ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ БОЛГАРІЇ

П Л А Н

1. Зародження національної історіографії.

2. Розвиток історіографії в 50-70 -х рр. XIX ст.

3. Позитивістський напрямок в історіографії кінця XIX ст.-30-х рр. XX ст.

4. Історіографія Болгарії в 40-х - 90-х рр. XX ст.

ЛІТЕРАТУРА

«Историография истории южных и западных славян» -М, 1987, с.44-49, 88-94, 121- 143.

«Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки».-М., 1990, с.463-469.

Волков В.К. « Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы» - «Новая и новейшая история»-1991,-№ 4.

Копилов С.А. Проблеми історії слов’янських народів в історичній думці України (остання третина ХУІІ- початок ХХ ст.).- Кам’янець-Подільський, 2005.- С.117-118;

Павленко В. Діяльність болгарської дипломатичної місії в Україні (1918 -1919 рр.) // Проблеми слов’янознавства. - Львів, 1993.- Вип. 45.- С.4-6, 9, 11-13;

Полещук Т.С., Чорній М.В. Роль М.Драгоманова в українсько-болгарських взаєминах.// Проблеми слов’янознавства. - Львів, 1992.- Вип.44.- С.40-45;

Радоєв Д. “Болгаристика - наука про Болгарію” - “Український історичний журнал ”.- 1990.- № 3.

Зародження болгарської історіографії співпало з початком національного Відродження у середині ХVШ ст. Історична думка була важливою ланкою національно-визвольної ідеології спрямованої проти османського іга та асиміляторської політики вищого грецького духівництва, відігравала важливу роль у формуванні болгарської нації, національної культури.

В Болгарії ідеї Просвітництва та романтизму співіснували при перевазі ідей романтизму.

Романтичний напрямок.

ПАІСІЙ ХІЛЕНДАРСЬКИЙ (1722 - біля 1798) - фундатор романтичного напрямку, чернець, який на основі документів церковних архівів та тво­рів середньовічних авторів написав працю "Історія слов'яноболгарська". У вступі та передмові до праці вказував на патріотичне та повчальне значення історичної науки. В праці висвітлено історичні події з найдавніших часів до кінця ХІV ст., коли Болгарія втратила незалежність. Показано напади слов'ян на Балканський півострів, заселення ними візантійських володінь, інші політичні події. Автор прагне визначити причини національної трагедії-захоплення Болгарії османами, наводить відомості про історію країни в часи османського панування. З праці вміщено список болгарських царів, високо оцінюється місіонерська діяльність Кирила та Мефодія в роз­витку болгарської культури, а також внесок Климента Охридського, Евфімія Тирновського та інших діячів в сфері культури.

В праці вміщено політичну програму Паісія із закликом до боротьби проти османських поневолювачів та грецького духовенства, яке намагалося асимілювати болгар. Головна мета праці - показати велич болгарського народу в минулому та розбудити його національну гордість.

Національно-патріотична та гуманістична спрямованість праці справили великий вплив на подальший розвиток болгарської історіографії.

СОФРОНІЙ ВРАЧАНСЬКИЙ (1739-18130) - послідовник о. Паісія, з 1803 р. жив у Волощині, пропагував ідею визволення Болгарії з допомогою Росії. В автобіографічній праці, написаній доступною для широких верств народу мовою “Житіє та страждання грішного Софронія" навів цінні відомості про соціальний, культурний, духовний розвиток Бол­гарії в умовах османського іга, яскраво описав страждання народу.

Значний вплив на розвиток болгарської історичної науки справили праці сербського історика Й.Раіча "Історія різних слов'янських наро­дів", російських істориків - І.Кайтанова "Коротке накреслення загальної історії", З.Княжеського "Вступ до історії болгарських слов'­ян". Особливе значення для формування національної самосвідомості болгар, розвитку історичної науки мала творчість вихідця із Закар­паття, який працював у Кишиневі, а згодом у Москві Ю.Гуци-Венеліна, зокрема його праці "Стародавні та теперішні болгари", "Критичні дос­лідження з історії болгар".

В.АПРІЛОВ (1789-1847), з 1811 р. жив в Одесі. Зазнав великого впли­ву праць Ю.Гуци-Венеліна.

Досліджував проблеми середньовічної історії та часів національ­ного відродження. В праці "Болгарські книжники або якому слов'янсь­кому племені належить Кирилівська азбука?" доводив, що болгари пер­шими серед слов'янських народів були охрещені, а Кирило та Мефодій, як болгари за походженням, переклали богослужбові книги болгарською мовою. У найважливішій праці "Денниця новоболгарськоі освіти" та "Доповненні" до неї висвітлював історію болгарської культури, зокрема історію світських училищ. Опублікував історичні джерела. Праці В.Апрілова відіграли значну роль у зростанні національної самосвідомості болгар.

Представники романтичного напрямку ХVШ-І половини XIX ст. відійшли від біблейсько-християнської концепції історії, хоча повністю не подолали впливу провіденціалізму. Вони розпочали критично ста­витися до джерел, їхнім працям притаманний патріотизм. Проблема­тика їх досліджень-середньовічна та нова історія.

Вищим етапом національного Відродження Болгарії були 50-70 рр. XIX ст., зокрема його проявом стало Квітневе повстання 1876 р. В Бреілі (Румунія) виникло Болгарське наукове товариство, яке ви­давало часопис. Крім російських істориків важливий вплив на роз­виток історичної науки мала праця чеського вченого К. Іречека "Історія болгар".

М.ДРІНОВ (1838-1906 рр.) - найвидатніший вчений-історик XIX ст., йо­го науковий доробок перебуває в межах романтичного напрямку. Його ім’я тісно пов’язане з Україною. Він - автор першої болгарської орфографії, один з творців сучасної болгарської літературної мови, фундатор і перший голова Болгарського наукового товариства, що згодом було перетворено в Болгарську академію наук. М.Дрінов народився в м. Панагюриште в сім’ї ремісника, у 20 років переїхав до Києва, де з 1858 р. до 1861 р. навчався у духовній семінарії. В подальшому закінчив Московський університет, перебував у науковому відрядженні в Західній Європі. В 1973 р. – 1903 р. працював доцентом, професором, завідувачем кафедри слов’янознавства Харківського університету. З 1866 р. до 1879 р. перебував у Болгарії, де брав активну участь в організації системи освіти, був в 1878-1879 рр. міністром народної освіти. В 1890 р.- 1906 р. очолював історико-філологічне товариство при Харківському університеті.

Під його керівництвом кафедра слов’янознавства Харківського університету підготувала багатьох вчених-славістів, зокрема болгарських. Нав­чався в Росії, більше 30 років викладав у Харківському універси­теті. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. - завідував відділом освіти та духовних справ Російського цивільного управління в Болгарії.

Медієвіст. В працях “Погляд на походження болгарського народу та початок болгарської історії”, "Заселення Балканського півострова слов'янами" висунув концепцію утворення болгарської народності. Підкреслював величезну роль слов'янського елементу в цьому проце­сі, враховував також вплив автохтонів-фракійців та прийшлих протоболгар. Появу слов'ян на Балканах датував серединою VП ст. Використав історичні, лінгвістичні, фольклорні джерела.

В праці "Південні слов'яни та Візантія в Х ст." показав посилення ролі та впливу Болгарії на Балканах, причини антивізантійської спрямованості її політики.

Вивчаючи історію богомільського руху зробив висновок про його соціальну спрямованість.

В праці "Початок Самуілової держави" стверджував, що Болгарія Х- початку XI ст. була етнічним та політичним продовженням Першо­го Болгарського царства.

Торкаючись проблем національного відродження, в праці “Отець Паісій, його час, його історія, його учні” визначив початок, етапи процесу болгарського відродження, роль та місце Паісія Хілендарського в ньому.

Переконливо довів право на існування автокефальної болгарської помісної православної церкви, незалежної від грецької в низці праць, зокрема в творі "Історичний огляд болгарської церкви з са­мого її початку до сьогоднішнього дня".