Ліберальний напрямок.

С.ПАЛАУЗОВ (1818-1872 рр.), навчався в Німеччині та Росії, працював в Петербурзі. Медієвіст. Один з перших почав досліджувати історію Першого Болгарського царства в праці "Доба Болгарського царя Сімеона". Відтворив картину політичного і культурного життя країни VП-Х ст. Часи правління Сімеона в кінці IX- першій третині Х ст. вважав епохою розквіту Болгарії.

Декілька робіт присвятив Історії другого Болгарського царства. Вивчав давню історію болгарської православної церкви, коли вона не залежала від грецької церкви.

Опублікував низку важливих джерел з історії середньовічної Бол­гарії.

Діячі національно-визвольного руху в своїх публіцистичних тво­рах торкалися проблем національної історії.

Г.РАКОВСЬКИЙ (1821-1867 рр.) в праці "Декілька слів про Асена Першого, великого царя болгарського та сина його Асена Другого" та інших працях, доводив право болгар на незалежну церкву, розглядав проблеми османського панування та національного відродження. Ідеалізував минуле.

Л.КАРАВЕЛОВ (1834-1879 рр.) - вперше в болгарській історіографії розгля­нув соціально-економічні, політичні та духовні чинники національ­ного відродження, охарактеризував етапи національно-визвольної бо­ротьби.

Отже, в 50-70 рр. XIX ст. почалось становлення болгарської іс­торичної науки.

Могутнім імпульсом для розвитку історичної науки стало досягнен­ня Болгарією незалежності.

В 1882 р. із Румунії до Софії перенесло свою діяльність Болгарське наукове товариство, перетворене в 1911 р. на болгарську Ака­демію наук. Іншими важливими центрами історичних досліджень стали історично-філологічний факультет створеного в 1888 р. Вищого учи­лища (з 1904 р.- Софійський університет), та кафедри Вільного уні­верситету, створеного в 1920 р. В 1901 р. виникло Історичне това­риство, яке займалося популяризацію історичних знань. Створювалась мережа архівних та музейних установ, що теж сприяло розвит­ку історичних досліджень. Видавалося декілька історичних часописів. Відбулися зміни у філософсько-методичних поглядах вчених-істориків. Позитивізм витісняв романтизм.

З.СТОЯНОВ (1850-1889 рр.). - учасник національно-визвольного руху. Пра­ці відбивають вплив романтичної та позитивістської філософії та історіографії. В тритомнику "Записки про болгарські повстання", на основі документів та особистих вражень зобразив правдиву карти­ну Квітневого повстання 1876 р. Високо оцінив героїзм народу, по­казав зрадницьку суть чорбаджіїв - представників частини заможної верхівки суспільства.

Створюючи серію нарисів про видатних представників болгарського національно-визвольного руху, увів до наукового обігу велику кіль­кість нових документів.

В біографії Х.Ботева розглядав лише як борця за національну ідею, ігноруючи його погляди щодо соціальних проблем, їх Стоянов не торкався в жодній з своїх праць, які просякнуті вірою в революційні можливості болгарського народу, оспівують подвиги його кращих синів.

Д.СТРАШІМІРОВ (1868-1939) - вивчав проблеми національно-визвольно­го руху 60-70 рр. XIX от. Заклав документальну базу проблеми розшуками документів, збиранням спогадів свідків та учасників по­дій. Критично ставився до джерел. Видав двотомник "Архів Відрод­ження". В тритомній праці "Історія Квітневого повстання" доводив, що воно було підсумком розвитку болгарського суспільства протягом тривалого часу. Розглядав повстання передусім як прояв на­ціонально-визвольної боротьби, показав передумови, причини, підго­товку, хід повстання. Велику увагу приділив діяльності його керівників.

В статті “Комітетське десятиріччя” гостро критикував спроби подати революційний рух ізольованим від інших аспектів націона­льного відродження, підкреслив непорушний зв'язок між формуванням національної самосвідомості і культури та піднесенням рево­люційної боротьби,