- •1. Література св як історичне поняття. Її значення в світовому літ.Процесі.
- •2. Періодизація та система жанрів літератури Середньовіччя.
- •3. Інтерпретація проблеми людини і Бога в літературі Середньовіччя.
- •4.Середньовічна парадигма часу. Картина світу середньовічної людини.
- •5. Проблема людини та навколишньої дійсності у Середніх віках.
- •7. Духовність та енциклопедичність як основні естетичні концепти св світосприйняття.
- •8.Кельтський епос та ірландські саги. Проблема їхньої класифікації.
- •9.Пантеон кельтських богів. Їхня функціональна характеристика.
- •10.Класифікація ірландських саг. Розвиток їх сюжетів у європейській літ.Наступних епох.
- •12. Вплив кельтських саг на розвиток жанру лицарського роману.
- •13. Кельтські творці художнього слова –друїди, філіти, барди.
- •14.Давні германці та їхня міфологія.
- •15.Створення світу в піснях «Старшої Едди»
- •16. Трагічне і героїчне в піснях «Старшої Едди»
- •17. Дидактизм «Старшої Едди»
- •18.Поезія скальдів та її поетологічні техніки
- •19.Саги про ісландців. Особливості проблематики та поетики.
- •20.Давньогерманський народно-героїчний епос. Жанрова та поетологічна специфіка.
- •23. Латинська література раннього св.Система жанрів клерикальної та світської літератури.
- •24. Апокрифічна та есхатологічна література раннього Середньовіччя.
- •25. Поняття патристики. “Сповідь” Аврелія Августина як взірець св автобіографічного жанру.
- •26.Жанровий діалог «Сповіді» Августина(автобіографія,чарівна казка).
- •28. Витлумачення проблеми часу та памяті у «Сповіді» а.Августина
- •29. Особливості жанру візії. Ґенеза жару
- •31. Художні особливості середньовічного героїчного епосу. Теорії виникнення героїчної поеми.
- •32. Давньогрецький епос та середньовічний епос. Концепція героя.
- •33. Васали та сеньйори героїчного епосу. Їхня відмінність від героя архаїчного епосу.
- •34. Жанр героїчної пісні у французькій літературі: класифікація, тематика, система персонажів.
- •35.Історія та вимисел у французькому героїчному епосі. “Пісня про Роланда”.
- •36.Лицарський кодекс у поемі “Пісня про Роланда”.
- •37.Християнські та національно-патріотичні мотиви поеми.
- •39.Сюжетно-композиційна структура «Пісні про нібелунгів». Генеза поеми.
- •40. Жанрова синкретичність поеми Пісня про нібелунгів.
- •41. Особливості хрононотопу «Пісні про нібелунгів»
- •42. Епічний герой архаїчного та героїчного епосу.
- •43. Герой та антагоністи в героїчному епосі Середньовіччя.
- •44. Жіночі образи середньовічних поем.
- •46. Доба лицарства. Хрестові походи та їхня роль у формуванні лицарської культури. Кодекс лицарської моралі та куртуазних естетичних норм. Нова концепція кохання.
- •47. Доба лицарства.Загальна характеристика.Куртуазна література і її жанри.
- •48. Класифікація та художні особливості жанру лицарського роману.
- •49. Бретонський цикл лицарських романів.
- •50. Творчість Марії Французької. Художня специфіка ле «про козолист».
- •51. Візантійський цикл лицарських романів. Творчість Кретьєна де Труа.
- •52. Роланд і Трістан: від епічного героя до героя лицарського роману.
- •53. Лицарська література. Нова концепція кохання. Елементи психологізму.
- •54. Образи Трістана та Ізольди в середньовічній літературі Західної Європи.
- •55.Мотив мандрівки в середньовічній літературі (на прикладі аналізу твору на вибір студента).
- •59. Специфіка жанру біографії трубадурів
- •60. Міська література пізнього Середньовіччя. Витоки її формування.
- •63. Місто як особливий простір. Жанрова характеристика (фабльо, тваринний, алегоричний епос).
- •66. Місце тваринного епосу в системі жанрів міської літератури.
- •67. «Роман про лиса» як найхарактерніший взірець тваринного епосу.
- •68. «Роман про лиса». Його витоки.
- •69.Алегоричний епос. Поява дидактич-алегорич.Поеми «Роман про троянду». Проблема авторства.
- •70. Функції алегорії в «Романі про троянду».
- •71. Походження св драми. Клерикальна література і театр.
- •72. Основні драматургічні жанри літератури св. Містерія, міракль, мораліте, фарс.
- •73. Виникнення міської драми. Жанрова своєрідність мораліте, фарсу та соті.
- •74. Література італійського Передвідродження.
- •75. «Нове життя” Данте та школа “солодкого нового стилю”.
- •76, 78. Структура та художні особливості поеми Данте “Божественна комедія”.
- •77.Авторське розуміння багаторівневої структури «Божественна комедія».Природа алегоризму.
- •79. “Божественна комедія” Данте: система та функції образів, місце образу автора у творі.
- •80. Побудова потойбічного світу в зображенні Данте та критерії оцінки гріховності. Образи грішників.
- •81. Літ. Доби Відродження, як історичне поняття, її значення в світовому літературному процесі.
- •82. Періодизація та система жанрів ренесансної літератури.
- •86. Теорії походження жанру сонету
- •87. Жанр сонету. Його національні варіанти в літературі доби Відродження.
- •90. Лірика Петрарки (жанри, тематика, особливості ліричного героя), її українські переклади.
- •91. Проблематика “Декамерона” Дж. Боккаччо. Класифікація новел.
- •92. Концепція кохання в “Декамероні” Дж. Боккаччо.
- •93. Роль та місце автора в оповіді “Декамерона”.
- •94. Типи та образи персонажів “Декамерона”.
- •95. Функція обрамлення у «Декамероні» Дж. Боккаччо.
- •96. Місце твору в розвитку європейської новелістики наступних епох.
72. Основні драматургічні жанри літератури св. Містерія, міракль, мораліте, фарс.
Драматичне і театральне мистецтво величезного розквіту досягло в античному світі, але драма і театр доби середньовіччя створилися не на його основі. Християнська церква раннього середньовіччя, прагнучи підкорити життя людей релігійним догмам, знищувала культурну спадщину, пройняту античним язичництвом: театральні будівлі були зруйновані, рукописи знищені або сховані в монастирських тайниках, імена великих драматургів і акторів забуті чи прокляті. Драма середньовіччя народжувалася з інших джерел і в інших формах. Незважаючи на протидію християнської церкви, у європейських народів продовжували існувати старовинні язичницькі обряди, пісні, ігри, танки, пов'язані з процесами праці або з явищами природи, яку прості люди любили й обожнювали. Так, дуже поширеними в Європі були травневі ігри, під час яких вибирали «королеву» або «короля» весни, співали веснянки, танцювали, запалювали вогнища; в багатьох країнах традиційним також було, наприклад, зображення боротьби між Літом і Зимою, яку звичайно представляли хлопці, сільські парубки, одягнені у відповідні костюми. Все це містило в собі початки театрального дійства. Протягом багатьох століть носіями елементів театральних дій і вистав були бродячі актори та поети - міми, гістріони, жонглери, які показували жартівливі, буфонні сценки побутового змісту, а також відважувалися показувати пародії на богослужіння і висміювати предмети релігійних ритуалів. Церква вороже ставилася до них, забороняла дивитися їхні вистави. Проте їй самій судилося відіграти певну роль у розвитку середньовічної драми. З метою полегшення сприйняття релігійних догм мирянами церковники здавна вдавалися до музичних та видовищних ефектів. Тропи та елементи інсценізації літургічного тексту сприяли виникненню культового жанру - літургічної драми (X-XII ст.). Але літургічна драма латинською мовою (як і сама меса) була суто культовим, далеким від життя дійством. Тому церква була змушена шукати доступніших для мирян засобів передачі євангельських епізодів. З кінця XI ст. починається побутова обробка біблійського тексту. Все частіше він переривається епізодами побутового і комічного характеру. В XII ст. літургічна драма відокремлюється від богослужіння. Драма поступово переходить на міську площу. Церква втрачає владу над цими виставами. У XII-XIII ст. в умовах бурхливого розвитку міст формується новий жанр драми - містерія (лат. - служба), яка досягла своєї вершини в XV ст. Містерія була масовою самодіяльною виставою, в якій брали участь десятки, а інколи й сотні людей. Зміст містерій базувався на біблійних та євангельських сюжетах, але в містеріях помітна постійна боротьба між релігійним та мирським укладом. З часом світська, побутова, комічно-розважальна основа набула значної переваги над релігійно-моралізаторською; містерія перетворювалась у цікаве святково-урочисте видовище - картини облоги міст, битви, море і кораблі тощо. У XIII ст. виникає міракль (лат.- чудо), який особливої популярності набув у Франції. Від містерій міраклі відрізнялися тим, що сюжети в них основувалися, не на біблійних текстах, а на легендах, що давало більший простір для змін та додатків побутово-авантюрного змісту. Нерідко релігійно-повчальна тенденція міракля використовувалась для показу соціального утиску. Особливо популярними були богородичні міраклі, засновані на легендах про діву Марію.З часом міраклі все частіше перетворювалися на сентиментальні п'єски, які розповідали про різні життєві конфлікти, що розв'язувалися щасливо.Жанр мораліте, котрий виник у XV ст. у Франції та Англії, мав, як і містерія, і міракль, морально-дидакіичну спрямованість, але створювався не на релігійний сюжет. У повчальному жанрі і виражались головним чином ідеологія і мораль міського стану. Розрізняють «алегоричні мораліте» та «історії». Головною ознакою перших є наявність в основному алегоричних персонажів, які втілюють різні події реальної дійсності, явища природи, людські пороки і чесноти (мир, війна, голод, посуха, хоробрість, розпуста та ін.). Скупість виступала в лахмітті, міцно притискаючи до себе мішок з золотом. Облесність погладжувала лисий хвіст. Віра зображалася з хрестом, Кохання - зі знаком серця. У Франції під впливом маслянично-карнавальних розваг і «свят дурнів» з'являлись різні так звані дурацькі корпорації. В їхньому середовищі сформувалися комічні жанри - соті (франц. sot -дурень), фарси з помітними елементами антифеодальної та антицерковної сатири. Фарс має постійних персонажів, хоч і схематичних, але типових для своєї епохи: розпусника-монаха, сварливу жінку, пройдисвіта адвоката, найманого солдата-боягуза і грабіжника, винахідливого простолюдина, лікаря-шарлатана тощо. Але, по суті, головним героєм фарсу є людина, здатна створити і поламати найхитріші плани, часто це простолюдин. Тематика фарсу подібна до тематики фабліо - в ньому також висміювались хитрощі та лицемірство духовенства, подружні зради, лінощі, простацтво та ін.