12

Вступ

1. Поняття і значення судимості.

2. Види припинення судимості:

а) Погашення судимості;

б) Зняття судимості та умови його застосування.

Висновки

ВСТУП

Інститут судимості, що породжується обвинувальним вироком суду несе зміни правового статусу особи, покликані забезпечити ефективну боротьбу із злочинністю осіб, що раніше засуджувалися. Інакше кажучи, головне призначення інституту судимості полягає у використанні його в боротьбі з рецидивною злочинністю.

В даному випадку йдеться про особу, яка вже була покарана державою і, отже, повинна була для себе зробити висновок з цього факту. Якщо ж особа, що вчинила декілька злочинів, жодного разу не була осуджена, то ніхто не може передбачати, яка буде її реакція на застосування до неї кримінального покарання. Може трапитися, що в результаті першої ж дії вона назавжди позбулася антигромадської установки в своєму характері і ніколи більш не вчинить злочину. Навряд чи справедливо наперед виражати їй недовіру і по тій лише причині, що вона винна в здійсненні послідовно декількох злочинів, вважати її рецидивістом. Тому не можна погодитися з виказаною в літературі точкою зору, відповідно до якої особа може визнаватися рецидивістом незалежно від наявності у неї судимості.

Як ми бачимо, роль інституту судимості в забезпеченні ефективної боротьби з рецидивною злочинністю така велика, що необхідно рішуче відкидати пропозиції про ліквідацію даного інституту або його відділення від такого поняття як рецидив злочину.

З метою повного розкриття теми лекції, було визначено ряд питань розгляд яких, повинно в своїй сукупності повноцінно розглянути основні та концептуальні положення з цієї теми, а саме:

1. Поняття і значення судимості.

2. Види припинення судимості:

а) Погашення судимості;

б) Зняття судимості та умови його застосування.

1. Поняття і значення судимості.

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов’язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи.

Інституту судимості присвячений розділ XIII Загальної частини КК (ст.ст.88-91).

В частині 1 ст.88 вказується, що «Особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості».

Судимість - це правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження її за вчинений злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і триває визначений законом термін, тягнучи при цьому несприятливі для засудженого кримінально-правові та загально-правові наслідки. Закінчується судимість її погашенням чи зняттям.

Деякі науковці вказують що судимість с правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання, не пов’язуючи її з правовим статусом.

Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються (ч.3 ст.88):

а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання;

б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання;

в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом.

Частина 4 ст.88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані.

Доцільність інституту судимості обумовлена необхідністю закріплення мети покарання, у першу чергу - спеціального і загального попередження злочинів.

Судимість - суто кримінально-правове явище. За рамками кримінального права виникнути й існувати вона не може.

Ознаки судимості:

1) виникає, коли особу засуджено за діяння, передбачене КК;

2) з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили;

3) стосується лише засудженої особи;

4) породжує правове становище, результатом якого є несприятливі для особи кримінально-правові та загально-правові наслідки;

5) триває визначений законом термін;

6) погашається через визначений у КК строк або знімається в установленому законом порядку.

Згідно з ч.3 ст.3 КК, кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК. Аналіз положень кримінального закону дозволяє виділити такі кримінально-правові наслідки судимості:

1) судимість громадянина України, іноземця, особи без громадянства за вчинений ними злочин за межами України може бути врахована у разі вчинення ними нового злочину на території України при кваліфікації цього злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності чи покарання (ст.9 КК);

2) судимість впливає на визнання злочину повторним (ч.4 ст.32 КК);

3) судимість за умисний злочин є обов’язковою ознакою визнання рецидивом злочинів вчинення особою нового умисного злочину (ст.34 КК);

4) судимість впливає на звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так, за наявності судимості неможливе звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК), примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК), передачею особи на поруки (ст.47 КК), зі зміною обстановки (ст.48 КК), із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК);

5) судимість впливає на кваліфікацію діяння. Наприклад, контрабанда, вчинена особою, раніше судимою за такий злочин, кваліфікується за ч.2 ст.201 КК;

6) судимість впливає на призначення покарання. Згідно з п.1 ч.2 ст.67 КК рецидив злочинів, тобто вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин, має визнаватись судом при призначенні покарання обставиною, що його обтяжує. Відповідно до ст.71 КК вчинення нового злочину засудженим після постановления вироку, але до повного відбуття покарання, тягне більш суворе покарання, а за певних умов - до 25 років позбавлення волі;

7) судимість впливає на звільнення від відбування покарання. Так, більш жорсткими є умови умовно-дострокового звільнення особи від відбування покарання, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який засуджується до позбавлення волі (п.2 ч.3 ст.81 КК), а також особи, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п.3 ч.3 ст.81 КК). Більш жорсткими є й умови заміни невідбутої частини покарання більш м'яким щодо особи, яка раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин будь-якої тяжкості, за який вона була засуджена до позбавлення волі (п.2 ч.4 ст.82 КК), а також особи, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п.3 ч.4 ст.82 КК).

Це не вичерпаний перелік кримінально-правових наслідків, але як видно уже з перерахованого судимість враховується в багатьох випадках. В той же час судимість має загально правові наслідки.

Загально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона є перешкодою для обіймання певних посад та зайняття певними видами діяльності, а також підставою ряду інших обмежень.

Так, громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, не може бути обраний народним депутатом України (ст.76 Конституції України); особа, яка має судимість, не може бути суддею (ст.7 Закону «Про статус суддів»); набрання законної сили обвинувальним вироком суду (момент виникнення судимості) є підставою для звільнення судді з посади (ст.126 Конституції України) та для дострокового припинення повноважень народного депутата України (ст.81 Конституції України); особа, яка має судимість, не може бути адвокатом (ст.2 Закону «Про адвокатуру»), нотаріусом (ст.3 Закону «Про нотаріат»); особи, які мають судимість, не можуть бути призначеним на посаду прокурора або слідчого прокуратури (ч.6 ст.45 Закону «Про прокуратуру») тощо.

Судимість є перешкодою для реалізації інших прав особи. Наприклад, наявність у громадянина судимості за тяжкі злочини є перешкодою для допуску до державної таємниці (ст.23 Закону «Про державну таємницю»); до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів, застосування амністії не допускається (ст.3 Закону «Про застосування амністії в Україні»).

За певними категоріями осіб, які мають судимість після відбуття покарання у виді позбавлення волі, згідно з законом від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» судом встановлюється адміністративний нагляд, який пов’язаний з певними обмеженнями їх прав і свобод.

Отже судимість поширюється на:

1) строк відбування покарання;

2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, поведінка особи.

Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов’язаних з нею обмежень.

Частина 1 ст.88 КК називає два види припинення судимості: її погашення і зняття.