14.2. Ознаки прояву гіперактивності у дітей шкільного віку.

Незважаючи на те, що цією проблемою займаються багато фахівців (педагоги, дефектологи, логопеди, психологи, психіатри), в даний час серед батьків і педагогів все ще існує думка, що гіперактивність − це всього лише поведінкова проблема, а іноді і просто «розбещеність» дитини або результат невмілого виховання. Причому мало не кожну дитину, що проявляє у класі зайву рухливість і непосидючість, дорослі зараховують до розряду гіперактивних дітей. Така поспішність у висновках далеко не завжди виправдана, тому що синдром гіперактивності − це медичний діагноз, право, на постановку якого, має лише фахівець. При цьому діагноз ставиться тільки після проведення спеціальної діагностики, а ніяк не на підставі фіксації зайвої рухової активності дитини.

Багато дітей з діагнозом «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю» мають порушення в розвитку мови і труднощі у формуванні навичок читання, письма і рахунку, 66% - виявляли ознаки дислексії та дисграфії, 61% - ознаки дискалькулії. Психічний розвиток відстає на 1,5-1,7 року.

Більшість дослідників відзначають три основні блоки прояви гіперактивності: дефіцит уваги, імпульсивність, підвищена збудливість. Р.Кемпбелл до проявів гіперактивності також відносить розлад сприйняття.

Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах.

2. Учень не може спокійно сидіти на місці, коли від нього цього вимагають.

3. Легко відволікається на сторонні подразники.

4. Не може дочекатися своєї черги в різних ситуаціях у колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. При виконанні запропонованих завдань зазнає певних складнощів (не пов'язаних з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

7. З зусиллями зберігає увагу при виконанні завдань.

8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

9. Не може працювати тихо, спокійно.

10. Багато розмовляє.

11. Заважає іншим, особливо оточуюючим (наприклад, втручається у справи інших дітей).

12. Інколи складається враження, що учень не слухає, коли до нього звертаються.

13. Школяр втрачає речі, необхідні для навчання, удома, на вулиці.

14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Існує таке поняття як активність і його часто замінюють словом гіперактивність. Ці два слова пов’язані між собою, але не є синонімами. Гіперактивні та активні діти є імпульсивними, неуважними (їхня увага постійно відволікається від об’єкту), вони активно рухаються, галасують. Але є різниця між цими поняттями.

Активна дитина:

- віддає перевагу рухливому відпочинку перед пасивним, але якщо їй справді цікаво – може і в шахмати пограти, вивчити вірш;

- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;

- не страждає хронічними порушеннями сну;

- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);

- неагресивна (не ображає без причини).

Гіперактивна дитина:

- перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити;

- швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; ставить безліч запитань, але не має терпіння навіть вислухати відповіді чи пояснення;

- її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається;

- не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно;

- дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, штовхається, кидається речами тощо.

Багато дітей у шкільному віці неуважні і симптоми часто асоціюють з гіперактивністю. Але неуважності недостатньо для поставлення діагнозу СДУГ.

Неуважність:

• часто не спроможність утримувати увагу на деталях у виконанні будь - якої роботи через легковажність, недбалість;

• нестійка увага, значні відволікання в ігровій практиці;

• часто складається враження, що дитина не чує, що до неї звертаються, не реагує на поставлене запитання;

• не може дотримуватись запропонованих інструкцій і повністю виконати класне чи домашнє завдання, що ніяк не пов'язане з заперечною поведінкою чи нерозумінням;

• складно самостійно виконувати завдання чи інші види діяльності;

• ухиляється від виконання завдань, які вимагають тривалого розумового напруження;

• часто губить книжки, зошити, олівці, шкільне приладдя;

• легко відволікається на сторонні стимули (звуки, шуми).

Розглянемо, як проявляється гіперактивна поведінка дитини в шкільному закладі.

Характерною рисою розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. При цьому мозок продуктивно працює 5-15 хвилин, а потім 3-7 хвилини накопичує енергію для наступного циклу. У цей момент дитина «випадає» і не чує вчителя, може будь-що зробити та не пам’ятати про це. Щоб залишатися у свідомості, таким дітям потрібно постійно тримати свій вестибулярний апарат в активності − вертіти головою, рухатися, крутитися. Якщо голова й тіло будуть нерухливі, то в такої дитини знижується рівень активності мозку.

Гіперактивні діти відчувають підвищену потребу в русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють їм вільно пересуватися під час уроку і навіть під час перерви. А просидіти за партою 4–6 уроків підряд по 35–40 хвилин для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15–20 хвилин після початку уроку гіперактивна дитина не в змозі сидіти за партою спокійно. Цьому сприяють мала рухливість на уроці, відсутність зміни форм діяльності на уроці і впродовж дня. Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю поведінки дитини і нормативністю стосунків на уроці, що проявляється в невідповідності поведінки дитини сталій схемі: питання учителя − відповідь учня. Гіперактивна дитина, як правило, не чекає, поки учитель дозволить їй відповідати. Вона часто починає відповідати, не вислухавши питання до кінця, і часто кричить з місця. Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною наростання великої кількості помилок при відповідях і виконанні письмових завдань. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, прийнята в сучасній школі, виконує не стільки функцію регулювання, скільки санкціонування для дитини, оскільки кількість помилок, що збільшується у зв'язку зі стомленням, призводить до збільшення зауважень і негативних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінка своєї роботи. Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж у однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно, з помилками через неуважність. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Фахівці припускають, що справа тут не лише в порушенні уваги. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають через недостатній розвиток координації рухів, зорового сприйняття, мовного розвитку. Система запропонованого навчального матеріалу в школі є передусім педагогічним монологом, який вимагає від дитини уважного слухання і виконання, тоді як гіперактивним дітям потрібні передусім візуальні та тактильні опори в отриманні інформації. І ще одна особливість шкільного середовища – це відсутність ігрового простору, тоді як для таких дітей воно потрібне, оскільки дозволяє організувати ігри на зняття статичної напруги, обігравання агресивності, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки.

У підлітковому віці симптоми СДУГ спостерігаються не менше ніж у 50-80% дітей. Гіперактивність у підлітків значно зменшується, але імпульсивність і порушення уваги зберігаються. Для таких дітей характерні несамостійність, безвідповідальність, труднощі у виконанні доручень, особливо тих, які потрібно виконати за певний проміжок часу. Нерідко погіршується успішність у школі, одночасно збільшуються труднощі у взаєморозумінні в сім’ї, порушення поведінки.

Багато підлітків з СДУГ відрізняються необдуманою поведінкою, яка супроводжується невиправданим ризиком, труднощами в дотриманні правил поведінки, непідкоренням нормам та законам, невиконанням вимог дорослих та педагогів. Оточуючі характеризують поведінку підлітків з СДУГ як незрілу, що не відповідає віку.