- •1. Література св як історичне поняття. Її значення в світовому літ.Процесі.
- •2. Періодизація та система жанрів літератури Середньовіччя.
- •3. Інтерпретація проблеми людини і Бога в літературі Середньовіччя.
- •4.Середньовічна парадигма часу. Картина світу середньовічної людини.
- •5. Проблема людини та навколишньої дійсності у Середніх віках.
- •7. Духовність та енциклопедичність як основні естетичні концепти св світосприйняття.
- •8.Кельтський епос та ірландські саги. Проблема їхньої класифікації.
- •9.Пантеон кельтських богів. Їхня функціональна характеристика.
- •10.Класифікація ірландських саг. Розвиток їх сюжетів у європейській літ.Наступних епох.
- •12. Вплив кельтських саг на розвиток жанру лицарського роману.
- •13. Кельтські творці художнього слова –друїди, філіти, барди.
- •14.Давні германці та їхня міфологія.
- •15.Створення світу в піснях «Старшої Едди»
- •16. Трагічне і героїчне в піснях «Старшої Едди»
- •17. Дидактизм «Старшої Едди»
- •18.Поезія скальдів та її поетологічні техніки
- •19.Саги про ісландців. Особливості проблематики та поетики.
- •20.Давньогерманський народно-героїчний епос. Жанрова та поетологічна специфіка.
- •23. Латинська література раннього св.Система жанрів клерикальної та світської літератури.
- •24. Апокрифічна та есхатологічна література раннього Середньовіччя.
- •25. Поняття патристики. “Сповідь” Аврелія Августина як взірець св автобіографічного жанру.
- •26.Жанровий діалог «Сповіді» Августина(автобіографія,чарівна казка).
- •28. Витлумачення проблеми часу та памяті у «Сповіді» а.Августина
- •29. Особливості жанру візії. Ґенеза жару
- •31. Художні особливості середньовічного героїчного епосу. Теорії виникнення героїчної поеми.
- •32. Давньогрецький епос та середньовічний епос. Концепція героя.
- •33. Васали та сеньйори героїчного епосу. Їхня відмінність від героя архаїчного епосу.
- •34. Жанр героїчної пісні у французькій літературі: класифікація, тематика, система персонажів.
- •35.Історія та вимисел у французькому героїчному епосі. “Пісня про Роланда”.
- •36.Лицарський кодекс у поемі “Пісня про Роланда”.
- •37.Християнські та національно-патріотичні мотиви поеми.
- •39.Сюжетно-композиційна структура «Пісні про нібелунгів». Генеза поеми.
- •40. Жанрова синкретичність поеми Пісня про нібелунгів.
- •41. Особливості хрононотопу «Пісні про нібелунгів»
- •42. Епічний герой архаїчного та героїчного епосу.
- •43. Герой та антагоністи в героїчному епосі Середньовіччя.
- •44. Жіночі образи середньовічних поем.
- •46. Доба лицарства. Хрестові походи та їхня роль у формуванні лицарської культури. Кодекс лицарської моралі та куртуазних естетичних норм. Нова концепція кохання.
- •47. Доба лицарства.Загальна характеристика.Куртуазна література і її жанри.
- •48. Класифікація та художні особливості жанру лицарського роману.
- •49. Бретонський цикл лицарських романів.
- •50. Творчість Марії Французької. Художня специфіка ле «про козолист».
- •51. Візантійський цикл лицарських романів. Творчість Кретьєна де Труа.
- •52. Роланд і Трістан: від епічного героя до героя лицарського роману.
- •53. Лицарська література. Нова концепція кохання. Елементи психологізму.
- •54. Образи Трістана та Ізольди в середньовічній літературі Західної Європи.
- •55.Мотив мандрівки в середньовічній літературі (на прикладі аналізу твору на вибір студента).
- •59. Специфіка жанру біографії трубадурів
- •60. Міська література пізнього Середньовіччя. Витоки її формування.
- •63. Місто як особливий простір. Жанрова характеристика (фабльо, тваринний, алегоричний епос).
- •66. Місце тваринного епосу в системі жанрів міської літератури.
- •67. «Роман про лиса» як найхарактерніший взірець тваринного епосу.
- •68. «Роман про лиса». Його витоки.
- •69.Алегоричний епос. Поява дидактич-алегорич.Поеми «Роман про троянду». Проблема авторства.
- •70. Функції алегорії в «Романі про троянду».
- •71. Походження св драми. Клерикальна література і театр.
- •72. Основні драматургічні жанри літератури св. Містерія, міракль, мораліте, фарс.
- •73. Виникнення міської драми. Жанрова своєрідність мораліте, фарсу та соті.
- •74. Література італійського Передвідродження.
- •75. «Нове життя” Данте та школа “солодкого нового стилю”.
- •76, 78. Структура та художні особливості поеми Данте “Божественна комедія”.
- •77.Авторське розуміння багаторівневої структури «Божественна комедія».Природа алегоризму.
- •79. “Божественна комедія” Данте: система та функції образів, місце образу автора у творі.
- •80. Побудова потойбічного світу в зображенні Данте та критерії оцінки гріховності. Образи грішників.
- •81. Літ. Доби Відродження, як історичне поняття, її значення в світовому літературному процесі.
- •82. Періодизація та система жанрів ренесансної літератури.
- •86. Теорії походження жанру сонету
- •87. Жанр сонету. Його національні варіанти в літературі доби Відродження.
- •90. Лірика Петрарки (жанри, тематика, особливості ліричного героя), її українські переклади.
- •91. Проблематика “Декамерона” Дж. Боккаччо. Класифікація новел.
- •92. Концепція кохання в “Декамероні” Дж. Боккаччо.
- •93. Роль та місце автора в оповіді “Декамерона”.
- •94. Типи та образи персонажів “Декамерона”.
- •95. Функція обрамлення у «Декамероні» Дж. Боккаччо.
- •96. Місце твору в розвитку європейської новелістики наступних епох.
63. Місто як особливий простір. Жанрова характеристика (фабльо, тваринний, алегоричний епос).
Фабльо́ (від лат. fabella – невелике оповідання) – старофранцузький жанр оповідання у віршах. Фабліо мало в середньому близько триста рядків, поєднаних парним римуванням. Сюжети були переважно фривольні, еротичні, аж до непристойного, але багаті на жарти, іронію, сатиру. Часто зображалися пікантні пригоди лицарів, священиків, простих городян та селян, проте без серйозної соціальної критики. Фабліо виникли як пародійні твори, напротивагу “серйозним” лицарським романам та епосам. У фабліо вживалися індоєвропейські казкові мотиви, але також і арабські, через посередництво хрестоносців та арабської Іспанії. Типові сюжети фабліо: жіноча невірність, життя повій та звідниць, недостойна поведінка ченців та священиків. Типовими є образи спритного селянина, обманутого ревнивого чоловіка, бродячого ченця, часом трапляються й образи міщан, іноді лицарів, навіть апостолів й самого бога. Проте жартівливий, часом зухвалий тон залишається незмінним. Особливою рисою фабліо є наявність висновку-моралі у вигляді приповідки чи просто дотепного зауваження. Саме особлива гумористичність й фривольність відрізняє фабліо від інших споріднених жанрів СВ літератури. Одночасно з фабліо і шванками в міській літературі виникають твори великого епічного жанру - поеми, які, на відміну від героїчного та рицарського епосу, мають сатиричний та алегоричний характер. Так званий тваринний епос складався на основі байок і казок, що здавна існували в народів світу. Найвизначнішим твором цього жанру є обширна французька поема «Роман про Лиса», формування якої почалося з другої половини XII ст. і закінчилося в середині XIII ст. До «Роману про Лиса» входить близько ЗО епізодів, в яких у формі алегорій і в стилі міської літератури створена гумористична та сатирична картина феодальної дійсності. Поширеним жанром міської літератури є алегоричні поеми. Жанр цей виник у Франції. Найбільш значним твором французької алегоричної поезії є «Роман про Троянду», що складається з двох частин. Першу частину написав близько 1230 р. Гільйом де Лорріс. Це любовна алегорія, витримана в куртуазних тонах. Двадцятирічному поетові сниться, що він потрапляє у сад, де панує Насолода, і палко закохується в красуню Троянду. Зірвати Троянду, тобто домогтися взаємності, юному поетові допомагають Привіт, Великодушність, Співчуття. Але проти них виступають Відмова, Сором, Лихослів'я, Заздрість, Страх, Святенництво та ін. Прибічники юнака зазнають поразки, і він прокидається у розпачі. Більш значною за змістом є друга частина, написана через 40 років ученим городянином Жаном де Меном. Він продовжив любовну сюжетну лінію першої частини, але в іншому тоні - як дидактик і сатирик. Жан де Мен висміює куртуазну концепцію кохання, критично ставиться до поведінки жінок, вважає їх легковажними (що взагалі характерно для бюргерської літератури). Але головним у цій частині є те, що автор ставить ряд питань соціального, філософського й морально-етичного плану. За допомогою образів Розуму і Природи він виражає своє ставлення до людей, природи, суспільства.
64-65. Фабльо. Шванки.
Найулюбленішим жанром міської літератури є невелике віршоване оповідання комічного або сатиричного змісту. У Франції воно називалося фабліо (лат. fabula - байка), у Німеччині - шванк (нім. Schwank - жарт). Це жанр народного походження. Протягом століть у народі були популярними веселі розважальні оповідки, побрехеньки, притчі, які в період розквіту міст зазнали літературної обробки. Збереглося близько 150 фабліо, приблизно 60 з них належить 30 авторам, інші - анонімні. Серед творців фабліо є представники різних станів (в тому числі високопоставлені особи рицарського звання), але здебільшого це жонглери та декласовані клірики.Фабльо - жанр провінційного походження, особливо поширений на північному заході Франції, у Пікардії. Фабліо відбивають головним чином світогляд і смаки городян, але поширені вони і серед селян, духовенства, дворян. Мова фабліо приправлена грубуватим гумором і гострим жартом. Тематика фабліо різноманітна. Є фабліо розважального змісту, які повинні викликати сміх безглуздо-комічною ситуацією. Але в основному це твори повчального змісту, мета яких не тільки розважати, а й виховувати. Багато фабліо мають соціальне забарвлення - в них прославляється проста людина, її кмітливість, розум, вміння постояти за себе. У комічному світлі зображені зарозумілість рицарів, лицемірство духовенства. Тривала популярність фабліо пояснюється наявністю в них і так званих вічних тем: їхні автори висміюють заздрість, забобони, неуцтво і, особливо, скупість (жонглери залежали від «милостей» покровителів, тому ця риса була для них особливо нестерпною). Частина фабліо має антифеміністичне забарвлення: в них розповідається про «хитрощі та віроломство» жінок, які, мовляв, охоче зраджують своїх чоловіків. Очевидно, це зумовлено впливом клерикальної літератури, яка протягом століть повчала, що жінка - гріховне створіння. Автори фабліо явно висміюють релігійну мораль, показують, що духовенство проповідує її заповіді, але само в них не вірить і порушує їх. Таким чином, фабліо мають антиклерикальну спрямованість. Об'єктивно література ця підривала підвалини релігійного аскетизму та моралі. Автором популярних фабліо був відомий жонглер Рютбеф. Вогонь своєї сатири він зосередив на духовенстві. У відомому фабліо «Заповіт осла» розповідається про священика, котрий поховав свого улюбленого осла на християнському цвинтарі. Коли його викликав для пояснення єпископ, кюре не розгубився і швидко поклав на стіл 20 екю, які нібито осел заповів богові «на поминання своєї душі». Єпископ зі словами «Бог простить його» вхопив гроші. Автора потішає винахідливість кюре, але свій твір він закінчує сповненим іронії висновком: «Ви бачите, як з допомогою грошей цей осел став християнином. Немає такого злочину, за який не можна було уникнути кари з допомогою повного гаманця». Аналогічним жанром у Німеччині були шванки. Виник в Німеччині на початку XIII століття. Визнаний майстер цього жанру - бродячий поет Штрікер (XIII ст.). У циклі веселих шванків «Піп Аміс» (бл. 1230) представлені строкаті деталі німецької дійсності XIII століття, у центрі оповідей стоїть фігура спритного попа, що отримує для себе користь з будь-якої ситуації. Сюжети фабліо та шванків протягом століть приваблювали багатьох авторів: Боккаччо, Мольєра, Бальзака, Шарля де Костера, Ромена Роллана, Анатоля Франса та ін. У сучасній Франції знову зріс інтерес до цих народних оповідань, що зумовило появу цілого ряду нових досліджень. экзампла жанр средневековой латин. лит-ры с ЯРКОВЫРАЖЕННОЙ ДИДАКТИЧЕСКОЙ ФУНКЦИЕЙ. а именно она и присуща многим фабльо. не зря ведь мы говорим что это малий жанр миського ДИДАКТИЧНОГО лит-ры