5. Міжнародні відносини в галузі інформації

Міжнародний обмін інформацією здійснюється на основі міжнародної правової бази, яка регулює виконання та обмін різних видів інформації. В міжнародних правових документах зазначена така особливість інформації як належність її до специфічного ринку товарів. Міжнародні відносини в га лузі інформації підпадають під регулятивні дії загально визначених принципів міжнародного права, які конкретизовані в міжнародних документах різної юридичної сили.

Нижче наведено список міжнародних правових документів, які регулюють інформаційні відносини:

• документи, які розглядають загальні принципи і норми у сфері обміну інформацією;

• документи, які забезпечують свободу слова, плюралізм тощо;

• документи, які розглядають інформацію як продукт;

• документи, які забороняють розповсюдження інформації;

• пакет документів «міжнародні договори про інформаційну власність».

Документи, які є головними в міжнародних відносинах щодо інформації:

• Міжнародна конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру (1932 р.).

• Конвенція про запобігання обігу порнографічних видань та торгівлі ними (1923 р.) — найдавніша міжнародна конвенція в галузі інформації. Вона закликає

держави до знищення та запобігання обігу порнографічних видань.

• Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими матеріалами освітнього та наукового характеру (1948 р.).

• Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 р.).

• Конвенція про обмін урядовими документами та офіційними виданнями між державами (1958 р.).

• Регламент міжнародного союзу електронного зв'язку (1972 р).

• Міжнародна конвенція електронного зв'язку (1982 р.).

Проблеми використання і передачі інформації регламентовані також в міжнародних документах, які мають рекомендаційну силу:

• Декларація ЮНЕСКО про принципи супутникового зв'язку (1972 р.).

• Другий розділ заключного акта ОБСЄ (1975 р.).

• Принципи телевізійного мовлення (1982 р.)'.

• Резолюція ООН про інформацію на службі людству (1996 р.).

Про права людини на інформацію записано в таких доку- ментах:

• Загальна декларація прав людини (ст. 19).

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні пра- ва (ст. 20).

• Європейська конвенція про права людини.

• Американська конвенція про права людини.

Серед нормативних документів, за яісими здійснюються міжнародні інформаційні відносини, можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і во- ни входять до національного законодавства кожної держави).

До таких документів належать:

V Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 — засудження пропаганди агресивних війн.

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст.20 — заборона законом пропаганди агресії та насильства.

• Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 року — заборона пропаганди расової дискримінації.

• Загальна декларація прав людини (1948 р.).

• Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).

Але міжнародні документи 00Н можуть носити як зобов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо пору- шується зобов'язуючий документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У випадку порушення рекомендаційного документа, держа- ва може "відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи розповсю- джуються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.

6. Міжнародна інформаційна діяльність

Стаття 50 Закону України «Про інформацію» присвячена міжнародній інформаційній діяльності.

І Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і

¹ організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами і об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.

Про експорт та імпорт інформаційної продукції говориться у статті 52 Закону України «Про інформацію»: експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюється згідно з законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність.

Про інформаційний суверенітет говориться у статті 53 Закону України «Про інформацію». Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси. До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.

Про гарантії інформаційного суверенітету України говориться у статті 54 Закону України «Про інформацію». Інформаційний суверенітет України забезпечується:

• винятковим правом власності України на інформаційні ресурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;

• створенням національних систем інформації;

• встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України;

• використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.