Семінар веде:

Зубчик Олег Анатолійович (кафедра державного управління)

На наступний семінар:

Подивитися: Перелік рейтингів країн, які існують (Рейтинг Freedom House, Світовий банк).

Стратегічні партнери, стратегічні кордони, сила і могутність держави. Основні ідеї та представники класичної геополітики, основи цивілізаційного підходу до вивчення геополітики. Маккіндер.

Лекція 3

Баланс сил – має три значення, одне з них цікаве для геополітики:

• Закон функціонування системи міжнародних відносин, який властивий всім її історичним станам;

• Це зовнішньополітична діяльність держав, яка спрямована на підтримку чи відновлення рівноваги (політика «балансу сил»);

• Концептуальний вираз стану системної рівноваги.

Політика рівноваги. За Ароном - випливає з того факту, що держави, якщо вони хочуть зберегти свою незалежність, мають бути обачними, щоб не опинитися в залежності від доброї волі держави, яка матиме такі засоби диктату, що їм не можна буде чинити опір.

Політика багатополярної рівноваги – сукупність певних правил поведінки, які випливають з небажання держав об’єднатися у вселенській монархії. Правила:

• Діяти заради розширення своїх можливостей, але краще шляхом переговорів, а ніж війни;

• Краще воювати, а ніж втратити можливість розширюватися;

• Краще зупинити війну, а ніж знищити одного основних національних акторів;

• Діяти проти будь-якої коаліції чи актора, якщо вони прагнуть зайняти домінуюче положення в системі;

• Діяти проти акторів, якщо вони підтримують наднаціональні організаційні принципи; (За Капланом)

Така система є доволі нестійкою.

Політика біполярної рівноваги – здійснюють три види дійових осіб:

• ті, що стоять на чолі коаліцій;

• ті, які зобов’язані брати участь в конфліктах;

• держави, які можуть і прагнуть залишатися поза конфліктами.

Кожна група діє відповідно до своїх власних правил. Провідні коаліцій – повинні стежити за тим, щоб не посилилася інша велика держава та її коаліція; повинні підтримувати єдність у власній коаліції. Другий вид – керується двома міркуваннями – інтерес коаліції – це їх власний інтерес; інтерес коаліції повністю не збігається з їх власним інтересом. Третій вид дійових осіб – перемога одного з двох таборів принесе їм вигоди, які переважають витрати; вони бояться перемоги одного з двох таборів і ця перемога видається їм ймовірною без їх втручання. (За Р.Ароном).

Загальні правила здійснення політики біполярної рівноваги:

• прагнути розширювати свої можливості порівняно з можливостями іншого блоку;

• воювати за будь-яку ціну, а ніж дозволити досягти іншому блоку досягти пануючого положення;

• прагнути підпорядкувати цілі універсальних акторів (ООН) своїм цілям, а цілі протилежного блоку цілям універсального актора;

• прагнути розширення свого блоку, але зберігати терпимість до країн, які не приєдналися. (За Капланом).

Зараз поняття балансу сил втрачає свою актуальність.

Стратегічне партнерство. Має аспект співробітництва.

• наявність принципово важливих для країн-партнерів стратегічних цілей.

• наявність спільних поглядів з ключових проблем міжнародної політики.

Основні ідеї та представники класичної геополітики

• історичні та теоретичні передумови виникнення класичної геополітичної думки;

• особливості перших геополітичних концепцій.

Геополітика виникає на рубежі 19-20 століть. Було зумовлено наступними історичними чинниками:

• поступове формування глобального ринку, ущільнення ойкумени і «закриття світового простору»;

• сповільнення європейської суто просторово територіальної експансії внаслідок завершення фактичного поділу світу і посилення боротьби за переділ поділеного світу;

• перенесення балансу між європейськими державами на інші континенти світу, який закрився;

• перетворення історії на справді всесвітню;

Теоретичні передумови. Три групи концепцій:

• цивілізаційні - основоположником вважається М.Данилевський «Росія і Європа», вводить поняття культурно-історичного типу. Тойбні, Шпенглер, Хантінгтон. Згідно з цивілізаційними концепціями – географічні межі цивілізацій є межами природного впливу великих держав, сфер їх життєвих інтересів та територій їх військово-політичного контролю. Цивілізаційна геополітика;

• воєнно-стратегічні – Свєчін («Про стратегію»), Д. Мілюкін («Критичне дослідження значення воєнної географії та воєнної статистики»), Клаузевіц «Про війну», теорія війни включає три основні положення – війна ніколи не є ізольованим актом (противники не існують один для одного як абстрактні особи, війна ніколи не випадає несподівано, а «завтра» тієї волі, яка бере участь у війні робиться сьогодні); війна не зводиться до одного удару, бо засоби, які призначені для її проведення не можуть бути виставлені одразу (засобами війни також є країна з її поверхнею, а не тільки військова потуга); кінець війни ніколи не чимось абсолютним. Територія впливає як на стратегію так і на тактику війни. Стратегічне значення території для війни – метою війни може бути як знищення ворога, так і деякі завоювання біля кордонів своєї держави з тим, щоб використати їх під час підписання мирних угод. Крім цього, територія має бути врахована під час оцінки сили противника. В тактичному відношенні територія існує трояко – територія як театр війни. Театр війни – частина всього охопленого війною простору, межі якого є прикритими за допомогою місцевих рубежів, фортець, віддаленості від решти простору, який охоплений війною. Другий аспект – територія як місцевість, характеризується – певним оформленням рельєфу; лісами, болотами і озерами; тим, що привнесла в неї культура. Третій аспект – територія як ключ країни. Якщо існує такий район без оволодіння яким неможливо зважитися на вторгнення до країни неприятеля – він може бути названий «ключем країни». Але це не означає, що оволодіння цим районом безпосередньо дозволить нам оволодіти всією територією. Справжнім ключем до країни неприятеля є її армія. Мілюкін – воєнна географія бере до уваги лише ті дані, дослідження яких дозволяє визначити воєнні сили і засоби держави. Вона послуговується двома методами дослідження – кожна держава вивчається сама по собі і лише в певних моментах порівнюється з іншими державами; вивчається деяка сукупність держав. Основні напрямки дослідження воєнної географії – загальний огляд держави у воєнному відношенні (аналіз її основних сил з воєнної точки зору, а саме – територія, народонаселення, державний устрій, фінанси, відношення уряду до народу); дослідження збройних сил і розгляд стратегічного положення країни на можливих театрах війни проти тієї чи іншої держави; загальна оцінка військової системи (здатність задіяти резервні сили, кількість сил, які можуть взяти безпосередню участь на самий початок воєнних дій); дослідження в стратегічному відношенні тих частин держави, які можуть стати театром війни, оцінка переваг і недоліків основних фізико-географічних об’єктів держави. А. Снєсарєв – намагається розрізнити географічне і геополітичне положення держави. Географічне положення визначається незмінними географічними координатами і впливає на характер і особливості народу, на природне багатство країни і на загальний лад її життя. Геополітичне визначається іншими державами, до яких ця країна дотикається своїми кордонами і впливає на ступінь значення держави серед інших держав на її безпеку та стан її торгівлі. Єдріхін А. (Вандам) – «Вища стратегія» - будь-яка держава приречена вести боротьбу за життя. Для цього вона потребує особливого мистецтва – мистецтва вищої стратегії, яка б визначала лінію її поведінку цієї держави не лише під час війни, а і в мирний час. Ця стратегія полягає в чіткому розумінні державою інтересів свого розвитку, виходячи з географічних та соціокультурних його детермінант і послідовному проведенні цих інтересів на всіх етапах та в усіх сферах свого життя. Прирівнює цю стратегію до гри в шахи.

• концепції географічного детермінізму – Монтеск’є «Про дух законів», Гердер, Гумбольдт, К.Ріттер. Лев Мечніков «Цивілізація і великі історичні річки» - з’ясування деякої природної об’єднуючої причини, за допомогою якої всі особливості фізико-географічного середовища впливають на долю народу. Такою синтезуючою причиною є річка, бо

- річка є основа зародження і розвитку цивілізації;

- це є живий синтез всієї сукупності фізичних умов людського існування.

Історичне значення річки не є пропорційним довжині її течії, чи масі води, яку вона переносить. Етапи людської історії:

1. Річковий період (стародавні часи) – історія 4 великих цивілізацій, які виникли в басейні великих річок (Єгипет, Індія, Месопотамія, Китай);

2. Середземноморський період (Середні віки) – охоплює епоху Середземного моря і морську епоху, коли в орбіту людської цивілізації були втягнуті Чорне море, а потім Балтійське;

3. Океанічний період (Новий час) – характеризується домінуванням західноєвропейських держав, які знаходяться на узбережжі Атлантики. Два підперіоди – атлантичну епоху (пов’язана із відкриттям Америки, розвитком англійського впливу в Австралії, колонізацією берегів Амуру і відкриттям для європейців портів Японії та Китаю) і всезагальна епоха (освоєння Тихого океану).