skhid (1)

1Джерельна база

База відображена в джерелах скупо й нерівномірно. Про період (X—III тис. до н. е.) є археологічні матеріали — виявлені археологами стоянки первісної людини на пд пів-ва, мезол й неол п-ння та доби ранньої бронзи. Вивчати торгово-ремісниче життя, етнічний склад населення МА к. III тис— на поч II тис. до н. е, допомагають "каппадокійські" клинописні таблички, виявлені в Каніші. Лінгвістичний аналіз хеттських писемних пам’яток розповідає про міграцію малоазійських етносів. Історія Хеттського царства відображена краще (II тис. до н. е.), проте ними хеттологи почали користув в XX ст., а раніше брали інфу про хетті з єгипетських, ассирійських, урартських написів і згадок Біблії про "хеттеїв", "царів хеттейських". По Біблії, вважали хеттів нечисленним етносом Палестини та Пн Сирії. Хетські тексти, скл хеттською, палійською та лувійською мовами, стали відомі у Європі лише на початку XX ст. завдяки знахідці в Богазкьої великого царського архіву (близько 20 тис. док) та дешифруванню в 1915—1917 рр. чехом Ф. Грозним хеттського клинописного письма.Ф. Грозний довів, що хеттська мова має індоєвропейську структуру. Хеттські писемні пам’ятки — це істор та політ тексти (царські аннали, міжнародні договори, в т ч хеттський варіант договору між єгипетським фараоном Рамзесом II та хеттським царем Хаттусілі III, дипломатична кореспонденція тощо), документи соціально-економічного змісту (службові "інструкції", "імунітетні" грамоти, дарчі акти, земельні кадастри тощо), юридичні акти (судові протоколи, царські укази, закони, релігійні тексти.Арх дослідж Сх Анатолії поч у 80-х роках XIX ст., після того, як нім та австрійські вчені віднайшли в Зенджірлі пам’ятки пізньохеттської архітект та м-цтва, датовані І тис. до н. е.На початку XX ст. Британський музей провів археологічні розкопки Каркемиша, а німецький сходознавець Г. Він-клер — руїн хеттської столиці Хаттусі в Богазкьої. У 1931 р. К. Біттель продовжив розкопки Богазкьоя, знайшов рештки шести-кілометрової масивної захисної стіни, цитадель, храм Язиликай, на рельєфах якого виявили зображення всіх хеттських богів і "груповий портрет" царської сім’ї. Основними джерелами з історії Фрігійського та Лідійського царств є пам’ятки матер к-ри, епіграфіка, літ твори та повідомл ант авторів.Починаючи з середини XIX ст. розкопки лідійської столиці Сарди та її некрополя. З поч XX ст. розкопується фрігійська столиця Гордіон та її некрополь. Археологи приділили увагу також скельним культовим спорудам фрігійців ("могила Гордія", "могила Мідаса", "лев’яча могила" тощо), гробницям лідійських царів ("гробниця Гі-геса")Важливими є епіграфічні пам’ятки: написи-посвяти, епітафії, грецькі, лідійські, карійські, лікійські написи на посуді, печатках, монетах тощо. Іст інфа про Фрігію та Лідію присутня в ассирійських царських анналах, у Біблії, в персидських написах Дарія І. (міфи, легенди)

3. новохетське царствоБл 1400 р. до н. е. царем став Суппілуліум І- знищив держ Мітанні. Перше воєнне зіткнення з мітаннійського царя Душратти програв. До наступної війни з хурритами. Суіппілуліум І, підписав з царем приевфратської держави Ацці (Хайяси) та Артадамі II, воєнний договір, а потім розгромив М. Душратта втік, але його вбили. кордони Новохеттського царства, до якого було включено Халеб (Алеппо) та Алалах, розширилися до Лівану, Сирія не чинила опір. Царями в Халебі та Каркемиші Суппілуліум І призначив своїх синів. Ці події мало не привели до хетто-єгипетської війни. Єгиптом хетти не заволоділи, але перетв Мітанні на буферну державу для боротьби з наростаючою експансією Ассирії.Царем хеттів став син Суппілу-ліума І Мурсілі II. Мурсілі II розгромив Арцаву, + країну Ацці (Хайяму),потіснив єгиптян у Сирії. Отже, Мурсілі II зберіг імперію, укріпив ЇЇ і передав Муваталлі непогану спадщину. Муваталлі виграв на початку XIII ст. до н. е. битву під Кадешем з Рамзеса II. Коли він помер, царем став його син, але скоро владу забрав брат Муваталлі Хаттусілі III,який мав бути жерцем.Небузпеку становила експансіоністська політика Ассирії. Хаттусілі III уклав 1280 р. до н. е. мирний договір з фараоном Рамзесом II про поділ "сфер впливу".За царювання Хаттусілі III Нов. царство –пік могутності. Проте потім поч його занепад, через набіги касків,впливом воєнних походів на економ, внутрідержавною кризою. У сер XIII ст. до н. е. через Босфор у Малу Азію ринули з Балкан "народи моря"*, а з Причорномор’я назустріч їм — племена каски. Близько 1190 р. до н. е. Новохеттське царство зникло, хеттів витіснили з Анатолії фрігійці.

15 Джерельна база іраністики. Історія археологічного дослідження Стародавнього Ірану.Джерела з іст Стародав, Ірану поділ на 3 групи: писемні пам’ятки, археологічні джерела та повідомлення в Біблії і працях античних авторів. Про Елам, що виник у Пд-Зх Ірані, джерела розповідають мало. Більшість це написи-посвяти, до того ж еламська мова найгірше дешифрована. Найціннішими є 300 табличок із царського господарс архіву в Сузах. Про повсякд життя еламців розпов зображ на печатках. повідомлення про Елам є в шумерських, вавилонських і ассирійських текстах, про нього трапляються згадки в Біблії (П’ятикнижжя Мойсея, Книга Даниїла тощо). Археолог дослідж терит Еламу велося малоЩе гірше відображена іст Мідії. Окремі повідомлення про неї є в ассирійських і вавилонських текстах Є інформ про Мідію у Біблії. Про Персію розпов 200 тримовних царських написів (Бехістунський і Персе-польський Дарія І, Сузькі Дарія І і Ксеркса та ін.), історичні хроніки, царські укази та розпорядження чиновників-сатрапів, інструкції стосовно управління маєтками вельмож, судові акти, господарські документи, епістоляріїЦінним історичним джерелом є священні книги зороастрійців під загальною назвою "Авеста". Особливо важливе значення має текст "Авести" для дослідження релігії Історія ахеменідського Ірану зобр у 2000 еламських документів (їх умовно назвали "табличками кріпосної стіни"), аккадських, арамейських та демотичних текстах.бібліяЧимало писали про дипломатичну та воєнну історію Персії стародавні греки, але грецькі автори ставилися до них упереджено. Арх дослідж Ірану поч в сер 80-х років XIX ст. французами Дьйолафуа які розкопали руїни Суз, де був палац царя Артаксеркса.У 50—60-х р XX ст. арх розкопали на територ СтародЕламу місто Дур-Унташ В сер 70-х років XX ст. в Екбатані було розкопано храм богині Анахіти. На поч 60-х р арх розкопали царський некрополь Марлик, виявили прикраси з золота, керамічні культові статуетки, золотий і срібний посуд, На тер Персії арх розкопали 2 столиці — Персеполь та Пасаргад. У Пасаргадах збереглися палац і мавзолей Кіра II Великого, храм вогню. В 1947 р. у Пн-Зх Ірані було знайдено скарб, що його назвали скарбом із Зівіє та Саккизьким скарбом. Це були 1162 золоті та срібні жіночі прикраси, заховані їхньою власницею, мабуть, при наближенні армії Александра Македонського.

3.Релігія та к-ра хеттівсакральні функції хеттського царя вважалися вагомішими за військові. Повсякд життя нас кр Хатті було ритуальними діями та магією. Здійснення ритуалів покладалося на храмових жерців. У ритуалах брали участь також царедворці, а найповажніші ритуали були прерогативою царя й цариці (передовсім, новорічний ритуал).Ритуали й обряди неодмінно супроводжувалися пожертвами, іноді навіть людськими .Найб вшанов хетти бога грози й війни Хатті та його хурритського колегу Тешуба (зображ з сокирою та блискавкою в руках). Столичним культом була дружина Хатті — богиня сонця Арінна.Арінна вваж покровит Хеттської держави й царської влади. Особл популярн у хеттів користув бог родючості Телепін, схожий на єгипетського Озіріса та месопотам Думузі.Велику роль у країні відіграв також культи священних тварин і птахів — бика, лева тощо.Царя після смерті проголошували «богом», у зв'язку з чим було розробл складн ритуал його поховання. Не менш урочистими виглядали й похорони цариці. Зокрема, їхні тіла спалювали на вогні, полив при цьому вином і пивом, потім обгорілі останки занурювали в посудину з маслом і лише після цього їх загортали в тканину й поміщали в «кам'яний дім» — царський мавзолей.Від вавилонських знавців окультних наук хетти запозичили ремесло ворожіння (найчастіше по нутрощах тварини). Складовою частиною релігійного мислення сільських жителів Анатолії залишалася первісна магія, до якої зверталися по допомогу в тих випадках, «коли побоювалися, що бога не було на місці, й він міг не почути молитви».М-во хеттів пов'яз з худ традиціями кр Малої Азії. До хеттського періоду належать золоті, бронзові й мідні емблеми, статуетки з зображен тварин (2-а пол 3-го тис. до н. е.). В 2-му тис. до н. е. на м-во хеттів вплинули давньоєгипетьська та шумеро-вавилонська культури. Будинки оздоблювали рельєфами. Розвинулася й кругла скульптура (зображення левів, сфінксів на будинках у Хаттусасі, XV–XII ст. до н. е. тощо). Культура поліетнічного хеттського суспільства зазнала впливу культурних традицій єгиптян, вавилонців, а також хурритів, які населяли області Північної Месопотамії та Північної Сирії.

19 Греко-перські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Привід: допомога військ кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панува грец полісами у Малій Азії «Історія» Геродота – основ джерело, що містить опис подій до 478 до н. е. включно. Про хід військ дій в сер V ст. до н. е. стисло повідомл Фукідід в «Історії Пелопоннеської війни». 1938—1939 рр. були археол розкопки на полі бою при Фермопілах, розкопки могильного пагорба на Марафонському полі в Аттиці (1940-і роки XX століття).Повстання проти перського панув в Мілеті, підтр малоазійськими греками, призвело до греко-перських воєн 500—449 рр. до н. е., які заверш перемогою греків, вони завдали поразки імперії. У 465 р. до н. е. цар Ксеркс, прийшов до влади після смерті в 485 р. до н. е. Дарія І, став жертвою двірцевої змови, трон діставсяя синові Артаксерксу І. вибухали визвольні повстання— єгиптян, вавилонців, мідійців, малоазійців. На поч IV ст. до н. е. перси втратили Єгипет. Ост Ахеменіди втратили індійські території. Сатрапи Малої Азії воювали один з одним і всі разом — проти перського царя. Почастішали двірські змови й перевороти.Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командув Мардонія в 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (бл 300 кораблів) біля Афона поверн назад, окупувавши тільки Фракію.Навесні 490 до н. е. перська армія під командув Датіса й Артаферна пішла на Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада виграли у персів

Протягом 10-річного перепочинку в Афінах був ств флот. Новий похід персів у 480 до н. е. очол цар Ксеркс. Персидське військопрорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під команду царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.

Поразка біля о. Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перс. флот програв біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок воєн: перси очистили територ Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.У 470-х роках до н. е. Союзна грецька армія під командув Кімона, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії і в 469 до н. е. перемогла перс у битві при гирлі р. Еврімедонт.Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 до н. е., коли в битві біля м. Саламін (на Кіпрі) греки перемогли. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієв мир, за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонті та Босфорі і визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.Підсумок Перемога греків у цих війнах пояснюв більш високим, ніж у персів, рівнем соц-економ розв та перевагою вільного ополчення греків над Персидською армією, що скл в з воїнів, завербованних у підлеглих персам племенах, а головне тим, що для греків ця війна носила визвольний характер. Після Греко-персидських воєн настав період розквіту грецького рабовласницького суспільства та посилення Афін, які створили в ході війн Делосський союз під своєю гегемонію.

6. Джерельна база з іст Сх Середземномор*я в давнину. Бібліографія

Сильніші сусіди неодноразово, нищили багаті й не захищені природою міста Сх Середземномор’я. Не щадили їх і землетруси. До того ж тамтешній торговий люд був надто ощадливий, щоб улаштовувати багаті похорони навіть царям, і не практикував жертвоприношення мертвим. археологи збирають убогий урожай на схід-носередземноморській терит.Археолог розвідки в регіоні розпоч в 1860 р. на терит Фінікії. Започаткував їх фр Жорж Ренан, який розкопав м Арвад, Бібл, Tip і Сідон. Проте христ Європа засудила його ініціативу, вважаючи її блюзнірством. До археологічних розкопок у "святій землі" в Європі поч ставитися толерантно лише після сенсаційної знахідки в 70-х роках XIX ст. таблички з вавилонською легендою про всесвітній потоп. Саме тоді й з’явився термін "біблійна археологія".У 20-х роках XX ст. фр П. Монте та М. Дюнан заверш розкопки Бібла, де вони вияв руїни язичеського храму, ознаки впливу староєгипет к-ри на фінікійців.Археологи не обминули своєю увагою також колишні фінікійські колонії та факторії на терит Пн Африки, Іспанії, о-вів Середземного моря. На терит Палестини основні археолог відкриття здійснено вже в нинішньому столітті. Так, на початку XX ст. англ археолог Макалістер розкопав старод Гезер (сучасний Тель-Джезер), у некрополі якого виявив сліди ритуальних дитячих поховань (немовлят живими по втискували в глеки з вузькою шийкою)Невдовзі нім та англ археологи (Д. Гарстант та ін.) розкопали одне з найдавніших міст — Єрихон, у якому вияв залишки потужного муру, групові поховання (по 50—300 тіл у могилі), місцеві та привізні ремісничі вироби тощо. Щодо писемних джерел з історії давнього Сх Середземномор’я, то їх узагалі збереглося зовсім мало, ще менше, ніж археолог пам’яток. До нас дійшли кілька царських написів, документи з Амарнського архіву, складені напередодні виникн староєвр держ, семітські, хеттські та хурритські тексти з Угариту, пам’ятки фінікійської лі-ри (в переказі античних авторів), повідомл про схсередзем-номорські країни в літописах окремих єгипет фараонів, ассирійських і ново вавилонських царів, документах з Еблського архіву. Особл місце серед писемних джерел з історії старод народів Сх Середземномор’я, передусім євреїв, посідає Ст Заповіт, історизм багатьох сюжетів якого нині не викликає сумнівів. Ядром Ст Заповіту є перші 5 його книг — П’ятикнижжя Мойсея, проте найбагатший історичний матеріал міститься у Книзі Судців, чотирьох Книгах Царств, двох Книгах Параліпоменон (або Хронік), Книгах Ездри, Неємії, Пророків. Таким чином, звертаючись до Ст Заповіту за іст інфою, його доводиться попередньо піддавати науковій критиці, яка в цьому випадку зводиться до відокремлення історичної правди від вигадок, ідентифікації бібл персонажів, виявл на сучасній карті відповідників бібл топонімам тощо. Цим займається окрема наука — бібліологія.Біля колиски бібліології стояли в XVII—XVIII ст. голланд філософ Б. Спіноза та фр учений-енциклопедист Ж. Астрюк, які виявили в біблійному тексті чимало суперечностей. У XIX ст. цю науку істотно збагатив нім сходознавець Ю. Вельдхаузен, який довів, що т. зв. "Закон Мойсея" є сукупністю правових норм різних епох. Бібліологія. Розв бібліології посприяло сенсаційне віднайдення в 1947 р. Кумранських рукописів (рукописів Мертвого моря) — викон на пергаменті та мідних пластинках реліг текстів, які зберегли архаїчну, на ціле тисячоліття давнішу за канонічну, редакцію Біблії. Тексти Кум-рану водночас змальовують сусп устрій та дух к-ру іу секти ессеїв, яка чомусь усамітнилася серед мертвих Кум-райських скель.

14 Природно-кліматичні умови в Стародавньому Ірані. Етногенез і ментальність мідійців і персів. Природно-кліматичні умови. Клімат в Еламі був спекотним. У квітні—серпні, темп повітря сягала +50 °С у тіні й залишалася плюсовою навіть узимку. Піщані грунти Еламу при достатн зволоженні давали непогані врожаї зернових, цукрової тростини, фініків. Гориста частина країни була багатою на промислову деревину, буд камінь (базальт, діорит, мармур, алебастр, арагоніт, обсидіан тощо), напівкоштовні камені (карнеол, гематит, лазурит), металеві руди (мідь, платина, олово, срібло). Не менш багатою була тамтешня фауна — буйволи, олені, антилопи, дикі кабани, гірські кози й козли, популяцію яких регулювали леви. У водоймищах водилися риба, гігантські черепахи. Щодо терит Мідії та Персії, то вона явл собою високе нагір’я, обрамлене гірськими хребтами. Географічна ізольованість стояла на заваді проникненню в Іран іноземних к-р. Клімат Іранського нагір’я різко континент, із великими річними перепадами темп повітря, тобто зі спекотним літом і холодною зимою.Нечисленні річки Ірану були неповноводними й нікуди не впадали, а губилися в сухих степах і гарячих пісках. Країна рясніла солончаковими озерами та болотами. Іранці, таким чином, не могли обійтися без іригації, для якої використ гірські струмки й озера та підгрунтові води. Іран мав багаті запаси промислової сировини — залізних та міднцх руд, олова, нафти, золота, срібла, свинцю. Його окраїнні гірські схили зеленіли лісами та трав’яним килимом — не особливо густим, однак достатнім для випасу дрібної рогатої худоби.Природноклімат умови визнач оазисний х-р осілого життя в країні, його відносну замкнутість у межах сімї, племені чи цілого географ регіону, слабк зв’язок із довколишн світом. Особ ізольовано розвив важкодоступн гірські місцевості. Етногенез і ментальність мідійців і персів. У VIII тис. до н. е.— була заселена терит Еламу. Походж корінного насел пд-зх терит Ірану дискутується в науці. Іраністи найчастіше вваж еламців еламцями, тобто етнічним феноменом, однак при цьому допускають певні родинні зв’язки частини їх із дравідійськими племенами Белуджистану чи півдня Індії. Сусіди не пройнялися симпатіями до еламців, вваж їх потворними, нецивілізованими, жадібними, розбещеними й, до того ж, злостивими. Причиною такого ставлення до еламців було те, що іноземці просто-напросто побоювалися їх.  На території Мідії та Персії основним населенням були ірано мовні мідійці та перси, які почали заселяти країну близько 1000р. до н. е. й дали їй назву "Арьянам" — "Країна аріїв".У глибоку давнину на широких просторах Євразії склався могутній племінний союз індоєвропейців, який відіграв важливу роль у ств давн цивілізацій Ірану, Середньої Азії та Індії. Наприкінці IV — на початку ПЇ тис. до н. е. він почав розпадатися. Греки та фракійці, відокремившись від нього, поселилися на Балканах, хетти і хуррити — в Малій Азії та на півночі Месопотамії, італіки — на Апеннінському півострові, кельти й германці — в Центральній та Північній Європі, предки нинішніх литовців і латишів — у лісах Прибалтики, слов’яни — в Східній Європі. В середині II тис. до н. е. від індоєвропейського союзу племен відокремилися й іранці та індо арії, історичні шляхи яких розійшлися. Сучасні дослідники вже не сумніваються в тому, що в індоіранців, тобто в іранців та індоаріїв, була прабатьківщина, проте ще не можуть локалізувати її на карті.Розкрити таємницю походження індоєвропейського племінного союзу, а отже й іраномовних мідійців та персів, учені намагаються ще з минулого століття. Так, у серединіXIX ст. з’явилася наукова гіпотеза про азіатське походження носіїв індоєвропейської прамови, яка локалізувала їхню прабатьківщину територією між Гіндукушем, Амудар’єю та Каспійським морем. Невдовзі було висловлено думку, що витоки індоєвропейської культури слід шукати в Північному Причорномор’ї. Наприкінці XIX — на початку XX ст. індійський учений Б. Г. Тілак, спираючись на модну тоді концепцію про арктичне походження людини та на той факт, що в індоєвропейському епосі існують згадки про арктичні явища природи

2. старохетське царствоНа межі III—II тис. до н. е. до Малої Азії мігрували хетто-лувійські племена, вони ств там з 10 дрібних царств. Перша велика малоазійська держава виникла 1800 р. до н. е.за царя Куссара — Пітхани та його сина Анніти. Пітхана взяв м. Неса і переніс туди резиденцію, зруйнував м Хатті. Але жоден хеттський цар не виводив свій родовід від Анніти, хеттські володарі одностайно називали своїм предком Лабарну.Після Лабарни став Хаттусілі І (він же Лабарна II). Він переніс столицю в Хаттусу, здійснив кілька воєнних походів, (царство Арцаву) Держава Хаттусілі І не відзначалася могутністю, так само як і влада її царя.. Політичний заповіт Хаттусілі І був затверджений панку — радою, до якої входили воєначальники, царські родичі (чоловіки) та найвпливовіші чиновники (рада ця виросла з колишніх народних зборів).Мур-сілі І(після Х). Він воював із хурритами, напав на Вавилон і уперше вивів хеттів на міжнародну арену. Однією з причин політичної нестабільності держави хеттів була недосконала традиція престолонаслідування. Царський трон у хеттів переходив, здається, не до царського сина, а до сина царської доньки), сина чи чоловіка царської сестри тощо. Становище виправив у середині II тис. до н. е. Телепіну І — останній володар Давньохеттського царства. Він запровадив твердий порядок престолонасл в хеттів. Надалі царський трон успадковував син царя від основної жінки, а на випадок його смерті — інші царські сини, навіть від наложниць, і лише в тому випадку, коли в царя взагалі не було синів,— чоловік його старшої доньки. Отож, панку втратив можливість втручатись у підбір кандидатів на трон. Тому указ Телепіну І про престолонасл наз "поворотним моментом в історії хеттів".Телепіну І укріпив царську владу, проте не перетворив її на необмежену, не звів нанівець роль панку. Останній категорично заборонив цареві знищувати будь-кого з царської родини. Коли б хтось із царських родичів завинив у чомусь перед державою, судити його мав не цар, а панку.На хеттів учинили спустошливий напад хуррити, які забрали в полон жінку й дітей царя. Особливо дошкульного удару завдали хеттам каски, які надійно відрізали їх від Чорного моря.

16 Мідійське царствоКір І у сер VII ст. до н. е. став володарем області Парсумаш. Дбірні мійдійські князівства об’єдналися і побороли скіфів й домоглися політ незалежності. В сер VII ст. до н. е. мідійці напали на Ассирію. Скіфи заволоділи Мідією, де правили 28 років (653—624 рр. до н. е.). Мідійський цар Кіаксар, який посів трон у 625 р. до н. е., визволив країну від скіфів. Він об’єднав мідійські племена в єдину державу, столицею якої стало місто Екбатани (сучасний Хамадан). Замінивши народне ополчення організованою й озброєною регулярною армією, Кіаксар допоміг вавилонцям назавжди угомонити Ассирію, розширив мідійські кордони за рахунок корінної території Ассирії та сх ч-ни Малої Азії, тобто перетв Мідію на могутню близькосхідну державу.Мідія підкорила Персію (бл 624 р. до н. е.), Парфію та Гірканію (на сх від Каспію), Вірменія. На поч VI ст. до н. е. Кіаксар підкорив Скіфське царство, завоював на зх Манну, а в Закавказзі — Урарту.Завоювання Каппадокії на сх Малої Азії не залишило байдужою могутню Лідію. Воєнний конфлікт між лідійцями та мідійцями тривав 5р. ,але весною 585 р. до н. е. але відбулося сонячне затемнення, яке нагнало жаху на обидві воюючі сторони. Держави уклали мир, скріпивши його шлюбом Кіаксарового сина Астіага з лідійською принцесою. За умовами договору кордоном між Мідією та Лідією стала річка Галіс (сучасний Кизил-Ірмак).Того ж 585 р. до н. е. Кіаксар помер. Трон-синові Астіагу — ост мідійс цар.. Перси несподівано повстали проти Мідії й завоювали її.Мідійське суспільство вивчене погано, мало джерел. соціальна стратифікація в ньому була ще неглибокою, що озброєне населення відігравало поважну роль у воєнно-політичному житті держави. Було рабство, проте в примітивній, патріархальній формі.У VII — п. п. VI ст. до н. е. Мідія була осередком іранської культури. Пізніше мідійська к-ра стала основою к-рного розв персів. перси користув терміном сатрап — титулом мідійського царя. Запозичене греками мідійське слово парідайза, яке означало "царський парк", поширилося в усій Європі.

17 Утворення перської держави Ахменідів. Завоювання Кіра ІІ Великого та Камбіза.Коли в 639 р. до н. е. ассирійський цар Ашшурбанапал знищив Елам, цар персів Кір І визнав себе ассирійським васалом. Після нього в п п VI ст. до н. е. в Персії володарював Камбіз, одружений з донькою мідійського царя. Його син Кір II був онуком Астіага.із роду Ахеменідів, що належав до племені пасаргадів, Кір II у 558 р. до н. е. став царем осілих перських племен, зразу побудував м. Пасаргади, там коронували перських царів.Кочові перські племена він підкорив пізніше. Не був самостійним, бо перебував у васальній залежності від мідійського царя Астіага.У 553 р. до н. е. Кір II -перси повстали проти мідійців, допомогли мідійських вельмож. в 550 р. до н. е. Кір IIсів на престол Щоб узаконити, він одружився з донькою Астіага Амітідою, умертвивши її чоловіка. Держава Кіра II поглинула колишніх васалів Мідії — Парфію, Гірканію й, очевидно, Вірменію. спалахнула персько-лідійська війна. Між лід та перс військ пбіля р Галіс вбула битва, яка не виявила переможця. Але Кір ІІ оволодів м Сарди, лідійською столицею , й полонив лідійського царя Креза. перси завоювали всі грецькі міста-держави в Малій Азії (підкорили іонійців і карійців).545—539 pp. до н. е. перси заволоділи сх-іранс та середньоазіатськими територ, Вавилонією, Фінікія, Сирія та Палестина. У 530 р. до н. е. в битві з массагетами біля р Амудар’ї перси зазнали поразки. В ній загинув і 70-річний Кір II. Того ж 530 р. до н. е. перським царем став Камбіз. він організ воєн похід проти Єгипту, Розгромивши біля Пелузії єгипетське військо, яке перси оволоділи країною і + до імперії. Камбіз проголосив себе єгипетським фараоном, започаткувавши XXVII династію фар. з Єгипту було вивезено величезні багатства. Поки Камбіз "освоював" Єгипет, у Персії відбув держ переворот Його вчинив, маг Гаумата — самозванець, який видавав себе за молодшого брата Камбіза Бардію, таємно вбитого царем напередодні єгипетського походу. Камбіз кинувся рятувати свій трон, але в дорозі помер при загадкових обставинах.

20 Господарське життя і суспільство Персії VI-IVст. до н.е.Господ держ Ахеменідів було багатогалузевим. Так, у Єгипті та Вавилонії вирощували зернові культури, в Мідії та Вірменії скотарству, конярству, в Персії та Сирії вина. У самій Персії садівництво Іранці знали бджільництво, птахівництвом Розвив в Ірані також ремесла, проте основ господ заняттям було с/г. Торгівля була, бо до складу Перської держ входили народи з багатими торго традиці в існували караванні шляхи. Перська держава сухопутну й морську торгівлю. За наказом Дарія І було відновлено канал від Нілу до Суеца, а грек Скілак у 518 р. до н. е. здійснив морську експедицію — вниз по річці Інд в Індійський океан і далі, до Червоного моря. Питання про форми власності на землю в ахеменідському Ірані залишається дискусійним в іраністиці. Деякі вчені вважають, що "цар царів" був юридичним власником усієї землі, проте висловлюється також думка, що в ахеменідську добу ще не існувало самої теорії про верховну власність на землю.Цар дарував чиновникам села та містечка Щодо рядових чиновників, робітників державних господарств, то вони одержували пайки ячменем, пивом, вином, фініками, м’ясом тощо.Цар наділяв землею також воїнів — лучників, кіннотників і колісничих. Вони відпрацьов за це військовою службою, а й платили грош та натур податок.С-ство скл з трьох основних соц груп: повноправних громадян міст, вільних, але позбавлених громадянських прав, різних категорій залежних людей і рабів"рабами" перси називали всіх підданих царя, домочадців глави сім’ї, робітників царського господарства й господарств вельмож, слуг при чиновниках-писцях тощо, отож користувалися терміном, соціально розмитим. Рабовласництво грало малу рольБуло багато податків. Сім’я в іранців була патріархальною. що кожен поважний перс мав кілька законних жінок та гурт наложниць. Гарем не просто додавав престижу, гідності його власникові, а й забезпечував в багатодітність сімей, що заохочувалося державою До чоловіка в сім’ї ставилися пошаною, Персіянки вміли завойовувати повагу чоловіків і впливати на них.

3.Релігія та к-ра хеттівсакральні функції хеттського царя вважалися вагомішими за військові. Повсякд життя населення кр Хатті було наповнене ритуальними діями та магією. Здійснення ритуалів покладалося на храмових жерців. У ритуалах брали участь також царедворці, а найповажніші ритуали були прерогативою царя й цариці (передовсім, новорічний ритуал).Ритуали й обряди неодмінно супроводжувалися пожертвами, іноді навіть людськими (приносили в жертву військовополонених).Найб вшанов хетти бога грози й війни Хатті та його хурритського колегу Тешуба (зображ з сокирою та блискавкою в руках). Столичним культом була дружина Хатті — богиня сонця Арінна.Арінна вваж покровит Хеттської держави й царської влади. Особл популярн у хеттів користув бог родючості Телепін, схожий на єгипетського Озіріса та месопотам Думузі.Велику роль у країні відіграв також культи священних тварин і птахів — бика, лева тощо.Царя після смерті проголошували «богом», у зв'язку з чим було розробл складн ритуал його поховання. Не менш урочистими виглядали й похорони цариці. Зокрема, їхні тіла спалювали на вогні, полив при цьому вином і пивом, потім обгорілі останки занурювали в посудину з маслом і лише після цього їх загортали в тканину й поміщали в «кам'яний дім» — царський мавзолей.Від вавилонських знавців окультних наук хетти запозичили ремесло ворожіння (найчастіше по нутрощах тварини). Складовою частиною релігійного мислення сільських жителів Анатолії залишалася первісна магія, до якої зверталися по допомогу в тих випадках, «коли побоювалися, що бога не було на місці, й він міг не почути молитви».М-во хеттів пов'яз з худ традиціями кр Малої Азії. До хеттського періоду належать золоті, бронзові й мідні емблеми, статуетки з зображен тварин (2-а половина 3-го тис. до н. е.). В 2-му тис. до н. е. на м-во хеттів вплинули давньоєгипетьська та шумеро-вавилонська культури. Будинки оздоблювали рельєфами. Розвинулася й кругла скульптура (зображення левів, сфінксів на будинках у Хаттусасі, XV–XII ст. до н. е. тощо). Культура поліетнічного хеттського суспільства зазнала впливу культурних традицій єгиптян, вавилонців, а також хурритів, які населяли області Північної Месопотамії та Північної Сирії.

9 Ізраїльсько-Іудейське царство Першу єврейську держ ств ізраїл володар - Саул. Саул здобув кілька ханаанейських міст, відбив напад кочівників.Проти нього здійняв заколот, підтриманий іудеями, воєначальник давид.Давид узурпував царський трон, поширивши через 7р свою владу й на ізраїл коліна.У 995 р. до н. е. Давид оволодів Єрусалимом і зробив його своєю ст. Він приєднав до ст гору Сіон. Поступово Давид підкорив решту ханаанейських міст. Він ств царську гвардію, чиновницький апарат, поділив країну на адмін округи, переписав і оподаткував населення. Після смерті Давида євр трон успадкував його молодший син Соломон. За царюв Соломона Ізраїльсько-Іудейське ц-во досягло вершини у своєму розвитку.Соломон спорудив навколо Єрусалима, Хацора, Мегіддо, Гезера могутні мури, побудував у ст царський палац і храм богу Яхве.Соломон подбав про зростання посередницької ролі євреїв у міжнародній торгівлі.Він побудував торговельний флот, який раз на 3р відпливав у складі флотилії фінікійського царя Ахірама до аравійської країни Офір за золотом та екзотичними товарами. За царюв Соломона зріс міжнародн авторитет староєвр держ. Соломон уклав вигідний союз із Єгиптом, одружившись з єгипет принцес й діставши за нею палестин м. Гезер.старод євреям не вдалося ств сильної держави.Серед причин швидкого розпаду Ізраїльсько-Іудейського ц-ва історики називають неоднаковість демографічної ситуації в Ізраїлі та Іудеї, суттєві відмінності в соці-економ розв обох регіонів, різні географ умови для розв торгівлі в цих регіонах (Іудея була віддалена від торгових трактів).

10 Палестина після загибелі Ізраїльско-Іудейського царства. Рух пророків і реформи царя Іосії.Населена ізраїльтянами пн терит Палестини була зоною неіригаційного землеробства. В центр обл кр розвив виноградарство, а біля Мертвого моря населення вирощувало бальзам. У гористій Іудеї переваж скотарство. Стародавні євреї були вправними ковалями, ювелірами, гончарями, ткачами, причому їхні ремісники об’єднувалися в свої організації. Особливо активно включилися євреї, передовсім ізраїльтяни, в міжнародну торгівлю, на якій добре розумілися. Продавали на міжнар ринку олію, парфуми, промисл деревину тощо, самі ж купували в сусідів (у єгиптян, арабів, фінікійців, жителів Месопотамії) золото, срібло, коштовні камені, слонову кістку, шати та інші предмети розкоші.Євр міста були невеликими (2-4тис жителів).У ст — Єрусалимі та Самарії — наліч лише по 10 тис. городян. Староєвр сусп-во було клановим, його основу станов батьківський рід. Родичі не лише спільно володіли землею, а й разом справляли релігійні свята, мали родов цвинтар, були пов’язані традиціями кровної помсти та взаємодопомоги.У староєвр сусп виникло рабовласництво. Існувало кілька категорій рабів: вічні—з числа інородців-іновірців, та тимчасові — з числа євреїв-одновірців,що потрап в боргову кабалу. Існувала також категорія вільних, однак позбавлених земельної вл-ті та громад прав чужинців (не євреїв). Чужинці працювали в царсько-храмов госп-ві, жили з найму чи орендув землю з частки врожаю.Окремим суспільним прошарком у старод євр було жрецтво, яке складалося зі священиків та левітів. Священики займалися жертвоприношеннями, пророкуванням, тлумаченням релігійних законів, викон судов ф-ії, левіти ж у своїй масі були храмовими співаками й стояли на ієрарх драбині щаблем нижче. Стосунки між священиками та левітами не були приязними.Рух пророків і реформи царя Іосії.Євр знать ставала дедалі пихатішою. Соц атмосф в обох староєвр ц-вах розпалялася, причому саме в той момент, коли міжнар обстановка скл для євре не на краще. Тому мисляча ч-на сусп пройнялася почуттям тривоги за долю євр держави, що знайшло своє відображення в русі пророків.Пророки, тобто віщуни, ясновидці жили при царському дворі чи храмі й виконув роль оф ідеологів та пропагандистів. Пророки, що їхнім предтечею вваж самого Мойсея, гнівно таврували зажерливість лихварів.Староєвр пророків іноді назив першими соціалістами, бо вони мріяли про справедливе сусп, в якому "не будуть... будувати, щоб інший сидів, не будуть садити, щоб інший спожив".Отож, соц порятунок бачився пророкам у перемозі монотеїзму та релігійній самоізоляції євреїв. Пацифізм пророків, таким чином, був вельми своєрідний, круто замішаний на етнічному егоїзмі, щоб не сказати—шовінізмі.Політ катастрофа 586 р. до н. е. (знищ військами Навуходоносора II Єрусалима та "вавилонський полон" євр) та ряд інших причин і чинників призвели в VI—V ст. до н. е. до згасання гром-політ руху пророків.Історики вваж, що етнічне самозбереження євр стало можливим саме завдяки руху пророків.У 621 р. до н. е., через сотню років після загибелі Ізраїл. ц-ва, іудей цар Іосій обнародував "Второзакония" — ост книгу "Пятикнижжя Мойсея", яку нібито виявили під час ремонтних робіт у храмі Яхве, але насправді склали за наказом царя жерці. "Второзакония" на реліг осн регламентувало в найменш деталях спосіб життя євреїв і обмеж лихварство та боргову кабалу. Відтоді тримати в борговій кабалі євр (на не євр це не пошир) дозвол лише впродовж 6 р, після закінч цього строку його треба було відпуст на волю, наділивши при цьому най необхіднішим майном.Спираючись на "Второзакония", Іосій позакрив в Іудеї всі храми, крім єрусалим, причому жерців язичн капищ вигубив, а служителів периферійних храмів Яхве прилаштував у ст храмі. За допомог такої рішучої централізації культу Іосій сподівався зміцнити свою владу й віднов володарюв Давидидів у всій Палестині. Справді, царська влада від того не програла.

11 Релігія та культура стародавніх народів Східного Середземн. Релігя Реліг уявл були політеїстичні й значною мірою запозичені в насел Месопотамії.Імена угарито-фінік богів, були табуйовані, їх боялися вимовляти і вдавалися до абстрактних назв: Ель—бог, Елат—богиня, Баал—володар, Баалат—володарка тощо. Богів зображ в людській подобі, частіше — у вигл каменя, кам’яного стовпа чи групи дерев тощо. їх ушановували в храмах та на висотах (гори вважалися притулком богів). Кожне фінікійське місто мало свій пантеон. У Сідоні, наприклад, ушановувалася трійця богів — батько, дружина, син: Баал Сідонський, Астарта й Бшмун, причому Астарта вважалася богинею родючості, а Ешмун — богом-цілителем (на кшталт грецького Асклепія) та богом рослинності.  Фінік практик людські жертвоприношення (це робили також сусідні Моав, Ізраїль та Арам. Щодо старода євр, то вони ств іудаїзм, який послужив осн для христ та ісламу. Євреї доби Патріархів сповіду культи Ела, якого вваж верховн божеством, Ашторет (Астарту) — богині кохання й родючості, землеробського бога Баала, вмираючого й воскресаю чого бога Таммуза (запозичений у шумеро-вавилонців культ Думузі). Молилися вони також Мідному змію, небесному війську — Сонцю, Місяцю, зіркам, розташов на підвищеннях кам’яним стовпам — массебам, та деревам — ашерам, струмкам тощо Особл місце в староєврейському пантеоні посідав культ Яхве ("Сущий"), походж якого дискутується в науці. Було пров в життя завдяки реформі в реліг та соц сферах іуд царя Іосії (621 р. до н. е.). Монотеїзм переміг шляхом злиття 2 культів — Яхве та Ела. Яхве перебрав собі риси Ела, внаслідок чого виник узагальнюючий образ Яхве-Елохіма ("Яхве-Бог) КультураМатеріальна культ Фінік зарекомендували себе вмілими суднобудівниками. Вони будували з кедрової деревини два типи суден — торгові та військові. Ханаанейське насел тулилося в землянках чи глиняних халупах, безсистемно розташованих поблизу водоймищ. Проте вже в II тис. до н. е. воно здійснювало на месопотамський кшталт суцільну забудову — будинки примикали один до одного зовн стіною, утв квартали між прямими паралельними вулицями. Міські будинки здебільшого мали два поверхи. Майже кожна садиба мала свій колодязь.  Осн транспорт засобом у Сх Середземномор’ї слугував осел, а в караванній торгівлі використ верблюд. Фінік, сирійці, навіть євр, яким доводилося воювати більше за інших, не відзнач войовничістю, їхні військові сили дуже поступалися перед єгипет чи ассирійськими. Усе ж зброярство розвивалося й у них. Якщо за часів Давида єврейське військо складалося виключно з піхоти, то згодом у ньому з’яв здавна відомі ханаанейцям та арамеям кіннота та колісниці. Меч та спис поступ місцем луку. Військова техніка вдосконалювалася шляхом фортифікаційного будівництва.  Писемність. Наука Найвидатн культурн досягнен сх середземноморських народів вваж ств найдавнішого абеткового письма.  Просте й зручне абеткове письмо з’явилося в Сх Середземномор’ї внаслідок нагальної потреби для значної частини населення, зайнятої торгівлею, оперативно фіксувати обіг товарів.Найдавн тамтешнє письмо (воно виникло в І пол II тис. до н. е., налічувало бл 115 знаків і було силабічним (складовим), а не абетковим (його виявили в Біблі). Матеріалом для письма в Сх Середземномор’ї слугували папірус та пергамент. Л-ра Найдавн ф-ою л-ри стародавніх євр був нар фольклор, частково включений до Біблії. Це — приказки, прислів’я, анекдоти, героїчні оповіді (прозові й віршові). Примітним літературним явищем у стародавніх євреїв стало також зібрання приказок та афоризмів — "Книги приповісток Соломонових". Найб літ надбанням старод євр вваж ств худ прози та жанру коротких повістей, пов’язаних з єврейською історією ("Книга Рути", "Книга Естер", "Книга Юдити" та "Книга Товія"). Мистецтво і музика Про м-во Сх Середземномор’я в давнину багато говорити не доводиться. Воно виникло давно (найдавн його пам’ятки глиняні жіночі фігурки дат кінц VI—поч V тис. до н. е.), але особливих вершин не досяглоНайбільші успіхи малиметало пластика (різьба по металу) та вироби зі слонової кістки. Архітектурні споруди сирійсько-фінікійського регіону зводилися переважно з цегли-сирцю, однак у них використовувалися також камінь і дерево. Щодо м-ва старод євр, то воно вигляд провінц навіть на фоні не особливо "столичного" мистецтва фінікійців та арамеїв. Найдавн ізраїльт фактично не мали ані своєї архітектури, ані образотворч м-ва.Храмове будівництво в єврейській столиці велося руками фінікійських майстрів. музика стала невід’ємною ч-ною к-го, громад та реліг життя сх середземноморських народів. Звуками "міді дзвінкої", "бубна гудячого", цимбал, гуслів сповнювали ці народи своє дозвілля, супроводжували ритуальні дійства, тішили своїх володарів, причому музика здебільшого супроводжувалася співом і танцями

13 Сирія. Дамаське царство.

В Сирії політ лідерство в І тис. до н. е. належало Дамаску, який посилився з приходом туди в к II тис. до н. е. арамейських племен. Дамаск здійснив ряд територіальних завоювань на пд й спершу успішно чинив опір ассирійській експансії у Сх Середземномор’я. Зокрема, в др полIX ст. до н. е. Бенхадад III захопив ізраїльські землі в Зайорданні й зробив своїм данником Іудею. Він утв воєнний союз пн.- сирійських князівств проти Хаматського царства в басейні річки Оронто. Отже, ненадовго все Східне Середземномор’я, за винятком фінікійських міст-держав, стало підвладною територією дамаського царя. Проте Дамаск звалив на свої плечі явно непосильну ношу. Очолюваний ним воєнний союз невдовзі розпався — і ассирійці У 732 р. до н. е. зруйнували Дамаське царство і ввели його до складу своєї імперії. Наприкінці VII ст. до н. е. сирійські землі + Халдейського царства. Пережила Сирія й персидське завоювання, а після загибелі Перської держави стала складовою ч-ною елліністичної держави Селевкідів.Рівнем свого господарського розвитку Сирія поступалася фінікійським містам-державам. арамейське н-ння займ кочовим скотарством та торгівлею.Арам або ж Дамаське царство — арамейська держава епохи пізньої бронзи та раннього заліза, що існув в Сирії з центром в Дамаску з Х століття до 732 року до н е. Найбіл розмірів Арам досяг в ІХ столітті до н е за царів Бен-Хададі І, Бен-Хададі ІІ (Адад-Ідрі) та Азаїлі які прагнули підкор усю Сирію та Ханаан. За Бен-Хадада І + пн. Палестина. Бен-Хадад ІІ організував коаліцію місцевих правителів проти Ассирії і в битві при Каркарі відбив напад Салманасара ІІІ. Азаїл +до Араму Зайордання, брав данину з Ізраїлю та Юдеї і захопив філістимське місто Гат. За Бен-Хадада ІІІ на поч VIII ст до н е в результаті внутрішніх соціальних проблем та воєн Дамаське царство ослабло. В 732 році при Резоні ІІ Дамаск було захоплено військами асирійського царя Тіглатпаласара ІІІ, а самого Резона було страчено, що поклало край існуванню цієї держави.

21 Релігія та міфологія стародавніх іранців. Зороастризм.Зороастризм (від гр форм імя Зороастр (по-іранськи Заратуштра) розв з прадавніх рел-міф уявлень індоєвропейців, від яких у II тис. до н. е. відокремилися іранці. На це вказує схожість його з індійською релігією Вед.Іранці мали культи предків, св тварин, вогню, напою хаома. Мідійці та перси вшанов ажурів- добрі генії, нечиста сила - деви (ведійські діви- сили добра). В іранців та індоаріїв збігалися імена деяких богів (Андра — Індра, Йїма — Яма тощо)Творцем зороастр - пророк Заратуштра, якому явив одкровення бог Ахура-Мазда. Доказів історичності Заратуштри не існує, (ім’я означає "погонич верблюдів")можливо жив З: в VI ст. до н. е. "Авеста "перкл "основа", "закон", автор З. Жерці запис текст "А" в сер І тис. н. е. спец авестійною абеткою. З 21книги "Авести" зберег 19-та кн — "Вендідад"— "Кодекс проти девів", текст ще трьох книг уцілів частково. "Гати" найдавн ч-на ("поеми"), + основ кн "Авести" — "Ясни" (книга гімнів і молитов). Мова "Гаг" (давньоперською, зекдською, авестійською чи гатсьхою) відрізн від мови інших частин "Авести". "Гати" поч скл за доби Ахеменідів, але кодифіковані за Сасанідів. Наймолодшою ч-на "Авести" є "Бундегеш" — життєпис Заратуштри та пророцтво про кінець світу."Авеста" точно не датується. Батьківщина- Пн-Зх Іран (Мідія), або Пн-Сх Іран (Бактрія й Маргіана).основні ідеї З: боротьба між світлом і темрявою, правдою і неправдою, добром і злом; уже поч третій етап, який заверш перемог світла, правди й добра; кожна людина повинна брати участь у цій космічній боротьбі, щоб наблизити прихід царства Добра.Дві сили, які ведуть боротьбу,— це генії світла, правди й добра — ахури — й духи темряви, неправди і зла — деви. Світле - Ахура-Мазда— "Мудрий Господь", символ - крилатий сонячний диск з уписаною в нього фігурою бороданя — фараор . Злий- Анхра-Майнью. Ахура-Мазда та Анхра-Майнью — брати-близнюки. Обидва створ Всесвіт: Ахура-Мазда — все світле, а Анхра-Майнью — все темне. Людина бере участь у боротьбі між добром і злом, сама вирішує, на чий бік стати. Якщо хоче в рай- Ахура-Мазда, пекло- Анхра-Майнью.

7 Природно-кліматичні умови в СхСередземномор’ї в давнину. Старод Сх Середземномор’я займ терит між сер та нижн течіями Євфрату й Середз морем пд Малої Азії й пн Єгипту.Сх Середземномор’я — зона разючих природних контрастів. Там були й напівмертві пустині, й родючі низини, й гірські масиви із засніженими вершинами, болота та озера, й вічнозелені лісові масиви. Із сировинних ресурсів у регіоні була в достатку лише промислова деревина. Повноводних рік, які б спонукали розвивати іригаційне землеробство, а отже посприяли б утворенню сильних держав з потужною централізованою владою, у Сх Середземномор’ї не існувало. Натомість через його терит проходили важливі караванні шляхи, що відкривали широкі можливості для розвитку посередницької торгівлі. Повені населен Сх Середземномор’я не загрожували, все ж природа демонструвала свій крутий норов за допомог руйнівних землетрусів та їхніх грізних супутників — цунамі, що час від часу несли смерть і руйнацію й змусили таки тамтешню людність починаючи з II тис. до н. е. займатися сейсмостійким будівництвом.Клімат.Спекотне літо з його піщаними бурями тривало упродовж квітня — жовтня, потім наст осінь з густими туманами, а за нею — тримісячна зима з пронизливими вітрами, нерегулярними холодними зливами, часом навіть снігом. Сусідам-степовикам Сх Середземномор’я завжди здавалося казково багатою країною, яка "тече" молоком і медом.Фінікія була приморською країною, що її відмежовував зі сх невисокий гірський хребет Ліван, похилі схили якого в бік моря вкривала вічнозелена середземноморська рослинність. Гірські схили фінік обжили до самих вершин.Вологі морські вітри приносили у Фінікію вдосталь опадів, так що іригація в ній була не потрібною. Берегова лінія Фінікії рясніла зручними для мореплавства бухтами та природн гаванями. Основним сировинним багатством країни були кедрові ліси, які давали буд матеріал, смолу, дерев’яний клей, ароматичні олії.Сирія морською країною не була, хоч і мала вихід до моря. Через її терит протікала невеличка річка Оронт (теперішня Аль-Асі), яка проклала собі шлях між горами Лівану й Антил Івану. Через її гирло в Пн Сирію проникали вологі морські вітри, тому сирійські землі добре зрошувалися й непогано родили. Пд узбер Мертвого моря обрамляє пасмо пагорбів, серед яких (наслідок вивітрювання) є соляні стовпи.Із сировинних ресурсів Палестина мала глину та буд камінь. Природа, таким чином, виявилася скупою на промислову сировину, натомість стимулювала торгову д-сть (через Палестину пролягали прадавні караванні шляхи).Відкрите всім вітрам Сх Середземномор’я образно назив прохідним двором Передньої Азії, перехрестям народів. Розібратися в етногенезі його насел дуже складно, доводиться мати справу в цьому пит виключно з науковими гіпотезами.

8 Торгові міста Фінікії на межі ІІ-І тис. до н.е. Фінікійська колонізаціяРозквіт-І тис.до н.е.,зумовлений не вступом цього регіону у вік заліза, скільки сприятливою міжнародн обстановкою: Єгипет на той час занепав, Ассирія ж на поч І тис. до н. е. ще не була готова встановити там своє володарюван.Фінікійці побудув наймогутн на ті часи торгов-військов флот.освоювали водні простори не лише з метою торгівлі, а й задля піратства.Філістимляни, старод євреї та арамеї потіснили фінікійців на їхній терит, що призвело до її перенаселеності.Демограф ситуації, а також прагнення місцевого купецтва закріпитися на основних шляхах морської торгівлі спричинили інтенсивну фінікійську колонізацію Найдавн фінік колонії з’яв. в XII ст. до н. е. на Кіпрі та в Пн Африці. У X ст. до н. е. колоніальна експансія фінікійців сягнула Піренейського півострова, трохи згодом—далекої Англії та зхіафрикан узбережжя. Припинив фінікійську колонізацію в середині II ст. до н. е. Рим, який знищив її тодішнього ініціатора — Карфагенську державу.Карфаген("нове місто")заснув наприк IX ст. до н. е. Насел раннього Карфагена займалося торгівлею, трохи—ремеслами і зовсім мало—землеробством. Карфаген став одним із провідних торгов центрів Середземномор’я.Карфаген підкорив терит сучасного Тунісу та Алжиру,ч-ну Атлантичного узбережж, пд-зх обл Іспанії, ч-ну Болгарських остров. У Карфаген мешкало бл 200 тис. городян, та підпорядкована йому хора — довколишні території, поділені на терит-адмін обл.Основн предметом фінік експорту була пурпурна фарба. Чималий зиск мали вони також від торгівлі склом, Фінік прославилися також своєю технікою бронзового ливарництва та різьбою по слоновій кістці..Фінікійці ні з ким не воювали. Вони вважали, що привласнюв чуже шляхом торгового обману надійніше й безпечніше, аніж за допомогою воєнного розбою.Фінікія була єгипетською вотчиною. Опісля, коли Єгипет занепав, вона "потрап в руки" Ассирії. Втім, ассирійці ставилися до фінік міст-держав порівняно толерантно, бо мали в них вигідного торгов партнера, до того ж не могли обійтися без фінікійського флоту. Полегшено зітхнули фінік після утв в сер І тис. до н. е. Перської імперії. За нового співвідношен сил на міжнародн арені фінік самі напросилися сплачувати персам данину — і зворушені такою запопадливістю перси залишили їх у спокої, навіть + їм терит (від Ісської затоки на пн до Аскалона на пд) та дозволили створити федерацію Tipa, Сідона й Арвада. В Еллініст добу Фінікія увійшла до складу Сирійської держави Селевкідів, а в 63 р. до н. е. стала римською провінцією. Фінікійці зрештою розчинилися серед сирійськоі людності.

18 Царювання Дарія І

Дарій І знищив Гаумату і став перським царем. Щоб легітимізувати свою владу, одруж з доньк Кіра II Атоссі та з усіма іншими жінками з гарему Камбіза і Гаумати.Щойно Дарій І узурпував царську владу, повстали поневолені персами країни. Найбільш масовим було повстання в Маргіані. В Дарія І не було великого війська,щоб подавити повстання зразу, тому він розбивав сепаратистів поодинці.Але відновив державну єдність імперії Ахеменідів, він розширив кордони держави, завоювавши області Середньої Азії, Фракії, Македонії, пн-зх ч-ни Індії. Не підкорив тільки скіфів. Кордони держави Ахеменідів- від річки Інд на сх до Егейського моря на зх, від Вірменії на пн. до Ефіопії на пдПровів реформи.: 1)реорганіз с-му управління провінціями, поділив територ держ на два десятки адміністративно-податкових округів. Очолювали округи начальники областей — сатрапи ("охоронці царства"). Сатрапи контрол місцевих чиновників, Армією керував цар "Цар царів" та його чиновники (особливо таємна поліція — "вуха й очі царя") уважно стежили за діяльністю сатрапів. Нагляд же за чиновницькою братією здійснював тисячоначальник — довірена особа царя, начальник його особистої гвардії.У державі множилося число канцелярій і канцеляристів. Найвідповідальніші посади в адміністративному апараті належали персам, але у провінційному управл функції суддів, градоначальників, начальників царських будівельних робіт тощо виконув також вавилонці, єгиптяни, іудеї, арамеї, еламці, греки,ті які мали більше досвідуД. кодифікував правові норми"Цар царів" запровадив стабільну систему держ податків. Відтоді всі сатрапи були зобов’язані вносити в державну скарбницю строго зафіксовані грошові суми та натуральні побори. Перси грошового податку не платили, але виконували натуральні повинності. Д. ввів єдину грошову одиницю — золотий дарик вагою 8,4 г. Його армія скл з кінноти (в ній служили представники знаті) та піхоти (до неї вербували простий люд). Ядром армії були 10 тисяч добірних вояків — безсмертні, першу тисячу яких становили царські гвардійці, решту ж набирали з іранських племен та еламців. "Цар царів" організував і старанно впорядкував для себе великий гарем, за яким наглядало ціле полчище євнухів. До гарему, як це було заведено в Ахеменідів, входили не лише жінки та наложниці царя, а й інші жінки царської сім’ї — мати, сестри тощо. гарем мав великий вплив при царському дворі.