іншою підставою є договір управління майном, зокрема, за яким довірена особа набуває права довірчої власності на це майно.

Довірчий власник за цим договором – роль має здійснюватися управителем майна, що передається у власність, за що управитель майна має отримувати певну винагороду. Отож, сама винагорода є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, тоді як майно, отримане у довірчу власність є особистою приватною власністю.

На роздільність майна, що знаходиться у довірчій власності вказує:

• Договір має фідуціарний характер – передання майна відбувається з її прямою та безумовною прив’язкою до особи, що стає довірчим власником;

• Майно у довірчу власність може отримувати особа – одна з подружжя, у зв’язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності; обов’язкова умова – управитель має бути суб’єктом підприємницької діяльності;

• Майно, що набувається у довірчу власність може використовуватися, та обліковується на окремому балансі, щодо нього повинен вестися загальний облік;

• ЗУ не дозволяє стягнення на майно, що знаходиться у довірчій власності. Є лише два винятки: а) визнання установника управління банкрутом; б) звернення стягнення на майно за вимогою стягнення на майно, що є предметом застави.

На підставі особистої діяльності (роботи) особи, яка здійснюється без допомоги або сприяння з боку іншого подружжя.

До цієї групи входять премії, нагороди, які кожен з подружжя одержав за особисті заслуги. Мова не йде про звичайні премії, що нараховуються працівникові за місяць його роботи, чи до певного свята чи як заохочення для всіх працівників – лише за особисті заслуги.

Суд може визнати за іншим подружжям право на частку у цій премії іншого подружжя, якщо буде доведено, що інший сприяв у її одержанні.

Речі подружжя, що їх одержала особа від підприємства, установи чи організації у порядку заохочення на відзнаку заслуг за його діяльність

Ст. 57, 61 СКУ, ст. 52 ЦКУ – майно фізичної особи (підприємця) не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя маже лише частку доходу від цієї діяльності.

Майно, що має ознаки особистого майна

До цієї групи майна належить:

• Кошти, що мають особисту цілеспрямованість (надавалися саме для певної особи): а) кошти, які одержані як відшкодування за втрату, пошкодження речей, які належали одному з подружжя, а також як відшкодування завданої моральної шкоди; б) страхові суми одержані одним з подружжя за обов’язковим особистим страхуванням, добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що належали особисто одному з подружжя;

• Майно, набуте кожним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, що належали йому особисто (трансформація об’єкта особистої приватної власності;

• Речі індивідуального користування, в тому числі коштовності. Навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

У правових нормах законодавець непослідовно дотримується цього підходу, оскільки коштовності належать до особистої приватної власності, а речі, що обслуговують професійну діяльність одного з подружжя і також придбані за спільні кошти є у спільній сумісній власності подружжя.

• Майно, одержане кожним з подружжя через наявне у нього особисте майно (орендна плата за майно, житло, дивіденди)

Суд може визнати приватну власність одного з подружжя на майно, набуте ним за час їх окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відноси.

Якщо у придбане майно вкладені спільні кошти, а також кошти, що належать особисто одному з подружжя, то частка особистих вкладень, які припадають на таке майно є особистою приватної власністю подружжя.

При розпорядженні особистим майном подружжя мають враховуватися інтереси дитини.

Незважаючи на абсолютну природу права власності, цивільне законодавство передбачає ряд випадків, коли це право власності обмежується ЗУ (не дозволяється завдавати шкоду правам та інтересам інших осіб, додержання моральних засад суспільства).

В сімейних правовідносинах до цих обмежень додаються й інші. Такими додатковими обмеження є:

• Володіння та користування майном, що знаходиться у одного з подружжя у особистій приватній власності має здійснюватися з урахуванням інтересів сім’ї (дітей).

• При розпорядженні своїм майном кожен із подружжя зобов’язаний враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до ЗУ мають право користуватися цим майном. Наприклад, при продажу власної квартири у разі наявності дитини – має отримати дозіл на це з боку органу опіки та піклування, який буде надано лише у разі якщо при цьому не будуть погіршуватися умови проживання дитини.

3

Режим спільного майна подружжя:

• Майно, набуте у шлюбу – презумпція спільної власності;

• Рівності прав та обов’язків подружжя.

Між подружжя виникає спільна сумісна власність.

Ст. 70, 73 СКУ

Об’єктом права спільної сумісної власності є все майно, крім того, що виключено з цивільного обороту.

Спільна сумісна власність: пенсія, стипендія, заробітна плата.

Щодо корпоративних прав є складність, зокрема, щодо реалізації немайнових прав. З майновими правами простіше, оскільки акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Додатково судом до спільного майна може бути віднесене майно у випадках, передбачених ст. 62 СКУ.

Спільні зобов’язання подружжя виникають:

• За ініціативи обох з подружжя (наприклад, при укладенні кредитного договору, де стороною виступають обидва з подружжя)

• З договору, який обтяжує спільне майно подружжя (застава земельної ділянки, купленої під час шлюбу)

• Зобов’язання за якими подружжя в силу ЗУ відповідають солідарно (наприклад, внаслідок заподіяння шкоди спільними діями третій особі)

• Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди третім особам внаслідок дій неповнолітніх дітей подружжя

• Зобов’язання, що виникають в результаті спільного володіння, користування та розпорядження спільним майном

• Зобов’язання, що випливають з договору, укладеного одним з подружжя в інтересах сім’ї

У разі розлучення право спільної власності між ними не припиняється (правомочності щодо майна відбуваються за взаємною згодою)

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування спільним майном, якщо договір стосується нерухомого майна, то він має бути нотаріально посвідчений. Умова такого договору поширюється потім і на можливого правонаступника подружжя.

Однак, після розлучення презумпція згоди щодо укладення правочину щодо спільного майна не діє, тому укладення навіть дрібного побутового правочину потребує згоди іншого подружжя.