6

КПЗК

Тема 17. Основи конституційного права російської федерації Лекційні питання:

1. Конституція Російської Федерації

2. Вищі органи державної влади

3. Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління

1. Конституція російської федерації

Конституція Російської Федерації була прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993 р.

➢ За структурою Конституція Російської Федерації 1993 р. складається з преамбули, 137 статей, об'єднаних в першому розділі, що складається з 9 глав, і "При­кінцевих і перехідних положень", що є другим розділом.

➢ Перша глава встановлює основи конституційного ладу Росії, які становлять сукупність принципів, основних положень, що отримали подальший розвиток в наступних главах Конституції і є основою для чинних законів і підзаконних актів. У цій главі закріплюються принципи народовладдя, державного суве­ренітету, верховенства права, визнання прав і свобод людини і громадянина вищою цінністю, економічне, політичне і ідеоло­гічне різноманіття, визнання різних форм власності, гарантії місцевого самоврядування тощо.

Російська Федерація визна­чається як демократична федеральна правова держава з респуб­ліканською формою правління.

➢ Друга глава присвячена правам і свободам людини і грома­дянина та базується на міжнародних актах.

➢ Третя глава Конституції закріплює федеральний устрій дер­жави, зокрема принципи розподілу компетенції федерації і суб'єктів федерації, рівність суб'єктів федерації, державної цілісності і єдності системи державної влади.

➢ Наступні глави першого розділу встановлюють систему ор­ганів державної влади, їх компетенцію, регулюють їх відносини. Найвищим законодавчим органом федерації є Федеральні Збори, виконавчим — уряд. Судову владу здійснюють Конституційний суд, Верховний суд, Вищий арбітражний суд.

Президент не належить до жодної з гілок влади. Він покликаний забезпечити узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади.

➢ Прикінцеві і перехідні положення складаються з 9 частин, в яких встановлюється дата набуття чинності Конституцією і скасовується чинність колишньої Конституції, встановлюється порядок дії законів і підзаконних нормативно-правових актів, що діяли до набуття чинності цією Конституцією, регулюються питання щодо компетенції вищих органів державної влади у зв'язку із зміною їх функцій і повноважень.

Прикінцеві частини другого розділу встановлюють порядок скликання палат пар­ламенту і можливість поєднання депутатської діяльності з діяль­ністю, яка здійснюється особою в уряді Російської Федерації.

2. Вищі органи державної влади

➧ Особливістю форми правління сучасної Росії є те, що разом з повноваженнями, характерними для будь-якого глави держави, Президент Російської Федерації наділений рядом інших повно­важень, зокрема, правом ведення переговорів з повноважними представниками суб'єктів федерації. Не будучи формально главою виконавчої влади, він має можливість безпосередньо впливати на організацію її діяльності. Зокрема Президент має право визначати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики, брати участь у визначенні персонального складу уряду і організації його роботи. Президент призначає і звільняє з посади членів уряду, приймає рішення про його відставку. Від Президента головним чином залежить кандидатура глави уряду. У разі розбіжностей з парламентом з цього питання вирішальне слово залишається за Президентом. Разом з тим Президент не є главою уряду, а право головувати на його засіданнях не тотож­но функції безпосереднього керівництва. Він так само подає кандидатури для призначення на посади Генерального прокурора, Голови Центрального Банку, суддів Конституційного суду, Верховного суду, Вищого арбітражного суду, керівників інших державних органів.

Достатньо широкими повноваженнями воло­діє Президент і у сфері забезпечення діяльності парламенту країни і прийняття федеральних законів. Він має право направ­ляти прийнятий закон на нове обговорення, наділений правом розпуску законодавчої палати парламенту, правом направляти законопроект на референдум, оминувши парламент тощо. Широкі повноваження Президента у сфері обороноздатності і державної безпеки. Президент Російської Федерації є гарантом Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Він забезпе­чує охорону її суверенітету, незалежності і державної цілісності. Президент забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади.

Обирається Президент Російської Федерації строком на 4 роки. Він має бути громадянином Російської Федерації, не молодшим 35 років. Ценз осілості складає 10 років. Решта питань, пов'язаних з виборами, регулюється в законі "Про ви­бори Президента Російської Федерації". Вибори проводяться у єдиному федеральному виборчому окрузі, що включає всю тери­торію Росії. Право висунення кандидатів в Президенти належить безпосередньо виборцям, виборчим об'єднанням і виборчим блокам. Вибори Президента проводяться за мажоритарною сис­темою абсолютної більшості, на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Конституція встановлює традиційні підстави припинення повноважень Президента: закінчення строку повноважень; від­ставка; стійка нездатність за станом здоров'я здійснювати свої повноваження (потребує додаткового нормативного регулю­вання); звільнення з посади, як форма державно-правової від­повідальності.

➧ Значну роль в управленні державою відіграють повноважні представники Президента у федеральних округах, на які поділена вся територія країни. Таких округів налічується 7: Центральний федеральний округ (центр — м. Москва); Північно-західний федеральний округ (центр — м. Санкт-Петербург); Північно-кавказький федеральний округ (центр — м. Ростов-на-Дону); Приволжський федеральний округ (центр — м. Нижній Новгород); Уральський федеральний округ (центр — м. Екатерин­бург); Сибірський федеральний округ (центр — м. Новосибірськ) і Далекосхідний федеральний округ (центр — м. Хабаровськ).

Зазначені посадові особи представляють главу держави на території округу, безпосередньо йому підкоряються і, по суті, покликані здійснювати координацію роботи і контроль за вико­нанням основних функцій і повноважень держави на відповід­ній території.

➧ Федеральні Збори Російської Федерації — двопалатний пар­ламент, є представницьким і законодавчим органом держави.

Державна Дума (нижня палата) — складається з 450 депута­тів, що обираються строком на 4 роки. Виборче законодавство постійно змінюється. На сьогодні вибори проводяться за пропорційною виборчою системою. Встановлений 7% обмежу­вальний бар'єр, що істотно обмежив доступ до парламенту опо­зиційних партій.

Державна Дума обирає голову, яким є представник-найбільш багаточисельної фракції і створює Раду Державної Думи до складу якої входять перші заступники і заступники голови з правом вирішального голосу і голови комітетів з правом дорад­чого голосу.

У Державній Думі створюються комітети і комісії, що наділе­ні предметно визначеною компетенцією. У 2006 р. в Державній Думі функціонувало 29 комітетів і 9 комісій.

Основне призначення Державної Думи — прийняття законів. Крім того, Державна Дума може ініціювати процедуру ім­пічменту Президента, вона дає згоду на призначення глави федерального уряду, вирішує питання про довіру уряду, ухвалює рішення про призначення на посаду і звільнення з посади (за представленням Президента) голови Центрального банку, голови Рахункової палати і половини її складу, призначає на посаду і звільняє з посади уповноваженого з прав людини, оголошує амністію тощо.

Рада Федерації є "верхньою" палатою Федеральних Зборів — парламенту Російської Федерації. До Ради Федерації відпо­відно до ч. 2 ст. 95 Конституції Російської Федерації входять по 2 представники від кожного суб'єкта Російської Федерації. Відповідно до федерального закону від 5 серпня 2000 р. палата складається з представників, обраних законодавчими (представ­ницькими) органами державної влади суб'єктів Російської Феде­рації, або призначених вищими посадовими особами суб'єктів Російської Федерації (керівниками вищих виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації). Строк повно­важень таких представників визначається строком повноважень органів, що їх обрали або призначили, проте повноваження представників можуть бути припинені достроково органом, що їх обрав (призначив), в тому ж порядку, в якому були вибрані (призначені) члени Ради Федерації.

Членом Ради Федерації може бути обраний (призначений) громадянин Російської Федерації не молодший ЗО років, що володіє відповідно до Конституції Російської Федерації правом обирати і бути обраним в органи державної влади. Кандидатури для обрання представника в Раді Федерації від законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації вносяться на розгляд цього органу його головою, а в двопалатному законодавчому (представницькому) органі — по черзі головами палат. При цьому група депутатів чисельністю не менше 1/3 від загального числа депутатів може внести альтер­нативні кандидатури. Рішення про обрання представника від законодавчого (представницького) органу приймається таємним голосуванням і оформляється ухвалою вказаного органу, а дво­палатного законодавчого (представницького) органу — спільною ухвалою обох палат. Рішення вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації (керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації) про призна­чення представника в Раді Федерації від виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації оформляється указом (ухвалою) вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації (керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації). Указ (ухвала) в триден­ний строк направляється до законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації і на­буває чинності, якщо на черговому або позачерговому засіданні законодавчого (представницького) органу 2/3 від загального числа депутатів не проголосують проти призначення цього пред­ставника.

Рада Федерації є постійно діючим органом. Періодичність засідань визначається самою палатою. Засідання Ради Федерації є основною формою роботи палати. Вони проходять окремо від засідань Державної Думи, за винятком заслуховування послань Президента Російської Федерації або Конституційного суду Російської Федерації, виступів глав іноземних держав. Засідання Ради Федерації проводяться в м. Москва, у період з 16 вересня по 15 липня, і є відкритими. За рішенням Ради Федерації місце проведення засідань може бути змінено, а також може бути проведено закрите засідання.

Рада Федерації обирає зі свого складу голову Ради Федерації і його заступників, які проводять засідання і відають внутрішнім розпорядком палати. Рада Федерації утворює комітети і комісії з числа членів палати. Рада Федерації має право створювати, ліквідовувати і реорганізовувати будь-які комітети і комісії. Комітети Ради Федерації є постійно діючими органами палати. Всі члени Ради Федерації, за винятком голови Ради Федерації і його заступників, входять до складу комітетів. Склад кожного комітету затверджується палатою. У Раді Федерації створюються комітети, наділені предметно-визначеною компетенцією.

Комітети здійснюють підготовку висновків з прийнятих Державною Думою і переданих на розгляд Ради Федерації феде­ральних законів і з проектів федеральних конституційних зако­нів; розробляють і попередньо розглядають законопроекти і проекти інших нормативних правових актів, організовують проведення парламентських слухань тощо. Рада Федерації має право також створювати комісії, діяльність яких обмежується певним строком або визначеними завданнями. Деякі з комісій є постійно діючими: Комісія з регламенту і парламентських процедур, Рахункова комісія.

Повноваження Ради Федерації визначені Конституцією Ро­сійської Федерації. Основною функцією палати є здійснення законодавчих функцій. Порядок розгляду Радою Федерації проектів федеральних конституційних законів і федеральних законів, прийнятих Державною Думою, визначається Консти­туцією Російської Федерації і регламентом Ради Федерації.

Обов'язковому розгляду в Раді Федерації підлягають прий­няті Державною Думою федеральні закони з питань: феде­рального бюджету; федеральних податків і зборів; фінансового, валютного, кредитного, митного регулювання, грошової емісії; ратифікації і денонсації міжнародних договорів Російської Феде­рації; статусу і захисту державного кордону Російської Федерації; війни і миру. Федеральний закон вважається прийнятим Радою Федерації, якщо за нього проголосувало більше половини від загального числа членів палати, а федеральний конституцій­ний закон вважається прийнятим, якшо він прийнятий біль­шістю у кількості не менше 3/4 голосів. Крім того, федераль­ний закон, що не підлягає обов'язковому розгляду, вважається прийнятим, якщо протягом 14 днів Рада Федерації його не розглянула. У разі відхилення проекту федерального закону Радою Федерації палати можуть створити погоджувальну комі­сію для подолання виникших розбіжностей, після чого федераль­ний закон підлягає повторному розгляду Державною Думою і Радою Федерації.

До відання Ради Федерації, окрім перерахованого вище, на­лежить затвердження зміни меж між суб'єктами Російської Федерації; затвердження указу Президента Російської Федерації про введення воєнного або надзвичайного стану; вирішення питання про можливість використання Збройних Сил Російської Федерації за межами території Російської Федерації; призна­чення виборів Президента Російської Федерації; звільнення Президента Російської Федерації з посади; призначення на посаду суддів Конституційного суду, Верховного суду, Вищого арбітражного суду Російської Федерації; призначення на посаду і звільнення з посади Генерального прокурора; призначення на посаду і звільнення з посади заступника голови Рахункової палати і половини її складу.

Низкою федеральних законів передбачено і інші повнова­ження Ради Федерації, не передбачені Конституцією. Рада Феде­рації, так само як і кожен її член, наділена правом законодавчої ініціативи. З питань відання Ради Федерації палата більшістю голосів від загального числа членів Ради Федерації, якщо інший порядок не передбачено Конституцією, приймає ухвали. Рада Федерації приймає регламент, в якому детально визначаються органи і порядок роботи Ради Федерації, участь палати в за­конодавчій діяльності, порядок розгляду питань, віднесених до відання Ради Федерації.

Статус члена Ради Федерації визначається Конституцією Російської Федерації, відповідно до якої члени Ради Федерації наділені недоторканністю протягом всього строку їх повно­важень. Вони не можуть бути затримані, арештовані, обшукані, окрім випадків затримання на місці злочину, а також піддані особистому огляду, за винятком випадків, коли це передбачено федеральним законом для забезпечення безпеки інших осіб. Крім того, статус члена Ради Федерації регулюється федеральним законом "Про статус члена Ради Федерації і статус депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації" (в редакції Закону від 5 липня 1999 р.).

➧ Уряд Російської Федерації — федеральний орган виконавчої влади загальної компетенції. Порядок його формування роз­глянутий вище. Це колегіальний орган, до складу якого входять глава уряду, його заступники, федеральні міністри. Чисельний склад уряду визначає глава держави. Конституцією встанов­лено перелік підстав за яких можлива відставка уряду. Уряд наділений досить широкими повноваженнями, які визначаються Конституцією і федеральними законами. До них належить реалі­зація внутрішньої і зовнішньої політики, регулювання со­ціально-економічної сфери, забезпечення єдності системи виконавчої влади, розробка федеральних цільових програм і забезпечення їх реалізації, комплекс питань, що забезпечують ефективне функціонування економічної, бюджетної, фінансової, кредитної сфер, грошової політики, соціальної політики. Значні повноваження уряду і у сферах науки, культури, освіти; забезпечення законності, прав і свобод громадян. Конституція і закони регулюють перелік повноважень уряду у сфері оборони і дер­жавної безпеки, зовнішньої політики тощо. Уряд активно спів­працює з Президентом, Федеральними Зборами, органами судо­вої влади, органами влади суб'єктів Російської Федерації.