Позитивістський напрямок

І.ШИШМАНОВ (1862-1928) - один із засновників Софійського університету, організатор видань наукових часописів, міністр народної освіти в 1903 – 1907 рр., етнограф, літературознавець, фольклорист. Відстоював демократичні принципи. Він знаходився в тісних родинних зв’язках з М.Драгомановим, був одружений з його дочкою. І.Шишманов досліджував болгарсько-українські літературні взаємини, творчість Т.Шевченка, був добре знайомий з Л.Українкою, І.Франком, В.Гнатюком та іншими українським літераторами та вченими. З Україною пов’язана дипломатична сторінка життя І.Шишманова. В квітні 1918 р. його було призначено послом Болгарії в Україну. Перебуваючи на цій посаді, І.Шишманов доклав чимало зусиль для налагодження торгових відносин між обома країнами, захисту інтересів співвітчизників, організації допомоги українським військовополоненим, які знаходились в Болгарії тощо.

На початку лютого 1919 р. коли Київ зайняла Червона армія І.Шишманов з болгарською дипломатичною місією виїхав до Вінниці, а у березні прибув до Софії. ! березня 1919 р. він склав повноваження посла Болгарії в Україні. Це означало припинення дипломатичних відносин між цими країнами.

В подальшому І.Шишманов продовжував свої українські наукові студії, був обраний головою Українсько-болгарського товариства.

Праці належать до найвищих досягнень болгарської історіографії кінця ХІХ - першої третини XX ст. у вивченні національного відрод­ження. Розглядав історію Болгарії на загальноєвропейському тлі. Вперше виклав такий підхід в статті про Паісія Хілендарського. Головними причинами духовного піднесення, народу вважав глибокі внут­рішні зрушення в суспільстві, зокрема соціально-економічний роз­виток. Не надавав визначального значенням матеріальним чинникам. Досліджував російсько-болгарські наукові, культурні зв'язки, вказував на їх позитивне значення для Болгарії. ^

В праці “Вступ до історії болгарського відродження" вказував на наступність історії національно-визвольної боротьби та його революційний характер.

В.ЗЛАТАРСЬКИЙ (1866-1935) - провідний медієвіст кінця XIX - пер­шої третини XX ст., організатор науки, з 1911 р. очолював Істо­ричне товариство. Спирався на традиції вивчення болгарського се­редньовіччя болгарськими, російськими, німецькими вченими. Головна праця-тритомна "Історія Болгарської держави в середні віки". Створено картину політичної історії Першого Болгарського царства, його місце в міжнародних відносинах. Автор переоцінював роль тюркського елементу в формуванні давньоболгарської народнос­ті і держави. Запровадження християнства пояснював не кардинальними змінами в болгарському суспільстві IX ст., а результатом складної міжнародної кон’юнктури та перемоги слов'янського еле­менту над протоболгарським у внутрішньому житті країни.

Великою заслугою вченого було відновлення картини болгаро-візантійських відносин в ІІ половині ІХ-Х ст.

Політичні колізії в суспільстві пояснював боротьбою між "азіатським монархізмом", "візантизмом", "слов'янським демократиз­мом". Торкаючись окремих соціальних конфліктів, вбачав у них опір слов'янських за походженням народних мас візантійському впливу, носіями якого були нащадки протоболгарської знаті. Боротьбу наро­ду против візантійського панування розглядав як опір "демократичного слов'янського суспільства" впливу Візантії. Детально висвітлив селянське повстання під проводом Івайла, як опір суспільних низів візантійському впливу та свавіллю татар.

Автор поклав початок створення концепції раннього періоду національної історії, в ході написання праці вчений займався кропіткими науковими пошуками, публікацією та інтерпретацією болгарських та чужоземних джерел, установленням фактів політичної історії. Ігнорував соціально-економічні проблеми. Праці властивий академізм, неупередженість суджень. Її наукове значення зберігається дотепер.

Низку праць присвятив періоду османського панування бороть­бі болгар проти чужоземного гноблення, проблемам історії та іс­торіографії національного відродження.

Науковий доробок В.Златарського - вершина болгарської академічної науки кінця XIX- першої половини XX ст.

Г.КАЦАРОВ (1874-1938 рр.) - вивчав історію та культуру фракійських племен в античні часи. Ці племена згодом складали один із етнічних компонентів давньоболгарської народності.

Й.ІВАНОВ (1872-1947рр.) - підготував ряд праць із джерелознавства, які мали важливе значення для розвитку історичної науки, зокрема - "Болгарські старожитності із Македонії".

С.РАДЕВ (1879-1967 рр.) - один з лідерів народно - ліберальної партії. Двотомник "Будівничі сучасної Болгарії", належав до нечисельних праць з проблеми історії крани після здобуття незалежності. Для праці характерні антиросійські тенденції.

Б.ПЕНЕВ (1882-1927 рр.) - в чотиритомнику "Історія нової болгарської літератури" подав яскраві характеристики Паісія Хілондарського, Г.Раковського, Л.Каравелова та інших діячів національного відродження.

Економічні процеси розглядав як чинники соціально-психологічних змін, які спричиняли зрушення в суспільному житті.

П.МУТАФЧІЕВ (1883-1943 рр.) - учень В.Златарського, після його смер­ті-визнаний лідер болгарських істориків. Медієвіст. Досліджував проблеми політичної історії Болгарії в тісному зв'яз­ку з історією Візантії. Автор праць про причорноморські, придунайські та південно-західні області Болгарської держави, зокрема з питань формування державної території середньовічної Болгарії. Також досліджував проблеми болгаро-російських зв'язків, джерелознавства, археології, епіграфіки.

Зробив спробу створити узагальнюючу концепцію історії болгарського середньовіччя. В двотомнику “Історія болгарського народу” та в "Книзі про болгар” (рукопис) складні проблеми болгарського середньовіччя розглядав через призму візантійського та західно - європейського впливів. Заперечував існування феодалізму в Болгарії. Вважав, що розвиток країни визначається боротьбою місцевого пат­ріархального побуту із руйнуючим впливом "візантивізму".

Висловив думку про роль великих особистостей як "живої творчої сили" історичного процесу.

П.НІКОВ (1884-1938 рр.) - досліджував історію другого Болгарського царства, автор праць про відносини з угорцями, татарами, 3 історії північно-західних земель в ХШ-ХІV ст.

Першим розпочав наукове вивчення епохи османського завоювання. Першим з болгарських істориків написав узагальнюючу працю про національно-церковний рух, показав його політичний та національно-визвольний характер. Вважав головною причиною виникнення цього ру­ху ідею створення самостійної болгарської церкви, що спиралася на середньовічну традицію, яку розвивали Паісій Хілендарський та інші ідеологи національного відродженням. Недооцінював соціально - економічні чинники розвитку суспільства.

Приклав багато зусиль для видання корпусу джерел з історії середньовічної Болгарії.

І.САКИЗОВ (1895-1935 рр.) - знаходився під впливом марксистської ідеології. Видав в Берліні німецькою мовою працю з історії болгарсь­кої економіки, в якій висвітлювався економічний розвиток країни з давніх часів до визволення від османського іга.

Напередодні ІІ світової війни набули поширення націоналістичні ідеї.

Б.Йоцов зображав відродження болгарського народу як безперервний процес розвитку національного духу, аж до сучасних автору часів.