8. Блок практичної роботи

Фрагмент стилізованого заняття, модель реального уроку, тема (-и), проблема (-и), ситуація (-ії), педагогічна задача (-і), вправа (-и) для дискусії, диспуту, обговорення, з’ясування, розв’язання, вирішення, які розглядатимуться в процесі проведення занняття тощо;

9. Іформаційно-довідковий блок:

а) сутність опорних понять теми (опорний конспект);

б) в) тематика реферативно-пошукових робіт;

г) література (основна і додаткова).

10. Додатки Додаток б. Аналіз заняття (на основі аналізу ефективності управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів)

І. ПРОЕКТУВАННЯ

а) Цілепокладання:

1) визначеність загальних цілей заняття;

2) дидактичні цілі (які поняття, способи діяльності мають бути завсвоєні, які формуватимуться уміння і навички;

3) діагностичність цілей (чітке виокремлення того, що повинні студенти знати, уміти);

4) реалістичність цілей (можливість досягти мети за конкретних умов).

б) Планування:

1) етапів заняття: від постановки цілей (завдань) – мотиваційно-стимуляційного етапу (створення проблемної ситуації; пояснення значимості того, що вивчається; розкриття практичної корисності; зв’зок того, що вивчається з попереднім і наступним; створення ситуації інтересу, зацікавленості, захоплення, небайдужості, особистісної значимості тощо – організації діяльності – контролю і перевірки результатів засвоєння – до підведення підсумків (аналіз того, що вдалося зробити, поведінки студентів на занятті, що не встигли розглянути (якщо таке має місце, оголошення оцінок і завдань для самостійної роботи);

2) планування часу на кожний із етапів;

3) планування дидактичних ланок (“серце” заняття): дидактичних цілей (ДЦ) – дидактичних завдань (ДЗ: вправи, задачі, завдання) – методи, форми, засоби (МФЗ) – результат (Р);

4) планування дидактичних ситуацій (запитань і відповідей, діалогів)

5) планування завдань для індивідуальної, групової, фронтальної, самостійної роботи (або роботи в парах).

в) Структурування матеріалу:

1) за способом засвоєння елементів знання (дискретна (факти, поняття, величини); системно-функціональна (закономірності, закони); системно-логічна (способи розвязування задач); системно-структурна (для систематизації та узагальнення вивченого); інтегративно-диференційована; згортання; стиснення; моделювання; візуалізація);

2) за провідною технологією навчання (типове: у змісті традиційного навчання); інформаційно-блочне (у рамках технологій модульного, проектного, дослідницького навчання); операційно-блочне (в рамках програмового навчання); професійно-орієнтоване (контексте навчання);

3) за провідною діяльністю у навчанні (імітаційне (для ігрового навчання); парадигмальне (для проблемного навчання); конструктивне (взаємонавчання в групах, для інтерактивних технологій навчання: диспуту, дискусії, кейс-методу, методу проектів, методу аплікації теорій, методу рекодифікації).

г) Прогнозування:

1) інформаційно-довідкового наповнення змісту заняття (які факти, відомості. події, діалоги вчених можуть бути використані з метою розкриття провідної ідеї);

2) можливих запитань, які можуть бути поставлені (можливих відповідей), можливих дидактичних ситуацій, особистісно значимих для студентів ситуацій;

3) шляхів реалізації принципів навчання, закономірностей навчання;

4) прийомів і способів активізації пізнавальної діяльності студентів;

5) додаткових засобів навчання;

6) способів перевірки результатів навчання;

7) способів організації взаємодії під час проведення заняття.

ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ

а) методи навчання (словесні, практичні, наочні; репродуктивні, дослідницькі, творчі; стимулювання і мотивації діяльності студентів, діалогові методи навчання, методи стимулювання успіху у навчанні, метод постановки проблем; методи контролю);

б) форми організації навчання (індивідуальна, групова, парна, індивідуально-групова, фронтальна;

в) засоби навчання (прилади, моделі, макети, демонстраційні установки, таблиці, малюнки, графіки, комп’ютерне моделювання, мультимедійні засоби);

г) технологічні прийоми (ситуативне моделювання, імітаційне моделювання, провокування дискусійних навчальних ситуацій тощо);

д) методи управління (наказ, розпорядження, інструкція, вимога, навіювання, прохання, доручення, самоаналіз, самооцінка, саморефлексія, організація успіху, створення ситуації самоствердження, активізація почуттів, оцінне судження).

ІІІ. МОДЕЛЮВАННЯ ДИДАКТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

а) моделювання взаємодії

1) моделі взаємодії: репродуктивна (директивна); продуктивна (алгоритмізована); конструктивна (діалогічна); творча (креативна);

2) рівні взаємодії (низький (елементарний) – співпорядкування; високий – співробітництво; найвищий – співтворчість;

3) прийоми взаємодії (привчання, попередження, іронія, вимога; опора на позитивне, прохання, порада, співпереживання та співчуття, діалогізація; взаємна довіра, різноманітність стимулювання; використання гумору, відкритість дій, координація впливів).