ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ У НОВОЯПОНСЬКІЙ МОВІ

(МОДАЛЬНІСТЬ)

План:

1. Поняття «новояпонська мова».

2. Характеристики новояпонськьї мови.

3. Модальність. Форми модальних дієслів.

4. Висновок

1. Поняття «новояпонська мова».

«Новояпонська мова» - етап розвитку японської мови у період 17-19 ст., що безпосередньо передував створенню в кінці 19 ст. національної мови Японії. Вперше термін «новояпонська мова» вводить у вжиток відомий учений у галузі японістики Н. А. Сиромятніков. Так у своїй книзі «Становление новояпонского языка», він позначає «живу розмовну мову нового та новітнього часу, що використовувалась як в повсякденні, так і проникала в письмові пам’яток, та відрізнялася від старояпонської мови цілим рядом фонетичних, граматичних та лексичних особливостей».

Зрозуміло, що ці особливості виникли не одразу, а накопичувались впродовж історії. Однак, в художній літературі господарювала класична старописемна мова, яка зберігала мовні традиції класичної літератури 9-11 ст, і ревниво оберігала себе від «вульгаризмів». Тому ми позбавлені можливості прослідкувати поступовий ріс усіх нових елементів та витіснення ними старих. Лише в кінці 15 ст. починають з’являтись пам’яток, де нові форми вже переважають. Однак, наряду з ними весь час, до самого 20 ст., продовжує рости література на бунґо (в письмовій мові). Звичайно, і в цій частині мають вплив рідні діалекти авторів, але в значно меншій мірі, ніж можна було очікувати.

Тим з більшою зацікавленістю історики звертаються до літературних пам’яток , де табу на «вульгаризми» вже ніби подолане, де ми знаходимо багато звуків та форм, що близькі і навіть збігаються з сучасними формами.

Сама поява таких творів мала глибокі історичні причини. Жорстокі феодальні міжусобиці бентежили Японію 15-17 ст.. Жоден феодальний рід не зберіг свої володінь. Всі вони неодноразово перерозподілялись. Багаточисленні війни вели до пересування великих мас людей, до змішання та концентрації діалектів. Разом з тим росли й мирні торгівельні зв’язки між представниками різних діалектів. Об’єктивні соціальні умови в кінцевому етапі призвели до створення загальноприйнятої мовної норми, вважає Сиромятніков.

Ближче до кінця 16 – початку 17 ст. відноситься поява на південному острові Цукуші (нині Кюшю) перших видань новояпонською мовою, надрукованих латиницею. Виходять переклади «Байок Езопа», китайських «Золотих висловів», виклад роману 13 ст. «Felqe monogatari», словники та граматики. В них, до речі, не віддзеркалились місцеві говірки південного острова. В граматиці Родрігеса хоча й зазначались певні діалектні особливості Півдня, однак застосовувати їх далеко не рекомендувалось.

Сиромятніков зазначає, що під становленням ново японської мови потрібно розуміти не тільки та не стільки появу нових рис у фонетиці та граматиці в різних діалектах японської мови нового часу, скільки створення нової загальнояпонської (або, принаймні, загальнозахіднояпонської) норми, що розпочала боротьбу з канонами старояпонської мови. Однак, бунго не був повністю витісненим з художньої літератури. Що ж стосується офіційних документів, указів, історичних та інших наукових творів, то вони продовжували і в цю епоху писатись кнбуном. Лише після революції Мейджі (1868 р.) тексти законів та офіційних паперів почали записуватись на бунго.