Марксистський напрямок.

Д.БЛАГОЄВ (1856-1924 рр.) - фундатор напрямку, політичний діяч, засновник соціал-демократичної робітничої партії, поділяв погляди В.Леніна. У своїх працях політичного характеру торкався питань істо­рії країни. Прагнув створити концепцію болгарської історії згідно формаційної схеми, щоб довести існування капіталістичних відносин.

В циклі статей "З минулого болгарського народу" детально розг­лядав проблеми середньовічної історії, зокрема генези давньоболгарської народності, формування прошарку залежних селям, станови­ща народних мас тощо. Зробив висновок про існуванню феодальної формації.

Низку праць присвятив проблемам нової історії. Вважав початком національного відродження середину ХVШ ст., просвітницький рух та церковно-національну боротьбу оцінював як прояв інтересів буржуазії. Захоплено писав про Х.Ботева та В.Левського. Значну увагу при­діляв соціально-економічній проблематиці, зокрема питанням розвитку землеробства і ремесла, промислового виробництва, формування пролетаріату.

Досліджував історію поширення в Болгарії соціалістичний ідей, зупинявся на оцінці політичних подій возз'єднанню північної та південної Болгарії в 1885 р., значення Балканських війн, тощо.

Г.БАКАЛОВ (1873-1939 рр.) - перебував в еміграції в СРСР в 30-х роках. Проаналізував діяльність діячів болгарського революційного руху в праці "Наші революціонери: Раковський, Левський, Ботев". В політичній біографії Д.Благоєва висвітлив історію болгарського робітничого руху в 1891-1922 рр., першим розпочав вивчення болгарсь­ко-російських революційних зв'язків. Оцінки історичних та політич­них подій керівника Комуністичної партії Г.Димитрова, її діячів Х.Кабакчієва, Ж.Натана лягли в основу марксистської концепції історії Болгарії, яка стала пануючою після вересня 1944 р., коли до влади прийшли комуністи.

В розвитку болгарської історичної науки протягом 1944-1989 рр. розрізняють декілька етапів. В період з 1944 р. до середини 50-х років здійснювався перехід на позиції офіційної марксистської ме­тодології, зміна проблематики досліджень, привернення уваги до історії робітничого і комуністичного руху, народних повстань і протестів. Було створено центри наукових досліджень - Інститут болгарської історії, Болгарської академії наук в 1950 р. та інститут історії Болгарської комуністичної партії, при центральному комі­теті БКП в 1953 р., систему державних та партійних (БКП) архівів.

Було проведено наукові дискусії з питань вивчення національної історії за формаційним принципом.

Видавався науковий часопис з історії. Серед Європейських країни, в яких при владі знаходилися комуністи, в Болгарії прагнули до найтісніших зв'язків з СРСР, що почасти виливалося у копіюванні всього радянського.

З усіх європейських країн лише макет двотомної "Історії Болгарії* обговорювався в СРСР в 1954 р. Після XX з'їзду КПРС в 1956 р. відбулася певна лібералізація суспільного життя в Болгарії , почався новий етап розвитку історіографії. Проблематика досліджень охопила всі періоди болгарської історії, зокрема найдавніший, акти­візувалась діяльність по виявленню та публікації історичних дже­рел, збільшилася кількість наукових історичних періодичних видань. В 1964 р. було відновлено діяльність Болгарського історичного то­вариства, відбувалися його з’їзди, конференції, семінари.

В 1968 р. керівництво комуністичної партії ухвалило рішення про підготовку та видання багатотомної “Історії Болгарії”, що значно активізувало діяльність вчених, наукових установ та органі­зацій.

В 1972 р. було створено Єдиний Центр науки та підготовки кад­рів з історії, який сконцентрував наукові сили академічних, вузів­ських та інших установ.

Позитивно відбилося на розвитку історичної науки святкування в 1981 р. 1300- річчя Болгарської держави, якому було надано все­народного характеру, підготовка та проведення в 1986 р. другого міжнародного конгресу белетристики. Побачили світ нові спеціалізо­вані виданні наукової періодики, серії документальних публікацій, зокрема "Джерела болгарської історії". Слід відзначити велике зна­чення бурхливої діяльності академіка Людмили Житкової для розвитку гуманітарних наук, зокрема історії, в 70-х роках. На жаль, цю діяльність припинила автомобільна катастрофа.

За часи комуністичного правління болгарська історіографія досягла значного розвитку в дослідженні національної історії.

На марксистських методологічних засадах висвітлювалась давня історія болгарського народу.

Д.АНГЕЛОВ у праці "Богомільство в Болгарії (1947 р.), яку неодноразово перевидавали, охарактеризував це явище X-XІV ст. як масовий антифеодальний народний рух, створив його періодизацію.

Йому ж належить праця "Утворення болгарської народності" (1971 р.) в якій досліджується, складний етногенетичний процес з часів франкійців до кінця IX- початку Х ст. Автор вказує на перевагу слов'янського елементу серед інших етносів, що брали участь в цьо­му процесі.

Низка праць присвячена проблемам розвитку феодалізму в Болга­рії в ХШ-ХІV ст., середньовічної культури, відносинам з Візантією та Волощиною.

І.ДУЙЧЕВ - продовжував розпочаті в першій половині 40-х рр., дослідження, політичної та духовної історії болгарського народу, серед них проблеми утворенням Болгарської держави, взаємовідносини слов'ян і протоболгар, діяльність церкви, релігійні течії, розвиток куль­тури Другого Болгарського царства. Видав декілька історичних дже­рел, які раніше не вивчалися.

А.БУРМОВ присвятив ряд праць проблемі залежного населення в Болгарії ХШ-ХІV ст., політичній історії країни в ХІV ст. В працях "Ут­ворення Болгарської держави" (1931 рр.), “До питання про відносини між слов'янами та протоболгарами в VП-ІХ ст.”. (1954 р.) показав закономірність становлення болгарської держави, роль різних етніч­них елементів в цьому процесі.

В.ТИПКОВА-ЗАІМОВА в монографії "Навали та етнічні зміни на Балканах в VІ-VП ст." (1966 р.) висвітлювала історію Болгарії в контекс­ті загально регіональних проблем та етнічних процесів.

В.ГЮЗЕЛЕВ досліджував проблеми духовного розвитку, соціально - політичну структуру часів раннього середньовіччя. Монографія "Князь Борис Перший. Болгарія в другій половині IX ст." (1969 р.) присвячена запровадженню християнства.

Г.ЦАНКОВА-ПЕТКОВА вивчала часи візантійського панування, проблеми соціально - економічного розвитку в праці "Про аграрні відносини в середньовічній Болгарії ХІ-ХІІІ ст." (1964 р.). Опублікувала дослід­ження про часи Асенів .

П.ПЕТРОВ видав дослідження про боротьбу болгарського народу проти хрестоносців, про керівника селянського повстання ХШ ст. ІВАЙЛА, про перше Болгарське царство, а С.ЛІШЕВ - монографію “Болгарське середньовічне місто - суспільно-економічні риси.” (1970 р.)

І.БОЖІЛОВ - опублікував праці про історію Х-ХП ст., зокрема "Болгарія та Візантія на нижньому Дунаї наприкінці Х ст." (1977 р.).

Інтенсивно досліджувалася історія Болгарії під османським гнітом та проблематика національного відродження.

Б.ЦВЕТОВА на основі вивчення джерел, особливо османського походження, детально досліджувала період ХV-ХVШ ст. В її працях охарактеризовано розвиток Болгарії та становище населення в цей період, характер османської держави, визвольна боротьба народу. Розкрито суть османського феодалізму, етапи його розвитку, причи­ни кризи. Найважливіші праці - монографії "Надзвичайні податки та державні повинності в болгарських землях під турецькою владою” (1958 р.), "Народ непохитний" (1968), "Пам'ятна битва народів" (1969 р.)

Розвиток землеволодіння, визвольна боротьба Болгар висвітлюється в праці В.МУТАФЧІЕВОІ "Аграрні відносини в османській імперії” в ХV- ХVІ ст." (1962 р.)

Н.ТОДОРОВ здійснив комплексне дослідження соціально-економічного розвитку болгарських земель в складі Османської імперії. Генеза капіталізму в Болгарії, особливості цього процесу, галь­муючий вплив на нього османського режиму висвітлено в праці “Про найману працю в болгарських землях в середині XIX ст." (1959 р.) Проблемі взаємовідносин грецького та болгарського народів в боротьбі за визволення, присвячена праця "Філікіетерія та болгари” (1965 р.).

Ж. НАТАН в праці "Економічна історія Болгарії", яка була доопрацьована і перевидана в 1957 р., велику увагу приділив проблемі переходу суспільства від феодалізму до капіталізму.

Д.КОСЄВ видав в 1951 р. узагальнюючу працю "Лекції з нової болгарської історії, в якій з марксистських позицій висвітлив період національного відродження. В монографії "До історії революційного руху в Болгарії в 1867-1871 рр." (1958 р.)" досліджувалися пробле­ми ідеології національно-визвольного руху.

В інших працях аналізувалися політичні погляди Паісія Хілендарського, Г.Раковського, характер Квітневого повстання 1876 р.

А.БУРМОВ досліджував історію національно-визвольного руху через діяльність організацій та революціонерів в працях "Христо Ботев в оцінці своїх сучасників” (1945 р.), "Болгарський революційний центральний комітет" (/1950р.) детальне висвітлення окремих питань національного відродження відображено в колективних працях "Квітневе повстання 1876 р." (1966 р.) та "Визволення Болгарії ж 1878 р".(1970 р.).

Міжнародні аспекти національно-визвольної боротьби, взаємодія внутрішніх і зовнішніх чинників досліджували декілька учених. Цій темі присвятили монографії Х.ХРІСТОВ "Виз­волення Болгарії та політика західних держав" (1968 р.), К.КОСЄВ "Бісмарк. Східне питання та болгарське визволення" (1947), С.ДАМ’ЯНОВ в працях про болгарсько-французькі відносини тих часів

В.ПАСКАЛЕВА вивчала торгово - економічні зв'язки болгарських земель з Австрійською імперією та Францією, етапи формування болгарської нації. Ролі жінок у визвольному русі висвітлена в дослідженні "Болгарка у Відродженні" (1964 р.)

К.ШАРОВА проаналізувала процес формування, поглядів та діяльність Л. Каравелова в праці "Любен Каравелов та болгарський визво­льний рух 1860-1867 ". (1970 р.)

Н.ГЕНЧЕВ присвятив монографію "Болгарська відродження" (1978 р.) та ряд праць присвячених допомозі Росії, російсько-болгарським культурним зв'язкам в період визвольної боротьби.

З.МАРКОВА в книзі "Болгарський церковний національний рух до Кримської війни" (1976 р.) та інших працях здійснила всебічне дослідження боротьби болгарського народу за свою помісну незалежну церкву. Історія країни з кінця XIX - в першій половині XX ст. вивчалася з яскраво визначених офіційних ідейно-політичних по­зицій.

Д.КОСЄВ монографію "Вересневе повстання 1923 р.", видану в 1954 р. переробив для другого видання в 1973 р.

В.ХАДЖІНІКОЛОВ досліджував відносини Болгарії та СРСР до 1944 р., зокрема в праці "Економічні відносини та зв'язки між Болгарією та Радянським Союзом до 9 вересня 1917-1944" (1956 р.).

Привертали увагу теми робітничого руху, боротьби проти існую­чого ладу, зокрема в роки другої світової війни.

М.ІСУСОВ видав монографію "Революційний профспілковий рух в Болгарії. 1903-1912 " (І962 р.), Х .ХРИСТОВ- "Революційна криза в Болгарії в 1918 -1923 рр., (1957 р.), П.ШТЕРЕВ "Спільна бороть­ба болгарського та грецького народів пройти гітлерівської окупа­ції " (І969).

А.ВЕЛЕВ, В.ГЕОРГІЄВ, І.ДІМІТРОВ, Д.ПЕТРОВ, С.РАДУЛОВ, Х.СТЕФАНОВ, Б.ГРИГОРОВ, Г.РАДЄВ - досліджували проблеми політичної структури Болгарії, діяльності політичних партій, крім комуністичної, в 20-40-і роки, їх взаємини з правлячим режимом.

Велика кількість праць присвячена історії комуністичної партії, протягом її існування, діяльності її керівників, соціально - економічним та політичним перетворенням за часи перебування при вла­ді комуністичної партії, радянсько-болгарським відносинам в цей період. Для них характерні однобічний підхід у висвітленні проб­лем, апологічна оцінка діяльності БКП та відносин з СРСР.

До узагальнюючих колективних праць з ціеї проблематики належать -"БКП та будівництво народно - демократичної держави (9 вересня 1944 - грудень 1948 р.)" (1967 р.), "Болгарія в епоху соціалізму" (1981 р.), "Історія БКП" (декілька видань).

С.СТЕФАНОВ, Н.ІРІБАДЖАКОВ, М.ВЕЛЕВА, опублікували в 60-70 роках низку праць з проблем методологів та історіографії.

Підсумком розвитку історичної науки в Болгарії на початку 90-х рр. XX ст. було видання узагальнюючих праць - "Історія Болгарії" - двотомника в 50-х рр., тритомника в першій пол. 60-х рр. 5 томів багатотомного видання до 1986 р.

Після відходу комуністів від влади наприкінці 80-х років, в історичній науці встановився плюралізм в сфері методології, оцінок історичних подій та явищ. Почалось дослідження нових проблем, чому сприяла більша доступність вчених до матеріалів архівів. Найбі­льше публікацій присвячено окремим питанням історії комуністич­ної партії.

М.ІСУСОВ у статті "Про деякі сучасні оцінки найновішої історії Болгарії" привертає увагу до ваги такого чинника, як політика СРСР при приході до влади комуністів в вересні 1944 р. В праці "Останній рік життя ТРАЙЧО КОСТОВА" висвітлюється тема політичних репресій після другої світової війни.

Ця ж тема розглядається в монографії П.ЦВЕТОВА "Терористична хвиля 1946 р." та інших публікаціях. Цей дослідник вивчав проблему підготовки в СРСР діячів, які згодом очолили керівництво Болга­рією, зокрема в статті "Димітров, Гітлер, Сталін".

В.МІЧЕВ поставив за мету переосмислити роль царя Бориса, монархії в цілому в історії Болгарії, суть так званого “безпартійного режи­му” І934-І944 рр. В низці досліджень характеризуються як історична несправедливість територіальні втрати Болгарії внаслідок обох світових війн, зокрема Західної Фракції. Висловлюються докори Росії - СРСР за відсутність дипломатичної підтримки в цьому питанні. Про це йде мова в працях С.ТРІФОНОВА "Антанта у Фракції. 1919-1920 р.", А.КУЗМАНОВОІ "Від Ноя до Крайови. Питання південної Добруджі в міжнародних відносинах 1919-1920 рр.", С.АНЧЕВА - "БКП та добруджанське питання. 1919-1923 " та інших публікаціях. В сучасний період болгарські вчені прикладають значні зусилля, щоб вивести національну історіографію на світовий рівень розвит­ку історичної науки.