3.4. Напруженість діяльності

Термін «напруженість» широко використовується в психології праці, однак його значення в контексті різних робіт далеко не однозначно. Він використовується як для характеристики самого процесу трудової діяльності, так і для позначення специфічних станів, що виникають у ході її виконання. З його допомогою також характеризується одна з фаз розвитку втоми, пов'язана з підтримкою високого рівня працездатності в результаті вольового зусилля. Нерідко цим терміном позначається коло станів людини, що виникають у складних умовах діяльності.

Ступінь напруженості діяльності може визначатися структурою процесу праці, зокрема вмістом робочого навантаження, її інтенсивністю, насиченістю діяльності і т.д. У цьому сенсі напруженість інтерпретується з точки зору вимог, що пред'являються конкретним видом праці до людини. З іншого боку, напруженість діяльності може характеризуватися психофізіологічними затратами (ціною діяльності), необхідними для досягнення трудової мети. У цьому випадку під напруженістю розуміється величина зусиль, прикладених людиною для вирішення поставленого завдання.

Усередині цього загального поняття виділяють два основні класи станів напруженості: специфічну напруженість, визначальну динаміку та інтенсивність психофізіологічних процесів, що лежать в основі виконання конкретних трудових навичок, і неспецифічну, що характеризує загальні психофізіологічні ресурси людини і в цілому забезпечує рівень виконання діяльності. Неспецифічна напруженість розуміється як спектр діяльнісних станів організму, що характеризується підвищеним рівнем функціонування систем у порівнянні зі станом спокою, вона супроводжує будь-яку цілеспрямовану діяльність. Специфічна напруженість може означати, наприклад, ряд станів людини, визначених факторами інтенсивності та інформаційної структури навантаження. Таку напруженість нерідко відчувають оператори в системі «людина - машина» (у більш широкому сенсі «людина - техніка»). Її можна позначити як психічну напруженість, що характеризує особливості поведінки в стресогенних ситуаціях. Даний вид напруженості характерний для професій, які вимагають від працівника швидкого прийняття рішення, оперативного мислення, якісної переробки великої кількості інформації.

За типом впливу на ефективність діяльності розрізняють операційну і емоційну напруженість. Першою властива перевага процесуальних мотивів діяльності, що надає мобілізуючий вплив на індивіда і сприяє збереженню високого рівня ефективності. Розвиток емоційної напруженості, що спостерігається при ламанні адекватної мотиваційної структури в ускладнених умовах, призводить до дезорганізації діяльності. Емоційна напруженість виникає також у тому випадку, коли яскраво виражено невідповідність мотиваційних структур декількох суб'єктів праці, взаємодія яких необхідно для досягнення мети. Такі ситуації невідповідності та міжособистісного конфлікту часто виникають у всіх професіях типу «людина - людина». Зокрема, емоційну напруженість нерідко відчувають вчителі, лікарі, юристи, психологи та ін

При використанні критерію оптимальності відповідності витрачаються людиною зусиль вимогам діяльності виділяють продуктивну і непродуктивну напруженість. Перша дозволяє досягати цілей діяльності оптимальним для суб'єкта чином, друга спостерігається при невідповідності зусиль працівника необхідним для досягнення мети суб'єктивним затратам. При цьому непродуктивна напруженість може бути як менше необхідної, так і значно її перевищувати.