12 Грудня – консультація

На зміну політиці стримування повинна прийти стратегія «обмеженої війни». Обмежена війна – ведеться заради конкретних політичних цілей і розрахована на те, щоб надломити волю противника, але остаточно її не зламати. Проміжний стан між тотальним миром і тотальною війною. Умови, які пропонуються противнику, мають здаватися йому більш привабливими, а ніж перспектива подальшого опору. Кінцева мета обмеженої війни – знесилити противника, шляхом створення проміжних ситуацій між цілковитою окупацією і положенням, що існувало до початку війни (схоже на керований хаос).

Більш конкретно - стратегія обмеженої війни спрямована таких ситуацій, які могли би збільшити потенційні розбіжності між членами соціалістичного табору. Першим кроком на цьому шляху має стати роз’єднання двох країн – СРСР і Китаю.

З воєнної точки зору обмежена війна характеризується наступним:

1. Обмеженість певним географічним районом;

2. Неповне використання противниками наявних у їх розпорядженні видів зброї;

3. Використання зброї лише проти певних цілей та об’єктів.

Різновиди обмеженої війни (в сенсі воєнних операцій):

• Каральні експедиції;

• Війни між нерівними за своєю силою учасниками, де більш сильна держава утримується від використання всієї своєї могутності з тих чи інших причин;

• Війни між великими державами, масштаби яких не розширюються за мовчазною згодою обох сторін (війна у В’єтнамі);

Як політичний акт обмежена війна характеризується:

1. Рівень моральних сил є тут вирішальним не лише на момент прийняття рішень про вступ у війну (рішення про початок війни), а й протягом всіх воєнних дій;

2. Перемога в цій війні не несе з собою остаточного вирішення проблеми (скоріше - консервування), а поразка не несе за собою таких наслідків як національна катастрофа;

3. Особливе значення політичних демаршів, які мають продемонструвати можливість розумного врегулювання конфлікту;

4. Обмежена війна – це засіб перевірки рішучості сторін під час конфлікту і показник важливості для них спірних питань.

В ядерну епоху можливі наступні різновиди обмеженої війни:

1. Війни, які ведуться другорядними країнами;

2. Війни з участю або західних держав, або радянського блоку, які знаходяться у менш вигідному становищі і за умови невеликої ймовірності втручання ззовні (Угорщина – 56, Чехія - 68);

3. Конфлікти, які спочатку мають вигляд боротьби між великою та малими державами, але з часом можуть отримати і більш значні масштаби (виступ Китаю проти Південного В’єтнаму);

4. Війни між великими державами;

Зоною найбільш ефективного використання обмежених війн є дуга, яка тягнеться на схід від Туреччини, впродовж всієї периферії Євразії (Римленд у Спайкмена, Внтурішній напівмісяць у Маккіндера). Політика анаконди.

Євразійська геостратегія атлантизму (за бжезінським)

«Велика шахівниця». Євразія – головний геополітичний приз Америки. Вона повинна скористатися цим моментом. Глобальна першість Америки безпосередньо залежить від того як Америка керує Євразією. Ця залежність пояснюється наступним:

1. Євразія - є геополітично осьовою, а тому - влада, яка тут домінує, має контроль над Західною Європою, АТР, Океанією і Африкою;

2. В Євразії проживає 75% населення світу, виробляється 60% валового національного продукту і зосереджено 80% світових енергетичних запасів;

3. Всі потенційні суперники американської першості знаходяться в Євразії, а її сукупна сила значно перевищує американську;

Головний висновок для атлантизму – перевага над Євразією є основою американського глобального верховенства, бо саме тут може з’явитися її головний континентальний суперник.

Євразія не є політично єдиною, вона є політично фрагментованою, є держави, які конкурують між собою і це треба використати. Євразія – це «велика шахівниця», де розігрується партія за верховенство у світі.

Євразія представлена двома категоріями держав:

• Геостратегічні гравці - держави, які можуть змінити існуючий стан справ до міри, яка зачіпає інтереси США: Росія, Китай, Франція, Німеччина, Індія;

• Геополітичні осі – держави, які внаслідок свого географічного положення можуть створювати певні умови для поведінки геостратегічних гравців: Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина, Іран.

Євразійська геостратегія США полягає у цілеспрямованому управлінні геостратегічними гравцями та в обережному поводженні з геополітичними осями.

Чорна дірка – територія Росії, де після краху СРСР виникла порожнеча влади; Усунення чорної дірки має відбуватися шляхом створення навколо Росії такого оточення, яке б змусило її здійснити вибір на користь розширених ЄС та НАТО;

Зона нестабільності – простягається від Криму на схід вздовж південних кордонів РФ до китайської провінції Сінтц-Дзянь, вниз до Індійського океану і на захід до Червоно моря, тоді на північ до Північного Середземномор’я і назад – до Криму. Це регіон – потенційне поле бою для релігійного та політичного насилля. Тут і Америка і міжнародна спільнота може викликати кризу, яка затьмарить собою кризу на Балканах.

Євразійські Балкани – внутрішнє ядро зони нестабільності (не плутати з Європейськими Балканами). Це гігантський вакуум влади. Вони мають величезне геополітичне значення, оскільки з’єднують навпростець Захід і Схід Євразії. Це потенційна економічна винагорода, бо тут знаходяться величезні газові і нафтові резерви. Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Вірменія, Грузія, Азербайджан і Афганістан. Претендентами на регіональне лідерство тут є – Іран, Туреччина, Росія. У боротьбу за суперництво можуть бути втягнуті – Україна, Пакистан, Індія і Америка.

Таким чином євразійська геостратегія сучасного атлантизму полягає у: збереженні переважання геополітичного плюралізму на карті Євразії з тим, щоб перешкодити тут утворенню нової глобальної сили.