7. В чому полягає внесок антич. Філософії в розвиток світової філософ.Думки

Антична філ.( філософія стародавніх греків і римлян) зародилася уVI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті.Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм. Філософія антич світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку.У розвитку антич. філософії можна виділити 3 основні періоди. 1. Досократівський В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.2.Класичний. Головну проблему філ. вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, пізнавальних можливостей.Цей період э вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.3. Елліністичний. Час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес у філософії до проблем морально-етичного плану.

8. Філософія західноєвропейського середньовіччя

Філософська думка західноєвроп Середньов формувалась в період зародж і розвитку феодальних відносин (V-XIVст.), якщо ант. філософія за своєю суттю буде комсоцентр, то середньовічне мислення характеризується теоцентр. Дехто з дослідників західноєвроп серддньовіччя називає середньов. філософію парафілософією (що стоїть поруч філософії), вважаючи, що справжня філ. можлива лише за умов свободи теоретичної думки. Іншими рисами середн. філософ були фідеїзм (першість віри над розумом), догматизм. Аж до ХІІІ ст. майже єдиною офіційно визнаною філософією був неоплатонізм, згідно з яким тілесний світ мислився як наслідок еманації(виливання) Бога, злиття його природи, абсолютного буття з небуттям. Утвердж. християнства в якості панівної релігії (поч. IVст.)привело до бачення реальності, яка створ за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і почин. формуватися середньов. філософія, ідейно-світоглядним змістом якої є духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки найдосконал. духом є Бог, теологія підноситься за цих умов до найголовн. знання, якому підпорядковані всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філ. була оголошена “служницею богослов’я”, і за допомогою свого раціонального апарату повинна була утверджувати основні положення христ. Характерн. рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це озн., що активне творче начало щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істин буттям володіє тільки Бог: він вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до істин пізнання є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, воно потребує власних духовних зусиль. По-друге, в середньовічному світосприйн. ідея духовн., пов’язана не тільки з богом. Середньов. відкриває людину, як особистість, як насамперед духовну, а не природну істоту. На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприйм. як зосередження протиріч, що існують в світі – між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони людина вінець Божого творіння, з іншої – зло в світі йде від людини, людина – створіння в якому сидить диявол. Одним з найбільших надбань реліг. світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості, і самоцінності люд. особистості. Вперше в людській історії ставиться питання про сенс життя. По-третє, для середньов. свідомості світ сприймається як двоїсте буття, справжній і не справжній світ. Цей поділ проходить через всю середньов. філ.