2. Функції та джерела міжнародної інформації
Функції міжнародної інформації полягають в наданні узагальнень та професійній оцінці інформації, в прогнозу- ванні міжнародних правових та економічних наслідків прийняття рішень у створенні обгрунтованих рекомендацій для їх реалізації. Через обмін та інтерпретацію інформації аналізуються і плануються політичні дії. Кожна країна роз- глядає міжнародні інформаційні процеси як об'єктивну ре- альність і шукає можливості співпраці з монопольними інформаційними центрами, які володіють 85% міжнародної інформації. Міжнародна інформація концентрується в міжнародних інформацйних потоках з безпрецедентним рівнем контролю над проходженням інформації, пропаган- дою ідей і створенням іміджів. Цей контроль дає можливість формувати зміст міжнародної інформації: добирати інфор- мацію за певними напрямками і впливати на міжнародну громадську думку, культивуючи певні ідеї. Найбільшими корпораціями, які розповсюджують інформацію через інформаційні потоки, є: «Франс Прес» (Agence France-Presse), «Ассошіейтед прес» (Associated press), «Рейтер», .CNN, BBC.
Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки даних із широким типом представництва, які викори- стовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнарод- них організіцій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяють на відкриті та закриті.
До відкритих джерел інформації відносять: міжособистісні джерела та опосередковані джерела.
Міжособистісні джерела — це джерела інформації, до яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва, тобто міжособисті контакти представників зовнішньої політики, відомств, керівництв відповідних
відомств за усіма напрямками співробітництва, а також дип- ломатичні контакти і контакти, представлені в державі в рамках міжнародних форумів (організацій). Спеціальні структури використовують для одержання конфіденційної інформаціії.
Опосередковані джерела — це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інформації та суб'єктами міжнародних відносин. До них відносять: засоби масової комунікації, електронні засоби комунікації, інформаційні центри, архіви, бібліотеки та інші джерела збереження інформації. Опосередковані джерела, в свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні.
Опосередковані офіційні джерела — це органи державної влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути та відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ), силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є Президент країни та Міністр закордонних справ. До офіційних джерел відносять також органи державної статистики, інформаційно-аналітичні стуктури із окремих сфер міжнародного співробітництва, установи соціальної політики і праці, демографічні відомства, промислові концерни (представництва), окремі відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації.
Опосередковані неофіційні джерела — це громадські організації та рухи, політичні партії, політичні структури, соціологічні установи, альтернативні засоби масової комунікації, а також незалежні інформаційно-аналітичні центри, які створюють суб'єктивні оціночні прогнози.
Офіційні і неофіційні джерела поділяються на:
- джерела загального характеру. Це — політичні, економічні, військові джерела інформації, які використовуються для оцінки економічного та політичного потенціалу держави, для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні економічних, політичних та воєнних відомств;
джерела спеціальної інформації. Ці джерела стосуються конкретної сфери економічних відносин. Вони призначені для вузької сфери спеціального моделювання та прогнозу- вання окремих стратегій та економічних кроків;
джерела персональної інформації, які особливо важливі для усіх міністерств та відомств, а також розвідки. Ця інформація збирається за допомогою відкритих способів, а також неконституційних методів (підслуховування, стеження).
До закритих джерел інформації належать дипломатичні джерела, розвідувальні, військово-стратегічні, статистичні.
Так, наприклад, до закритої інформації у сфері міжнародних економічних відносин належать:
• Інформація, що міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах 5 питаннь зовнішньої політики. Розголошення такої інформації переслідується в кримінальному порядку і віднесено до статей карного кодексу країни.
• Інформація про стратегію та планування зовнішньої політики.
Відомості про номенклатуру.
Обсяги фінансування операцій з експорту та імпорту озброєння, військової техніки, стратегічних видів сировини, а також інформація про військово-технічне співробітництво з іншими державами.
Наприклад, до закритої інформації у сфері зовнішньоекономічних відносин належить інформація про: обсяги фінансування, формування рівня індикативних цін, формування валютних надходжень.
До закритої інформації належать також: інформація про майно воєнного призначення, маршрути, час руху військово- транспортних засобів, місця розташування військової техніки, відомості про діяльність, маршрути і завдання депешної служби (дипкур'єри, перевезення цінностей і т. д.).
Кожна країна встановлює закони для регулювання інформаційних потоків і захисту державної інформації, що становить державну таємницю. Доповнення до таких законів
публікуються в матеріалах офіційних органів, звітах відомостей, віднесених до державної таємниці. Перелік документів, який входить до доповнення, оновлюється кожного року відповідно до приорітету і інтересів держави.
Конфіденційні джерела інформації — це джерела спеціального призначення, які захищаються законом і охороняються засобами держави. Під конфіденційними джерелами розуміють: технічні носії інформації, документовані, інформаційні продукти, технічні засоби обробки інформації, джерела розвідки і закриті джерела специфічних міністерств та відомств.
Конфіденційні джерела розкриваються лише у випадку судового слідства і за санкцією прокурора, або у випадку коли конфіденційна інформація свідчить про екстремальні ситуації, які стосуються життєдіяльності людства.
Ще один різновид інформації — дезінформація. Є специфічні прийоми розповсюдження інформації — «пробні шари» для з'ясування суспільної реакції на політичні рішення. Дезінформацію використовують для з'ясування напрямків діяльності військово-промислових відомств або інших відомств для з'ясування важливих проблем. Ці джерела використовуть для впливу на громадську думку для свідомого перекручення інформації.
Наприклад, для вивчення діяльності фірми використовують різні джерела інформації, за якими визначають фірми-конкуренти, їх стратегію і тактику, розробляють оптимальну стратегію бізнесу, проводять оптимальний набір контрагентів, визначають фірми-нейтрали. Вимоги до таких джерел: достовірність інформації, повнота інформації, актуальність змісту, точність даних.
Джерела інформації про фірми класифікують таким чином:
- Інформація про фірми, яка подається міжнародними організаціями та установами ООН. Цю інформацію можна одержати в міжнародних організаціях системи ООН із спеціальних досьє, які складаються економічними організаціями системи ООН. Такою організацією є ЮНІДО (організація об'єднаних націй з промислового розвитку), ПРООН, Департамент економічної та соціальної інформації (ЕКОСОС).
Інформація про фірми, яка надається спеціалізованими організаціями. До них належать: кредитно-інформаційні бюро, банківські установи, спілки підприємців, торгово-промислові палати держав, спеціалізовані державні організації.
Інформація, яка надається спеціалізованими банками даних, які створюються консультативними видавничими фірмами, комп'ютерними фірмами, котрі спеціалізуються на виробництві і поширенні програмних продуктів. Такі фірми обслуговують кілька банків даних і відповідають за достовірність і своєчасність оновлення інформації.
Інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової комунікації — це журнали, газети, радіо- телепродукція, електронні засоби масової комунікації, які надають інформацію про поточну діяльність фірм. Найбільша корпорація, яка розповсюджує інформацію є ДоуДжонс. Вона публікує інформацію про капіталовкладення, стан замовлень, призначених співробітників, вартість акцій, рівень ділової активності і т. д.
Фірмова інформація (інформація, яка надається самою фірмою) — це річні звіти про діяльність фірми, презентатив на або представницька діяльність фірми.
Неформалізована особиста інформація, яка є найбільш достовірною і конфіденціиою. Ця інформація поділяється на 2 різновиди: інформація, отримана під час ділових контактів, ділових переговорів або зустрічей (така інформація систематизується у формі довідки на фірму), та інформація про фірму, яка отримується з інших джерел (від представництв влади, торгово-промислових палат, від аналітиків, представництв оптово-роздрібної торгівлі або від конкурентної фірми).
Найбільш цінною інформацією про фірми є та, що на- дається спеціалізованими кредитно-інформаційними бюро. Вони збирають інформацію за різними напрямками і надають таку інформацію тільки за умов перевірки запиту для уникнення шантажу, провокацій і нечесної конкуренції. У довідках на фірми, які видаються кредитно-інформаційними бюро, містяться неопубліковані відомості про фінінсовий стан фірми, її обороти, акціонерний капітал, характер та основні напрямки діяльності, а також короткі біографічні довідки всіх керівників.
3- Правова інформація
Правова інформація2 — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Сектор правової інформації виник на українському та російському ринку одним з перших і є найбільш розвиненим. Цьому процесу сприяла безкоштовність самої правової інформації та стабільно високий попит з боку комерційних структур в умовах постійної зміни законодавства. В секторі 2 Згідно ст. 22 Закону України «Про інформацію» правової інформації домінують комерційні структури (на російському ринку за деякими оцінками їх доля складає більш ніж 80%). Але й велику роль виконують державні служби, бо вони є монопольними оперативними джерелами самої правової інформації. Тому значна частина комерційних структур або виділилася з цих державних служб, або працює з ними в тісній взаємодії.
Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації та публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадя- нам держава забезпечує видання цих актів масовими тиража- ми у найкоротші строки після набрання ними чинності.
Згідно з іншим визначенням (Полевой Н.С. 1991), правова інформація — це інформаційно-значеннєвий зміст правових норм: актів вищих та місцевих органів влади та уп- равління, нормативні акти, судова, нотаріальна та арбітраж- на практика.
Джерела правової інформації поділяються на офіційні та неофіційні. До офіційних джерел правової інформації відно- сять нормативні акти державних органів, акти вищих судо- вих та арбітражних органів. Інші джерела є неофіційними. Так, неофіційними джерелами є накази, вказівки керівників організацій, судові вироки, рішення та визначення, акти но- таріальних органів, науково-правові дослідження та юри- дичні доктрини.
Правова інформація може бути документованою і не доку- ментованою. Правовий документ — це будь-який матеріаль- ний об'єкт, в якому фіксуються різноманітні знання про право, які призначені для передачі в часі і просторі і викори- стовуються в суспільній практиці. Традиційним матеріаль- ним втіленням правового документа є паперовий документ, сьогодні це також магнітні та інші носії інформації.
Документи поділяються на текстові (книги, журнали, окремі сторінки), графічні (креслення, графіки, схеми, плани) та аудіовізуальні (звукозаписи, кіно- та відеострічки).
Правова інформація повинна:
бути істинною, тобто право має віддзеркалювати реальні закономірності розвитку суспільства, має бути пристосованим до функціонування в конкретних історичних умовах;
бути вірогідною, тобто суворо відповідати чинному законодавству;
бути повною, бо одне і те ж правове відношення може регулюватися величезною кількістю нормативно-правових актів; повнота інформації є однією із най- важливіших передумов для прийняття правильного рішення;
своєчасно надходити до споживача (керівного органу).