Тема 9. Організація електронної комерції , характеристика елктронного ринку

Питання для самостійного вивчення : Основи функціонування глобальної комп'ютерної мережі Internet

Література

В.С.Пономаренко, Інформаційні системи і технології в економіці, Київ, «Академія»,20

(Ст.213-248)

Методичні вказівки

Знання Internet що дає змогу: відправляти та одержувати повідомлення ЕП; дзвонити по міжміському телефону; користуватися службами новин; стежити за котируваннями на фондо­вих біржах; брати участь у конференціях UseNet; читати періодичні видання, що розповсюджуються по мережі; замовляти товари, використовуючи мережний каталог; одержувати швидку комп'ютерну допомогу по мережі, а також повідомлення про погоду; користуватися мереж-ним словником; одержувати телепрограми, рецензії на фільми та ін. Перелік і призначення служб.

ПОВИННІ ВМІТИ І ЗНАТИ

- принципи покладені в основу роботи Internet

• типи інформаційних служб Internet

• призначення HTML-документів

Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте технологію "клієнт—сервер"?

2. Що таке Internet ?

3. Які служби існують в Internet?

4. Як працюють пошукові сайти ?

5. Що таке HTML-документи ?

6. Що таке URL?

Форми контролю самостійної роботи

Поточний контроль :

• Перевірка написаного конспекту;

Підсумковий контроль

Співбесіда по питаннях:

1. Загальні характеристики Internet ?

2. Які служби існують в Internet?

3. Визначення адресів в Internet ?

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

У розвитку ОМ виділяють три генерації. Якщо в пер­шому поколінні їх термінали підключали до комп'ютерів, у другому — комп'ютери до комп'ютерів, то в третьому (глобальні ОМ) мережі підключають до мереж.

Створення Технологія "клієнт—сервер" знаменувало новий етап розвитку мережних IT. Це стало можливим завдяки збільшенню ємностей внутрішньої та зовнішньої пам'яті, підвищенню швидкодії ЕОМ, збільшенню швид­кості передачі даних.

Концепція "клієнт—сервер" пов'язана з комп'ютера­ми спільного користування (серверами), які керують спільними ресурсами, що надають доступ до цих ресурсів як сервісу своїм клієнтам.

Обчислювальні мережі, побудовані на основі концепції "клієнт—сервер", дають змогу: реалізувати кооперативне управління ресурсами ОМ; виробити розподіл доступу до даних і процесів їх оброблення між безліччю робочих стан­цій та сервером; організувати ПЗ на основі концепції від­критих систем.

Сервер — одно- або багатопроцесорна персональна чи віртуаль­на ЕОМ з розподілюваною пам'яттю, розподілюваним оброблен­ням даних, розподілюваними комунікаційними засобами та засо­бами управління периферійним обладнанням.

Як сервер застосовують потужні ЕОМ, що мають вели­кий дисковий простір і швидкодійні процесори.

Основна роль серверу полягає в управлінні клієнтами, які спільно користуються ресурсами системи в заданий момент часу: принтерами, БД, зовнішньою пам'яттю, програмами та ін. За функціями розрізняють файл-сер-вер, обчислювальний сервер, принт-сервер, комунікацій­ний сервер тощо.

Залежно від конфігурації технічних і програмних за­собів використовують різні концепції мережного оброб­лення даних ("файл—сервер", "клієнт—сервер").

Концепція "файл—сервер" передбачає наявність ком­п'ютера, виділеного під файловий сервер, в якому знахо­дяться ядро мережної ОС і файли, що централізовано збе­рігаються. Для цієї архітектури характерний колектив­ний доступ до спільної БД на файловому сервері. Від кон­кретного АРМу на сервер надходить запит, оброблення якого зумовлює передачу по мережі на АРМ всієї інфор­мації запитуваного файла. Вибір записів, що задовольня­ють умови запиту, буде здійснений на самому АРМі засо­бами СУБД. Це приводить до того, що в момент передачі по мережі інформації файла доступ до нього інших АРМів блокується.

Одночасний доступ багатьох користувачів до інтегро­ваної БД реалізуються в концепції "клієнт—сервер", згід­но з якою серверу належить більш активна роль. Запит на оброблення даних посилається клієнтом (АРМом) по мере­жі на сервер БД. На сервері здійснюються пошук даних і їх оброблення засобами СУБД. Оброблені дані передають­ся по мережі від серверу до клієнта (на АРМі). Специфі­кою архітектури "клієнт—сервер" є використання мови структурованих запитів SQL (Structured Queries Langua­ge) до БД, що забезпечує роботу зі спільними даними з різ­нотипних додатків у мережі.

Мережний сервер підтримує реалізацію функцій ме­режної ОС, термінальний — функцій з багатьма користу­вачами системи. Кожний сервер БД може працювати з певним комп'ютером і мережною ОС.

Операційні системи серверів — це DOS версії не нижче 5.0, XENIX, UNIX, Windows NT, OS/2 та ін. Найчастіше никористовують SQL-server, SQLBASE-server, ORACLE-sorver тощо.

Відносно серверів решта ЕОМ є клієнтами.

Клієнт — робоча станція, що взаємодіє з користувачем, здатна виконувати потрібні обчислення і забезпечує приєднання до об­числювальних ресурсів та БД засобів їх оброблення, а також за­собів організації інтерфейсів.

Як ЕОМ клієнта може бути використана будь-яка

ком.

Концепція "клієнт—сервер" означає, що кожна тех­нологічна процедура потребує наявності трьох елемен тів: клієнта, який запрошує інформацію; серверу, що цю інформацію надає; власне мережі. Сервер можна розгля­дати: як елемент апаратури, який забезпечує спільно ви­користовуваний сервіс у мережному середовищі; як прог­рамний компонент, що надає спільний функціональний сервіс іншим програмним компонентам; як поєднання ЕОМ і програми. Клієнта можна розглядати: як ЕОМ; як додаток, що формує і спрямовує запит до серверу. Він відповідає за оброблення, виведення інформації та переда­чу запитів серверу. Програма-сервер приймає запит, об­робляє його і відправляє результат клієнту. Користувач взаємодіє тільки з програмою-клієнтом. При цьому в кон­цепції "клієнт—сервер" програми клієнта та його запити зберігаються окремо від СУБД.

Основна ідея концепції "клієнт—сервер" полягає в то­му, щоб сервери розмістити на потужних ЕОМ, а додатки клієнтів — на менш потужних. Завдяки цьому будуть за-діяні ресурси більш потужного серверу і менш потужних ЕОМ клієнтів. Введення-виведення до бази ґрунтується не на фізичному дробленні даних, а на логічному, тобто сер­вер відправляє клієнтам не повну копію бази, а тільки ло­гічно необхідні порції. Завдяки цьому скорочується гра­фік мережі — потік повідомлень. Сервер обробляє запити клієнтів, вибирає потрібні дані з БД, посилає їх клієнтам по мережі, поновлює інформацію, забезпечує цілісність і збереження даних.

Концепція "клієнт—сервер", будучи більш потуж­ною, замінила концепцію "файл—сервер". Вона дала змогу поєднати позитивні якості систем з одним користу­вачем (високий рівень діалогової підтримки, дружній інтерфейс, низька ціна) з перевагами великих комп'ютер­них систем (підтримка цілісності, захист даних, багатоза­дачність).

Завдяки архітектурі "клієнт—сервер" реалізується механізм доступу великої кількості користувачів до ін­формації на сервері. З іншого боку, вплив концепції "клієнт—сервер" на основі ОМ виявився у тому, що вона вперше реалізувала адаптивну ОМ з можливістю наро­щування її ресурсів. Ця ОМ здатна плавно адаптувати свою потужність до кількості користувачів, які працю­ють у ній. Конфігурація ОМ, забезпечуючи вимоги ко­ристувачів, не перевантажується і не вичерпується. При цьому сервери, що додаються, розташовуються ближче до користувача. -

Internet можна вважати першою реалізацією кон­цепції міжмережної взаємодії, тобто мережею третьої генерації. Це всесвітня комп'ютерна мережа мереж, що з'єднує три типи мереж: високопівидкісні магістральні; мережі середнього рівня та локальні мережі. У високо-швидкісних мережах працюють суперкомп'ютери дос­лідних інститутів. Мережі середнього рівня — це корпо­ративні мережі університетів й інших установ. Локальні мережі — це комп'ютерні мережі невеликих компаній або офісів.

Internet — це глобальна магістральна мережа, що дає змогу: відправляти та одержувати повідомлення ЕП; дзвонити по міжміському телефону; користуватися службами новин; стежити за котируваннями на фондо­вих біржах; брати участь у конференціях UseNet; читати періодичні видання, що розповсюджуються по мережі; замовляти товари, використовуючи мережний каталог; одержувати швидку комп'ютерну допомогу по мережі, а також повідомлення про погоду; користуватися мереж-ним словником; одержувати телепрограми, рецензії на фільми та ін. Перелік і призначення служб Internet наве­дено в табл..

Служба	Призначення
World Wide Web	Робота з гіпертекстом і мультимедіа
E-mail	ЕП
Групи новин (newsgroups)	Групи дискусій, що покривають безліч тем (відомі також як UseNet та Listserv)
ftp	Передача файлів від одного комп'ютера до іншого
telnet	Робота на віддаленому комп'ютері
Archie	Система пошуку інформації, розміщеної у файлах і каталозі
WAIS	Сервер розподіленої інформації
Gopher	Система, що реалізує доступ до інформації за допомогою меню
Veronica	Індексна система пошуку інформації для Gopher
InterNIC	Мережна інформаційна служба
finger	Система пошуку людей в Internet

Для Internet створено такі протоколи: TCP (Transmission Control Protocol) — протокол керу­вання передачею;

IP (Internet Protocol) — протокол Internet; ftp (file transfer protocol) — протокол передачі файлів даних;

HTTP (Hipertext Transfer Protocol) — протокол пере­дачі гіпертексту.

Протокол IP — це протокол нижнього рівня, призначе­ний для встановлення зв'язку між ЕОМ (див. схему 68). У спеціальних ЕОМ — вузлах мережі — використовуються ІР для передачі інформації по Internet: для кожного паке­та інформації вказується IP-адреса ЕОМ, завдяки чому ін­формація надходить за призначенням. IP-адреса — це уні­кальне ім'я, під яким ЕОМ знають усі інші ЕОМ в Internet.

Адреси в Internet можуть бути подані як послідовністю цифр, так і ім'ям, побудованим за певними правилами. В Internet використовується доменна система імен (Domain Name System, або DNS), що є системою ієрархічних імен та імен серверів. Кожний рівень у такій системі називаєть­ся доменом. Домени відокремлюються один від одного крапкою, наприклад: home.manager, company.ua

Домен верхнього рівня UA вказує на те, що йдеться про українську частину Internet. Наступний рівень визначає організацію в Україні, якої стосується ця адреса: com­pany. Всі ЕОМ, підключені до Internet на цій фірмі, об'єднуються в групу, яка має цю адресу. Підрозділу менедже­рів на фірмі виділено домен з ім'ям manager. Одній з ЕОМ у цьому підрозділі присвоєно ім'я home. В імені може бу­ти будь-яке число доменів, але найчастіше використову­ється від трьох до п'яти.

Символьні імена застосовуються в Internet тільки для зручності користувачів. В ЕОМ, під­ключених до мережі, використовуються цифрові імена (32-бітові адреси). Цифрова адреса складається з чоти­рьох цілих чисел, кожне з яких не перевищує 256, Числа розділяються крапками, наприклад 197.165.1.15. Поча­ток адреси визначає частину Internet, до якої підключено ЕОМ, а закінчення — адресу ЕОМ в цій частині мережі.

Під час роботи в Internet застосовують не просто до­менні адреси, а універсальні покажчики ресурсів URL (Universal Resource Locator). URL — це адреса будь-якого ресурсу в Internet із значенням протоколу, за допомогою якого слід звертатися до нього. В покажчикові, крім влас­ної адреси, є відомості про те, за допомогою якого протоко­лу треба звертатися до даного ресурсу, яку програму для цього необхідно задіяти та до якого конкретного файла потрібно звернутися на сервері. Стандартний покажчик URL складається з трьох частин: формату передачі; імені вузла, що містить необхідний файл; шляху до цього фай­ла. Основний формат URL має вигляд:

format://host. name, com/path/filename, html

Для пошуку URL-адрес розроблено велику кількість пошукових програм: Excite, InfoSeek, Lycos, Magellan, Ya­hoo, AltaVista, Rambler, Aport, Yandex та ін.

Пошукова програма вибору потрібної адреси звертається до серверів пошуку, доступних через інтерфейс Web. Основною функцією цих серверів є оброблення ін­формації з документів різних серверів (Web, FTP, Usenet та ін.), занесення її в БД і надання адреси цієї інформа­ції за запитами користувачів пошуковими програмами.

За способом пошуку й організацією результатів усі по­шукові програми класифікують на дві групи. Системи ін­дексування (search index) проводять пошук за ключовим словом, заданим користувачем. Укладачі каталогів (se­arch directory) організовують Web-сторінку в системах іє­рархічно пов'язаних розділів. Індекс використовується для пошуку Web-сторінок за ключовими словами, ката­лог — за розділами, систематизованими за ієрархічними рубриками.

Інформація на Web-сервері зберігається у вигляді Web-сторінок або Web-документів. Кожний сервер має свою початкову сторінку, яку бачить користувач, як тіль­ки з'єднується з сервером. Він може мати одну початкову сторінку, але частіше кілька таких сторінок. Web-сторін­ка — це файл у форматі HTML (Hyper Text Markup Langu­age — мова гіпертекстової розмітки). Цей формат визна­чає зовнішній вигляд документа, а також взаємне розта­шування текстової, графічної і мультимедійної інформа­ції. HTML надає можливість описувати інформаційні ре­сурси незалежно від програмно-апаратної реалізації, тоб­то елементи HTML описують сутність інформації, а не те, як вона виглядає на екрані монітора.

Зображення Web-сторінки на моніторі ЕОМ залежить під Web-броузера, що інтерпретує ключові слова, визначе­ні форматом HTML-файла.

HTML-документи бувають двох типів: статичні та ди­намічні. До першого належать Web-сторінки, які існують у формі HTML-файла на момент їх запиту.

Динамічні Web-сторінки формуються спеціальними програмами при надходженні запиту. Для створення ди­намічних сторінок використовують відомості, які задає користувач. Ці дані передаються Web-броузером серверу як параметри. Web-сервер одержує запит на створення ди­намічної сторінки і запускає програму "скрипт", або "сце­нарій", передаючи їй одержані від користувача дані. По­дібна технологія передачі параметрів від користувача до сценарію називається Common Gateway Interface (CGI), a самі програми — CGI-сценаріями, або CGI-скриптами. Ос­танні призначені для виконання певного набору дій, що часто повторюється.

Електронна пошта є технологією комп'ютерного способу пересилання та оброблення інформаційних повідомлень, що забезпечує оперативний зв'язок між різними користу­вачами.

Електронна пошта — спеціальний пакет програм для зберігання і пересилання повідомлень між користувачами ЕОМ.

За допомогою ЕП реалізується служба безпаперових поштових відносин. Вона є системою збирання, реєстра­ції, оброблення та передачі будь-якої інформації (тек­стових документів, зображень, цифрових даних, звуко­записів та ін.) по мережах ЕОМ і виконує такі функції: редагування документів перед передачею, їх зберігання у спеціальному банку; пересилання кореспонденції; пе­ревірку та виправлення помилок, що виникають під час передачі; видачу підтвердження про одержання корес­понденції адресатом; одержання і зберігання інформації в своїй "поштовій скриньці"; перегляд одержаної корес­понденції.

Якщо раніше застосовували самостійні пакети ЕП, то нині простежується тенденція включення її в інтегровані пакети.

Поштове повідомлення має таку структуру: заголовок (адресат, тема, дата відправлення та ін.); тіло повідомлен­ня (текст); електронний підпис. При цьому заголовок включає: адресу одержувача листа (поле То); зворотну ад­ресу (поле From); тему листа (поле Subject, яке має бути коротким та інформативним); дату і час відправлення лис­та (поле Date); адресати, які одержать копію листа

Електронна пошта застосовується в усіх ділових сфе­рах, що скорочує час укладання угод. Вплив її на оброб­лення інформації позначається на: скороченні кількості службових записок і переговорів по телефону; зменшенні часу прийняття рішень і доставки результатів багатьом користувачам; зміні суті комунікацій (якщо до впровад­ження ЕП всі зв'язки були вертикальними між сусідніми ланками в ланцюзі підпорядкованості, то в середовищі ЕП працівники установи можуть надсилати повідомлення ку­ди завгодно в межах системи).

РЕЦЕНЗІЯ