Синтаксис ділового мовлення

Термін синтаксис (від грецького ζύνηαξιρ – будова, побудова, лад)

вживається у двох значеннях:

1) розділ граматики, що вивчає історію формування синтаксичної системи та

семантико-граматичну структуру синтаксичних одиниць, правила їх

оформлення та реалізації у мовленні;

2) історично сформована система синтаксичних одиниць і принципів їх

граматичного оформлення й уживання в мовленні.

Синтаксична система – це сукупність синтаксичних одиниць, форм

зв’язку між ними, синтаксичних і семантичних відношень, засобів

комунікативного й прагматичного оформлення мовленнєвих одиниць

синтаксису.

Одиницями синтаксису є:

1) слова та форми слів, які входять до складу словосполучень і речень,

виконуючи в останніх функцію членів речення;

2) словосполучення, які входять до структури речення і є сполученням

двох чи кількох самостійних слів, пов’язаних одним з типів підрядного

зв’язку (узгодження, керування, прилягання) та за змістом;

3) речення як граматично оформлена відповідно до норм української

літературної мови синтаксична конструкція, що характеризується смисловою

та інтонаційною завершеністю й певним чином співвідноситься з дійсністю;

4) текст (складне синтаксичне ціле, надфразна єдність) як мовленнєва

синтаксична одиниця, що складається з одного (прислів’я, приказки) чи

кількох речень і характеризується змістовою та структурною завершеністю.

Мовними засобами зв’язку речень у тексті є узгодження форм часу і способу

дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо. Наприклад, у тексті

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.

Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від

адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників

адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю.

З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки засобами зв’язку

першого та другого речень є: 1) уживання у функції присудків дієслів

недоконаного виду третьої особи теперішнього часу дійсного способу; 2)

повторення слова адвокат і похідних. Засобами зв’язку другого та третього

речень виступають: 1) конструкція з вказівним займенником цих (з цих

питань), що співвідноситься з останнім фрагментом попереднього речення

(відомостей, що становлять адвокатську таємницю); 2) займенник вони,

який корелює з однорідними додатками другої синтаксичної конструкції (від

адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників).

Слова і словоформи як мінімальні синтаксичні одиниці, предикативні

частини складного речення на семантико-синтаксичному рівні (тобто за

змістом і граничними засобами зв’язку) вступають у синтаксичні

відношення. Розрізняють предикативні (між підметом і присудком), сурядні

(єднальні, протиставні, зіставні, розділові) та підрядні (означальні,

обставинні, об’єктні) відношення. Наприклад, у реченні Авторство я можу

підтвердити опублікованими статтями й документами реалізуються такі

синтаксичні відношення:

а) предикативні – я можу підтвердити;

б) сурядні (єднальні)– статтями й документами;

в) підрядні: можу підтвердити (що?) авторство – об’єктні;

можу підтвердити (чим?) статтями – об’єктні;

можу підтвердити (чим?) документами – об’єктні;

статтями (якими?) опублікованими – означальні.

На формальному рівні семантико-синтаксичні відношення між

синтаксичними одиницями реалізуються через відповідні синтаксичні

зв’язки, кожний з яких виявляється у певних синтаксичних формах: 1)

предикативний зв’язок пов'язаний із координацією як формою зв'язку

головних членів двоскладного речення, для якої характерна двобічна

залежність підмета і присудка, напр.: Договір і контракт укладаються;

Договір чи контракт укладається; 2) сурядний синтаксичний зв’язок

реалізується через координацію, яка, на відміну від предикативної

двобічноспрямованої координації, є незалежною, напр.: договір і контракт;

підручник або посібник; 3) підрядний зв’язок оформлюється через

узгодження (процесуальні документи, кримінальний кодекс), керування

(дотримуватися закону, запобігати помилкам, сповнений гордості) та

прилягання (якісно працювати, швидко виконувати), що є формами зв'язку

між повнозначними словами, одне з яких є головним, а друге – залежним.

Засобами зв’язку синтаксичних одиниць є закінчення, службові слова

(сполучники, прийменники), порядок слів, інтонація.

Словосполучення, утворені на основі підрядного й сурядного зв’язків,

поєднуються в речення, яке є засобом реалізації закінченої думки. Відповідно

до кількості граматичних основ речення поділяються на прості (мають одну

граматичну основу) та складні (мають більше двох граматичних основ).

Для синтаксису офіційного мовлення типовим є прямий порядок слів,

що характеризується нейтральністю, оскільки передає загальний зміст

речення без спеціального виділення окремих його елементів. При прямому

порядку слів група підмета передує групі присудка: Речові докази

зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку

оскарження постанови чи ухвали про закриття справи (КПК України).

За непрямого порядку слів (інверсії) основний зміст речення

зберігається, але змінюється смислове вираження певних компонентів

речення. Використання непрямого порядку слів виправдане лише, коли на

присудок треба зробити логічний наголос – тоді група присудка ставиться

перед підметом: При провадженні слідчих дій під час попереднього слідства і

дізнання, в судових і в разі необхідності в розпорядчих засіданнях суду першої

інстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду України ведуться

протоколи (КПК України).

Найчастіше у синтаксисі ділового мовлення трапляються помилки,

пов’язані з неправильним поєднанням слів за допомогою підрядного зв’язку

керування, наприклад: дякую Вас (правильно – дякую Вам), запобігати

помилок (правильно – запобігати помилкам).

Розділ 5 СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

§ 1. Особливості синтаксису ділового мовлення

Синтаксис (від грец. БуїіїахІБ - побудова, устрій, зв'язок) - це роз¬діл граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.

Завдяки дотриманню синтаксичних норм досягається стрункості викладу, чіткості і логічності тексту. Основні синтаксичні норми - це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслів¬никових зворотів, непрямої мови.

Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови текс¬ту. Характер побудови тексту у писемному діловому мовленні має свої особливості.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вжива¬ються і прості, і складні за структурою. Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні - „чітко і містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'яз¬ків"1. У складносурядних реченнях сполучники, які врегульовують ці зв'язки, єднають (/ (й), та (у значенні і), не тільки...а й), зіставляють, протиставляють (а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак), роз¬діляють (або, чи, хоч), у складнопідрядних відтворюють різноманітні змістові відношення: причинові, наслідкові, умовні, допустові, озна¬чальні, місця, часу, мети (через те що, оскільки, якщо...то, для того щоб, незважаючи на те що, перш ніж, після того як, коли, який) та ін. Реалізація усієї системи цих зв'язків робить мовлення логічно довер¬шеним, чітким, послідовним, несуперечливим.

1 Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: Практ. посібн. - К., 1998. - С. 225.

Для логічно послідовного викладу застосовують певні скріпи, які до-помагають поєднувати компоненти думки. Цю роль можуть виконувати вставні слова (по-перше, по-друге, отже, таким чином, як відомо, як зазначалось та ін.), початкові займенникові зв'язки (цей, такий, той), синтаксичні конструкції з початковими "канцелярськими прийменни¬ками" (у зв 'язку з, відповідно до, незважаючи на), дієприслівникові звороти (Беручи це до уваги..., Взявши до відома..., Відповідаючи на ваш запит...) тощо. Поєднані у "ланцюжки", тісно пов'язані за смис¬лом і граматично речення творять абзаци. Виділення абзаців, правиль¬на рубрикація, перелік, система пунктуаційних знаків стандартизують текст, роблять його структуру чіткою і зрозумілою.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменни¬ків. Вони створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозна¬чність, надають документам офіційності, напр.: перевірка, здійснення, підвищення, знецінення, призначення, включення, створення, поліпшення. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздким, немилозвучним, напр.: питання вираження відношення поліпшення використання реінвестування. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліп¬шити використання). Є ще одна причина широкого вживання в діловому стилі віддієслівних іменників. Дієслова на їхньому місці за допомогою властивих їм категорій виду, стану, часу створюють атмосферу вільної невимушеної розмови. Віддієслівні іменники, не маючи цих категорій, забезпечують потрібні діловому стилю однозначність, чіткість.

У ділових документах часто вживають розщеплені присудки. Роз-щеплення присудка - це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: подякувати — висловити подяку, погодитись — висловити зго¬ду, шукати — здійснювати пошук, перевірити — провести перевірку, сумніватися - виявити сумнів, рекомендувати — надати рекоменда¬ції, пояснювати - дати пояснення. Переваги їхнього використання у діловому мовленні узагальнюють так:

а) не всі словосполучення "дієслово+іменник" мають однослівний відповідник, напр.: здійснити (провести) захід, виявити увагу, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо;

б)"дієслово+іменник" та відповідник мають різні значення, напр.: провести операцію - оперувати, зробити огляд - оглянути, проводи¬ти змагання — змагатися, надати допомогу - допомагати;

в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує

на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, пор.:

давати - надавати, вести - проводити, проводити—здійснювати;

г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно

кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.:

наїхати — зробити наїзд, переговорити з кимось — вести переговори;

д) розщеплений присудок може бути поширений означеннями, напр.:

надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;

е) багатослівний присудок краще фіксується в пам'яті, інформація

в цьому випадку не втрачається.

Однак не потрібно зловживати такими присудками, адже деколи вони порожні й беззмістовні, напр.: забезпечити поліпшення, ведуть підготовку, виявити пошану, здійснювати преміювання, відбулося зро¬стання та ін.

Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що відбувається у зв'язку з іншою дією, вони часто допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци. Обов'язковою умо¬вою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійсню¬вати одна особа. Наприклад, правильно: Взявши за основу ці критерії, усі підприємства поділимо на такі групи...; неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму. Отже, при використанні дієприслівникових зворотів можуть виникнути помил¬ки: 1) у безособових реченнях, коли діяч - додаток, виражений фор¬мою давального відмінка, напр.: Мені треба написати реферат, зі¬бравши матеріал якнайшвидше; 2) у пасивних конструкціях, коли су¬б'єкт дії присудка і суб'єкт дії дієприслівника не збігаються, напр.: Закінчивши університет, мене призначили на посаду програміста; 3) у ролі однорідних поєднуються дієприслівниковий зворот і підряд¬не обставинне речення, напр.: Доводячи ціни на енергоносії до рівня їхньої реальної вартості і для того, щоб стимулювати економію енер¬гії, уряд реалізує...

Паралельні конструкції - це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємо-замінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметнико¬вий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. У їх вживанні потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа. Наприклад, безосо¬бові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях, інструк¬ціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито. Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійс¬нення дії має більше значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію (Оплата гарантується), активний — коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку. Варто частіше надавати перевагу актив¬ним конструкціям, оскільки вони є природними для української мови.