24. Апокрифічна та есхатологічна література раннього Середньовіччя.

Апокри́фи - релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися. Твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів. Ознаки апокрифів: Невідоме походження, подібність до канонічних книг, синкретичний характер- немає чітких жанрових меж, яскраво доповнювальний характер, невідповідність доктрині, вилучення з офіційного обігу. Старозавітні апокрифи. У залежності від змісту й імен біблійних і євангельських персонажів апокрифи традиційно поділяють на старозавітні і новозавітні. Старозавітні апокрифи поділяються, своєю чергою, на дві групи. До першої групи належать апокрифи, що з'явилися в дохристиянську епоху, але не включені до іудейського канону старозавітних текстів. При перекладі Біблії з давньоєврейської на грецьку мову вони ввійшли до її тексту (так звану Септуаґінту), а потім до латинського перекладу Біблії (так звана Вульґата). У XVI столітті католицька церква визнала ці тексти, і вони одержали назву «вторинно-канонічних». Друга група апокрифічних старозавітних текстів залишилася за межами біблійного Канону (апокрифи про Адама й Єву, Авраама та ін.). Установлено, що для більшості старозавітних творів мовою оригіналу була давньоєврейська , а для новозавітних — переважно грецька. Старозавітні: дидактичні, історичні, пророчі.

Новозавітні апокрифи. Новозавітні апокрифи виникли вже в перші століття нашої ери, доповнюючи канонічний євангельський текст подробицями про земний і хресний шлях Ісуса Христа, апостолів, про Богоматір та інші євангельські персонажі. Новозавітні: апокрифи-Євангеліє, апокрифи-послання, апокрифи-діяння, апокрифи-апокаліпсиси. Апокрифи привертали увагу читачів насамперед тим, що конкретизували і доповнювали скупе на подробиці біблійне оповідання, причому доповнювали в живій, цікавій формі, часто зі значним елементом середньовічної фантастики. Вони піднімали найважливіші світоглядні питання про зміст буття, про початок і кінець світу, про Пекло й Рай з докладним описом як райського блаженства, так і пекельних мук. В апокрифах з разючою деталізацією зображувалася доля людської душі після смерті. Апокрифи перетворювалися у свого роду «народну Біблію», що займає проміжне положення між книжковою й усною традиціями. Вплив на культуру. Апокрифічна література весь час збагачувалася і мала вплив на російську й українську писемну та усну літературу, зокрема на «Повість временних літ». Твори українського письменника XVII століття Івана Галятовського, «Енеїду» Івана Котляревського, поезії Степана Руданського. Іван Франко збирав і вивчав апокрифи.

Есхатологія – вчення про кінець світу, а також система поглядів та вірувань про долю людства і Всесвіту після нього. Напрями: 1)Про страшний суд; 2)Про пекло; видіння з пророцтвами.

25. Поняття патристики. “Сповідь” Аврелія Августина як взірець св автобіографічного жанру.

Патристика — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників 1-8 століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).

Це галузь клерикальної літератури, написана отцями, які відповідають 4-ом критеріям: Старовинність. Правовірність доктрини. Святість життя. Визнання церквою.

Августин Аврелій – найшанованіший отець і вчитель християнської церкви, автор філософських творів і богословських трактатів (354-430) – 232 книги (більше 100 творів). Народився в м. Тагаст (частина сучасного Алжира біля м. Гіпона – тому часто називають гіпонським). Сім’я не була дуже віруючою, батько – язичник. Юність була грішною. Хрестився в 33 роки. Шлях до християнства був тернистий. Мав манікейство, але це подолав і прийняв християнство. У своєму концептуальному творі «Сповідь» порушує багато проблем: про час, про гріховність. Він заклав основи європейського автобіографічного письма. Структура: 13 книг. Поєднання 3-ох основних сповідей (розкаяння, виосяжна вдячність Богу, беззастережне сповідання віри). Він використовував різноманітні метафори, гру світла і понять. Використовував всі неологізми. Сповідь стала популярною. Цей жанр передбачає достовірність (психологізм) – це знайшло своє подальше відображення у Петрарки, Гете, Данте.