43. Теорія та історія міжнародної політики,її місце в житті суспільства.

Теорія та історія міжнародної політики. Міжнародна політика - політична діяльність суб'єктів міжнародного права (держави, міжурядових і урядових організацій, союзів та ін.), пов'язана з рішенням питань війни і миру, забезпечення загальної безпеки, охорони навколишнього середовища, подолання відсталості й бідності, голоду й хвороб. Міжнародна політика спрямована на вирішення питань виживання й прогресу людського узгодження інтересів суб'єктів світової політики, запобігання конфліктів, створення справедливого порядку в світі. Вона є важливим чинником стабільності і миру, розвитку рівноправності міжнародних відносин.

Структура світового політичного процесу складається з таких основних типів суб’єктів політичного життя:

• національні держави;

• організації регіонального. Міжрегіонального міждержавного характеру, наприклад: Європейський Союз;

• міжнародні урядові організації та їх органи, наприклад: ООН, Європейський парламент;

• недержавні суспільно-політичні, громадські організації, наприклад: Міжнародна організація охорони здоров’я.

Міжнародна політика як спосіб взаємодії і взаємовідносин між розрізненими соціальними угрупованнями — племенами й племінними об'єднаннями, націями, державами, союзами держав — формується одночасно з виникненням і розвитком цих спільнот. Відомо, що вже перші рабовласницькі держави, які виникли у IV — III тисячоліттях до н.е. у Єгипті та Месопотамії, здійснювали міжнародні відносини, створювали різноманітні союзи, військово-політичні об'єднання переважно для спільного ведення воєн.

У Західноєвропейському регіоні такі зв'язки розпочалися принаймні 2,5 тис. років тому. І тут попервах переважали конфлікти, війни і протиборство. Однак відомо, що в античному світі існували не тільки військові, а, зокрема, релігійно-політичні об'єднання держав — амфіктонії (приміром, Дельфійська, Дело-ська та ін.), учасники яких спільно вирішували питання культу, збереження храмового майна, підтримання миру в стосунках тощо.

Війна сприймалася як цілком прийнятний засіб розв'язання будь-яких міждержавних проблем. Водночас поступово зароджувалося і набувало поширення неконфліктне міждержавне спілкування — практика досягнення домовленостей, укладання угод та ін. Такими угодами вдавалося впорядкувати, наприклад, правила навігації у нейтральних водах, прикордонні та майнові питання, права іноземців тощо. Розширення міжнародної торгівлі підлягало регулюванню шляхом договорів і контрактів, запроваджувалися валютні обміни, укладалися консульські угоди.

Інтенсивності міжнародних відносин, збагаченню їх змісту й форм значною мірою сприяли буржуазно-демократичні революції XVIII —XIX ст. Розвиток машинного виробництва, використання найманої робочої сили поступово привели до утворення єдиного світового ринку, широкого розгортання торгівлі, встановлення розгалуженої мережі економічних, технічних, наукових, культурних та інших зв'язків. Налагодження й зміцнення цих зв'язків відбувалося внаслідок вдосконалення засобів комунікації. У XIX ст. було укладено велику кількість угод щодо питань транспорту, зв'язку, санітарно-медичного обслуговування та ін. Створюються перші міжнародні організації, покликані сприяти вирішенню спеціальних питань, наприклад Міжнародний телеграфний союз (1865), Всесвітній поштовий союз (1874). Проголошено і розпочато реалізацію принципу вільного судноплавства на міжнародних ріках — Дунаї, Рейні та ін. Широко використовують інституцію міжнародного арбітражу для розв'язання різних суперечок.

Однак, незважаючи на визнання демократичних політичних принципів — свободи, рівності, суверенітету тощо, ще довго практику міжнародних відносин визначала боротьба за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх перерозподіл. У XIX — XX ст. порушується принцип недоторканності держав, не дотримуються принципи невтручання у справи інших, насамперед малих і слабких держав. Продовжується політика територіальних загарбань. Колоніальні імперії змінюються, з одного боку, під тиском національно-визвольних сил, а з іншого — як результат прагнення сильних держав до перерозподілу сфер впливу. Внаслідок нових колоніальних загарбань встановлюються напівколоніальні режими у Китаї, Туреччині, Персії, Єгипті та ін. Право держав на задоволення своїх інтересів шляхом війни, як і раніше, залишається непохитним, його навіть закріплюють у низці міжнародних угод.

Лише із середини XX ст. під впливом наслідків Другої світової війни й загрози термоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола низки провідних держав поступово дійшли висновку про неприпустимість, згубність воєнних засобів розв'язання міжнародних конфліктів за сучасних умов. Але до цього людству ще треба було пережити період "холодної війни".

2. Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства. Під міжнародними відносинами розуміють системну сукупність політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв’язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства. До яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи, організації.

Специфіка м.в. полягає насамперед у їх учасниках. Змістом м.в. є міждержавні угоди. Міцнішає тенденція до розширеності кількості учасників м.в. за рахунок недержавних і приватних суб’єктів. Проте держави ще залишаються головними суб’єктами м.в. Саме держави концентрують у собі політичну владу, володіють механізмом силових, матеріальних, дипломатичних, ідеологічних засобів та інститутів для проведення міжнародної політики.

Міжнародні організації полегшують врегулювання деяких міжнародних конфліктів. Крім того існує близько трьох тисяч так званих “неурядових організацій”, які покликані на міжнародні рівні без прибуткової мети розв’язувати найрізноманітніші завдання (наукові дослідження, гуманітарні акції захист прав людини, охорона довкілля).

Численні приватні юридичні особи, які створюють спільні підприємства чи мають філії своїх структур за кордоном, є активними учасниками м.в. Але чи не найважливішими суб’єктами м.в. є особи – десятки мільйонів емігрантів, комерсантів, студентів, спортсменів, туристів та ін. Тобто, м.в. є суспільними відносинами, які виходять за межі внутрішньосуспільних взаємодій і територіальних утворень.

М.в. охоплюють усі різновиди громадських і приватних відносин. які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами, ідеями.