14. Політична система суспільства: сутність, структура, функції та тенденції розвитку
Політична система - це існуюча в усіх самостійних суспільствахсистема взаємодії, яка виконує функції інтеграції і адаптації (усерединісуспільства, поза ним і між суспільствами) за допомогою застосуваннялегітимного фізичного примусу
Система (грец. – ціле, складене з частин з'єднання) - безліч закономірнопов'язаних один з одним елементів (предметів, явищ, поглядів, знань і так далі),що є певним цілісним утворенням, єдністю. Сама теорія систем активно почалаформуватися на Заході з кінця XIX ст. у рамках так званої «загальної теоріїсистем». Політологія включає в систему процеси, інститути, поведінкугромадян, колективні організації, громадську активність або пасивність, дію івзаємодію. У зв'язку з цим під політичною системою розуміється сукупністьдержавних, партійних і громадських органів, організацій, осіб, що берутьучасть в політичному житті країни.
Ця система забезпечує інтеграцію усіх елементів суспільства і самоіснування його як єдиного, централізованого керованого політичною владоюорганізму. Залежно від часу і місця поняття «Політична система» має різнийзміст, оскільки найбільш значні компоненти політичної системи варіюютьсявідповідно до типу політичного режиму (авторитаризм, демократія,
тоталітаризм), типу правління держави (монархія, республіка), стосунків влади(партії, уряд) і форм громадської і політичної репрезентації (плюралізм,корпоративізм).
Характерними ознаками політичної системи є: універсальність (політичнасистема охоплює своєю дією усе суспільство); контроль (над застосуваннямфізичного та іншого примусу); легітимність (здатність виносити ухвали, що зобов'язали, мають високу вірогідність того, що люди їпідкорятимуться).
три типи легітимності політичної системи :
ідеологічну легітимність, що спирається на прихильність громадян
цінностям і принципам, яких дотримується керівництво;
структурну легітимність, що витікає з переконання в корисності
існуючих інститутів політичної влади і прихильності нормам, відповідно до
яких ця влада була наділена правомочністю;
особову легітимність, тобто вираження схвалення діяльності
конкретних політичних лідерів.
Структуризація політичної системи залежить від теоретичних уявленьпро її сутність.
Як зарубіжні, так і українські вчені досить одностайно виділяють вструктурі політичної системи такі її підсистеми, як інституційна, нормативна,функціональна, комунікативна, культурна.як зарубіжні, так і українські вчені досить одностайно виділяють вструктурі політичної системи такі її підсистеми, як інституційна, нормативна,функціональна, комунікативна, культурна.
Нормативну підсистему утворюють різні норми – правові, моральні,політичні традиції, що регулюють політичне життя. Норми визначаютьповедінку людей в політичному житті, їх участь в процесах висунення вимог,перетворення цих вимог в рішення, здійснення рішень. Норми підрозділяютьсяна два типи: норми-звички і норми-закони.
Функціональна підсистема виражається у формах і методах здійснення
влади, різних напрямах політичної діяльності. Узагальнене вираження цезнаходить в понятті «політичного режиму» (демократичного, тоталітарного,авторитарного).
Комунікативна підсистема охоплює всілякі форми взаємодії якусередині політичної системи, наприклад, між партіями і державою, так і зіншими політичними і неполітичними системами, наприклад, між політичною іекономічною системами, між політичною системою однієї країни і міжкраїнами.Класична класифікація функцій політичної системи належитьР. Алмонду. Він стверджує, що всі системи мають два базові набори функцій –вхідні і вихідні. До перших він відносить політичну соціалізацію, політичнерекрутування, артикуляцію (вираження) інтересів, агрегацію (узгодження)інтересів, політичну комунікацію. До других – нормотворчість,нормозастосування, контроль за виконанням норм.
Політична соціалізація виражається в залученні громадян до політичноїдіяльності. За допомогою політичного рекрутування заповнюються осередки в політичній системі, в його основі лежить та або інша форма відбору.
Артикуляція інтересів здійснюється шляхом пред'явлення вимог до тих,хто виробляє політичні рішення. Вимоги можуть пред'являтися як окремимилюдьми, так і групами (асоційованими і неасоційованими), як по офіційних, такі по неформальних каналах.Агрегація інтересів відбувається у формі узагальнення і узгодженняпретензій і вимог, перетворення їх на деяку політичну позицію, додання їйвигляду політичної платформи, політичної заяви, програми. Найчастіше цяфункція здійснюється партіями, профспілками й іншими громадськимиорганізаціями.Політична комунікація є процесомрізних взаємодій, в тому числіобміну інформацією між різними елементами політичної системи, а також міжполітичною системою і середовищем. За допомогою цієї функціїзабезпечується зв'язок між різними структурами політичної системи.
Однією з найважливіших вихідних функцій системи Алмонд вважаєнормотворчість, в процесі якої розробляються правила і закони, регулюючіполітичну поведінку. Процес нормотворчості складається з ряду етапів:вироблення політики і вибір загальних цілей, розробка рішень і конкретнихправил для досягнення цілей. Відповідно до цього вони підрозділяються нанорми-цілі і норми-засоби. Політичні норми не зводяться лише до правовихнорм, що мають приватний характер, функцію нормотворчості виконуютьзаконодавчі, а також виконавчі й судові органи.
Вживання правил і норм передбачає введення їх в дію і виконання. Цюфункцію виконують не лише виконавчі органи і адміністративна бюрократія,але також законодавчі й правові структури.
Контроль за дотриманням норм – це тлумачення законів, припиненнядій, які порушують норми, врегулювання конфліктів, накладення санкцій запорушення норм. Ця функція здійснюється переважно судовиморганами.
У марксистській політичній літературі критерієм політичних систем єтип суспільно-економічної формації, економічний базис суспільства. Умарксистській типології політична система тісно пов'язувалася з соціально-економічною і класовою структурою суспільства. Відповідно до цих критеріїввиділялися рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична політичнісистеми. У кожному з визначень політичної системи вказується не лише наформаційний тип системи, але і на правлячий клас – рабовласників, феодалів,буржуазію, пролетаріат. Відмітна особливість даної типології полягає втому,що виділені типи систем чітко слідують один за одним в історичним часі.
У найбільш поширеній немарксистській типології політичні системиподіляються на демократичні, тоталітарні і авторитарні залежно відхарактеру політичного режиму; на відміну від марксистської інтерпретації,вони передбачають можливість одночасного існування в історії.
Типологія, запропонована Г. Алмондом, заснована на різних типахполітичної культури. В сучасному світі він виділяє 4 типи політичних систем:англо-американську, континентально-європейську, доіндустріальну і частково-індустріальну, тоталітарну.
Тенденції:
Нині всі колишні соціалістичні країни (Україна не є винятком)переживають перехідний період. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільного устрою до демократичної правової держави, а вмайбутньому – до громадянського суспільства. При цьому слід мати на увазі,що перехід відбуватиметься поетапно. Перший етап – фундаментальна змінаусталених політичних і економічних структур. Другий – розвиток і закріпленнядемократичних процесів, зміцнення економічних інститутів, стабілізаціявиробництва. І нарешті, третій етап – політична консолідація як неодміннаумова економічного піднесення.Особливості нинішнього етапу перехідного періоду полягають втому, щоУкраїна завершила початковий етап перехідного періоду – проголошеннянезалежності та набуття атрибутів держави і перейшла до етапу розвиткудемократичних процесів, політичного та економічного облаштування.
- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхомвідкриття максимального простору демократичним засадам в управліннісуспільством на всіх рівнях його соціально-політичної організації, повсюднезапровадження виборів посадових осіб, зокрема глав обласних та районнихдержавних адміністрацій;
- будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави напринципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючимпарламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом,незалежними судовими органами, незалежними засобами масовоінформації;
- законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політичнихсил, яке спонукало б до рівноваги стримуючих противаг, законодавчої,виконавчої і судової гілок влади, їхнього плідного співробітництва;
- законодавче забезпечення залучення представників політичної опозиції,засобів масової інформації до участі у діяльності владних інститутів, розробки,прийняття та реалізації важливих державних законів;
- забезпечення реальної підзвітності виборчих органів влади, політичнихсил, що їх утворюють, перед виборцями і створення умов, які б дозволялизмінність влади, що вичерпала законодавчий термін або не виправдала довір'явідповідного електорату;
- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариствавільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів,профспілок, кооперативів, асоціацій;
- забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізаціївнутрішньої і зовнішньої політики держави;
- забезпечення необхідних прав для розвитку політичної нації в цілому ікожного етносу окремо, формування і зростання національної свідомості ісамосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина;
- своєчасне самооновлення політичної системи України з урахуваннямвнутрішнього і міжнародного становища, тобто її постійна самоадаптація.__
Фундаментальні політичні ідеї Нового та Новітнього часу.
Конституція України про основні напрямки демократизації політичної системи суспільства.
Україна потребує посилення державної влади,формування сильної демократичної держави, оскільки зараз ми маємоще не досконалу, не сильну державу, в якій значна частинапроголошених у Конституції України положень поки що є формальнимидеклараціями та побажаннями і потребує детальнішого розкриття увідповідних законах (хоча сам змістОсновного Закону Українизасвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії,проголошує її основні засади). Наприклад, принцип плюралізму занинішніх умов здійснюється в Україні у гіпертрофованому виглядібільше 100 політичних партій претендують на те, щоб стати керівноюсилою у суспільстві і державі. Це свідчить, насамперед, прообмеженість соціальної підтримки та частковий характер їх стратегій.Конституція сама по собі робить можливою доволі значну амплітудуполітичних рішень. Враховуючи ці та інші моменти, а також характерполітичних подій, що відбуваються нині в Україні, можна говорити пронезавершеність конституційного процесу в Україні. Але вже самепроголошення демократії, конституційне закріплення її засад повинносприяти утвердженню стабільності та злагоди у суспільстві.Звичайно, демократію не можна запровадити вердиктом, її неможна насадити через усунення протилежних поглядів, її успіх негарантовано навіть після того, коли усі визнають її ідеалом. Алеформальне – конституційне – гарантування все ж необхідне, оскількитільки воно створює необхідні умови для того, щоб неформальне інеофіційне буття народу перетворило демократію надовершенийфакт.
"Сильна держава – це держава, яка функціонує ефективно іздатна протистояти тиску з боку конкуруючих економічних таполітичних груп влади і діє в інтересах усіх людей, що складаютьнаціональну державу… Слабка держава – держава, в якій незабезпечуються державні та приватні послуги, необхідні для людськогорозвитку"Один з попередніх уроків, який уже можна винести із нинішньоїполітичної ситуації в країні, полягає у тому, що рух України на шляху демократизації, освоєння сучасних форм політичного та економічногожиття, які демонструють свою ефективність у розвинутих країнахЗаходу, суттєво гальмується відсутністю в українському суспільствіусталених демократичних традицій, розвинутого демократичногомислення, яскравих і переконливих зразків демократичної поведінки.
На жаль, сьогодні ще далеко не всі суб’єкти політичного процесув Україні починають усвідомлювати, що свобода не має нічогоспільного з уседозволеністю та протиправними діями; що демократія –це не тільки право вільно висловлювати свої думки, але й відповідальність за висловлене, а також реальне забезпечення проголошених демократичних принципів організації спільного життя;що ринкову економіку в розвинутих країнах давно вже включено удемократичну систему відносин соціальної держави, оскільки в іншомураз втрачається її головне призначення – задоволення потреб усьогосуспільства.
Якщо говорити, про конкретні напрямки інтенсифікаціїдемократичних перетворень в Україні, то, з нашої точки зору, потрібновиокремити наступні.
По-перше, неухильне дотримання принципу розподілу влади заумов законодавчого забезпечення процесу узгодження дій виконавчої ізаконодавчої влади, здійснення ними своїх конституційнихкомпетенцій, оскільки як демократія, так і демократичне врегулюваннястають неможливими без права і належних законів.
По-друге, більш чітке конституційне визначення того, якою жврешті-решт є наша держава. Доки не буде узаконений цей важливийалгоритм її функціонування, про взаємодію та взаєморозуміння, як іпро розмежування функцій між гілками влади годі буде й говорити.
По-третє,першорядною умовою нашого демократичного поступуповинна стати не декларативна, а реальна солідаристська основасуспільства, яка б допомогла прагматично оцінити реальний станнаших реформ. Демократичні структури можуть вважатисяконсолідованими за умови, якщо вони виконують функції підтриманняпорядку та управління.