Текст Основні причини глобальної фінансової кризи

Фінансова глобалізація почала переважати в системі міжнародних економічних зв’язків в останній чверті ХХ століття на початку ХХІ століття. Починаючи з 1970-х років фінансові ринки по всьому світу розвивалися з небувалою швидкістю. Цей процес був викликаний загальною лібералізації економічних процесів, в особливості руху капіталу і валютного регулювання. У результаті світова економіка отримала додаткові стимули для розвитку і, як і в попередні повоєнні роки, продовжувала зростати. Проте, на тлі загального зростання реального сектора економіки, її фінансовова складова почала набувати гіпертрофованих форм. Так званий фінансовий (ціновий) міхур, який був сформований, луснув від надмірної інфляції в 2007 – 2008 роках. Світова фінансова криза вибухнула, і зачепила, хоча й різною мірою, практично всі країни світу.

Загальну оцінку таких складних глобальних економічних явищ і процесів, як нинішньої світової фінансової кризи, можна буде здійснити, мабуть, тільки через деякий час. Інформація про повний цикл дозволить аналізувати всі складові частини фінансової кризи, виявити глибоко закорінілі причини, соціально-економічні наслідки і поліпшення превентивного захисту від циклічних механізмів та інструментів "швидкого реагування".

У той же час економічно-фінансова статистика показує, що протягом останніх 30 років економіка 17 провідних світових держав зазнала негативного впливу з боку 113 фінансових криз: 37 - у 1980-х, 42 - у 1990-х, і 34 фінансові кризи, включаючи і сучасну, на початку 2000-х років. Криза фондового ринку склала 45% від їх загального числа, кризи в банківських системах склали 38%, валютні кризи - 17%.

Взагалі кажучи, можна виділити три групи факторів, які в загальній сукупності, які стосуються характеру ризику, визначають масштаби, шляхи і руйнівну силу першої світової фінансової кризи XXI століття. Перша група факторів обумовлена інтенсивною світовою цивілізацією, гео- економічними змінами, процесами глобальних перетворень. Друга група факторів пов'язана з макроекономічною і мікроекономічною диспропорціями і потрясіннями, інституціональними пастками, які проявили себе в першу чергу серед ключових суб'єктів світової економіки. Третя складова світової фінансової кризи безпосередньо співвідноситься з пусковим механізмом, з основним її джерелом (сутністю), які зумовили хвилеподібну процесію, яку важко передбачити, з економічної точки зору.

У свою чергу, перша група гео- економічних факторів включає в себе таких п'ять основних складових:

- Виснаження традиційної індустріальної моделі економічного розвитку в контексті поставок ресурсів, деградації навколишнього середовища, зростаюча нерівність в економічному і соціальному розвитку країн світу;

- Наявність затримки реструктуризації світової економіки, її регіональних та національних секторів відповідно до вимог сучасної науково-технічної революції;

- Поглиблення структурних диспропорцій і глобальних дисбалансів між основними світовими економічними суб'єктами, синхронізація економічних циклів під впливом глобалізації;

- Нездатність міжнародної фінансової системи в її нинішньому вигляді, її регулюючих і наглядових функцій, адекватно реагувати на виклики глобалізації;

- Відсутність належних теоретико-методологічних та прикладних концепцій і моделей оптимального функціонування і анти-циклічного регулювання глобальної економічної системи. Надлишки ліквідності в економіці США стали основним макроекономічним фактором, зумовленим, по-перше, загальним зниженням довіри в країнах з новими ринками після кризи 1997-1998 років, по-друге, інвестиціями в американські цінні папери, які були зроблені країнами, які нагромадили валютні резерви (Китай) і нафтові фонди (країни Перської затоки), по-третє, політикою низьких процентних ставок, яка була проведена Федеральною резервною системою, особливо в період 2001-2003 років, при спробі уникнення циклічного спаду.

Основними рушійними силами фінансової кризи мікроекономічного рівня стали нові фінансові інструменти - кредитні і дефолтові свопи. Їхнє використання призвело до маскування ризиків, які пов’язані з низькою якістю субстандартної іпотеки з однієї сторони, і їхнього закулісного розповсюдження серед широкого кола інвесторів, з іншого боку. Встановленні заходи світової фінансової кризи проявилися в недостатньому рівні оцінки ризиків з боку регуляторів і рейтингових агентств, а також асиметрії інформації.

Розмірковуючи про світову фінансову кризу у вузькому сенсі, як правило, доходить до аналізу її пускового механізму, а отже, до виявлення її першоджерела. Більше того, існує консенсус в оцінках того, що спочатку нинішня криза була викликана проблемами на ринку житла в США.

Серед основних причин кризових процесів в економіці Україні можна відзначити наступні: високий ступінь інтеграції фінансового сектора в світові структури в порівнянні з 1998 роком; застарілої структури економіки, її гіпертрофованої орієнтації на зовнішні ринки (паливно-енергетичного комплексу, хімічної промисловості тощо); вразливим, не інтегрованим, незбалансованим фрагментованим внутрішнім ринком; незавершене реформування економіки (інституційної сфери, аграрного сектора, житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, пенсійної реформи тощо); неадекватна економічна політика Уряду і Національного банку по відношенню до викликів світової та вітчизняної ситуації.

Давайте звернемо більш пильну увагу на систему чинників першої групи, одна, з основних складових якої, свідчить про історичні обмеження індустріальної моделі розвитку, що потребує перетворення в постіндустріальну, інформаційну модель, модель єдиного інформаційного простору і просторову модель людського розвитку. Промисловий тип виробництва призвів до безпрецедентних темпів економічного зростання на основі великомасштабного залучення природних і людських ресурсів. Таким чином, у період з 1715 по 1971 рік обсяг світового промислового виробництва збільшився в 1730 разів, і більша половини цього зростання припала на період після 1948 року. Такий «агресивний» розвиток призвів до руйнування навколишнього середовища, виснаження біосфери, різкого зниження екологічних параметрів життєдіяльності. Подальше підвищення і розширення індустріального типу виробництва, заснованого на недосконалих фінансових механізмах та інструментах, матиме катастрофічні наслідки. У той же час модернізовані економічні інструменти, у тому числі їхній фінансовий компонент, які пройшли точку сингулярності в пост- кризовий період, повинні бути націлені на загальну реструктуризацію як світової економіки в цілому, так і її регіональних і національних секторів, і на впровадження нової моделі розвитку - економіки знань, високих технологій, творчої економіки. Остання відноситься до другої гео- економічної складової, яка вказує на той факт, що затримка у вирішенні структурних проблем, збереження у світовій економіці архаїчних до- індустріальних економік так само як і економік ранньо- індустріальних розвинених країн створюють передумови для повторення подібних криз у більш гострих формах. Сукупні дані, наведені в таблиці, показують, що в даний час існують істотні відмінності в структурах економік розвинених країн та тих, що розвиваються. Ключовим критерієм є співвідношення у виробництві товарів і послуг. У перспективі аж до 2030 року спостерігається тенденція щодо скорочення існуючого розриву, хоча разюче структурні контрасти між окремими країнами залишаться. Третьою гео- економічною складовою світової фінансової кризи пов'язують з глобальною диспропорцією і дисбалансами, із-за синхронізації економічних циклів під впливом глобалізації. З одного боку, невідповідність між глобальним попитом і споживанням призводить до утворення дисбалансу в світовій економіці. З іншого боку, відносини між ключовими гравцями світової економіки в торгівлі та інвестиційній сферах погіршуються. У зв'язку з цим взаємини між США і Китаєм набувають великого значення. Один полюс (США) має величезний дефіцит платіжного балансу, а інша (Китай) практично адекватні надлишки. Крім того, глобалізація втягує основних світових економічних суб'єктів у вир циклу ділового світу. Для пост-кризового періоду був прийнятий план скорочення глобального дисбалансу, передбачених для його зниження з 6% світового ВВП до 1-1,75% протягом чотирьох років. Зокрема, економічні засоби і інструменти були визначені для п'ятьох основних суб’єктів, щоб суттєво впливати на формування глобального дисбалансу. У Китаї було заплановане зниження зовнішніх дисбалансів, збільшення внутрішнього споживання, особливо індивідуального, зміну пропорції накопичення по відношенню до споживання, прискорення фінансової реформи, поліпшення режиму обмінного курсу.

Подальші реформи товарних, фінансових і трудових ринків будуть здійснюватися в зоні євро. Принаймні існує два основних завдання для цього. По-перше, грецька економічна і фінансова ситуації та її наслідки потребують підтримки єдиної валюти. По-друге, різкий дефіцит бюджету з знедавна 7% від ВВП в значеннях Маастрихтських критеріїв. Японія буде впливати на реформу ринку праці, створення умов для залучення прямих іноземних інвестицій, розвиток конкуренції в ключових секторах економіки, а також забезпечення прогресу у фінансовій консолідації. Саудівська Аравія в якості члена великої 20 повинна збільшити інвестиції в соціальну сферу та розвиток інфраструктури, а також розширити можливості нафтовидобувної промисловості. Нарешті, США, як країна з найбільшими зовнішніми і внутрішніми дисбалансами, відповідно до рекомендацій МВФ, має проводити подальші бюджетні консолідації в середньостроковій перспективі, реформу бюджетного процесу, яка спрямована на зростання витрат, реформу системи виплати допомоги з метою зміцнення довгострокової фінансової стабільності, поліпшення податкового законодавства, стимулювання особистих заощаджень, підвищення енергоефективності, створення стимулів для економічного зростання, відкритої інвестиційної політики, підвищення конкуренції на ринку капіталу.

Головна причина глобального дисбалансу в тому, що глобальна пропозиція перевищує світовий попит. Останнім часом ця проблема загострилася в результаті надмірного кредитування виробництва. Таким чином, необхідно шукати шляхи і механізми підвищення сукупного попиту. Експерти рекомендують радикальний і досить суперечливий з економічної точки зору варіант, а саме підвищити зарплати в країнах, що розвиваються, де проживає більшість населення Землі. Протиріччя цієї концепції полягають в тому, що рівень заробітної плати визначається не міжнародними угодами, як пропонується, а інтенсивністю, продуктивністю та іншими важливими факторами. Тим не менш, вона (концепція) може розглядатися серед інших ідей у ​​загальному контексті формування посткризової економічної архітектури світу. Вирішення проблеми зовнішніх дисбалансів полягає в їхньому вирівнюванні по оцінці національної валюти (девальвація або ревальвація). Крім того, інші макроекономічні регулятори повинні використовуватися на основі бюджетної консолідації, підвищення норми заощаджень та інвестицій. Для країн із активним сальдо торгового балансу суттєвим завданням є підвищення внутрішнього попиту (поглинання) на основі активної монетарної та фіскальної політики, в той час як країни із зовнішнім дефіцитом повинні стримувати внутрішній попит і стимулювати експорт. Наприклад, відповідно до стандарту економетричної моделі, в США, щоб зменшити відношення поточного рахунку до ВВП на 1% в подальшому необхідно провести девальвацію долара на 10-20%. В рамках системи заходів, спрямованих на активізацію внутрішнього попиту, пропонується, з одного боку, змінити співвідношення між державними та приватними витратами на користь останніх, беручи до уваги той факт, що під час загострення кризи в багатьох країнах, що раніше дотримувалися неоліберальних позицій на ринку, держава взяла на себе витрати, спрямовані на поліпшення банківської і фінансової системи, нейтралізації наслідків кризових процесів. З іншого боку, це питання стимулювання сукупного попиту (споживчого та інвестиційного), з використанням інструментів політики в області кредитно-грошової політики, зокрема, шляхом зміни облікової ставки Центрального банку.

Однією з важливих рис світової економіки після кризи є поглиблення синхронізації економічних циклів, які відповідно до розрахунків експертів мають різний вплив на хід економічних подій в різних країнах. В даний час виділено чотири детермінанти, які сприяють синхронізації економічних циклів: глобальну, регіональну, національну та конкретну. Глобальні фактори значною мірою синхронізують економічні цикли розвинутих індустріальних країн, охоплюючи понад 15% від їх ВВП, а в найбільших країнах – аж до 20%. Країни з новими ринками і країни, що розвиваються відчувають глобальний вплив щонайменше, при менш, ніж 10% коливанні ВВП. Регіональні фактори проявляються сильніше у Північній Америці, Європі та Азії, в результаті чого аж до 20% коливань в обсягах виробництва. Національні і специфічні чинники домінують на Близькому Сході, у Північній Африці, на південь від Сахари і визначають зміни більше, ніж на 80% валового національного продукту.

Світова фінансова криза виявила слабкі сторони функціонування системи Бреттон Вудс, його грошово-кредитного регулювання та її провідний підрозділ - Міжнародний валютний фонд. Ця система в її нинішньому вигляді має три основних недоліки. По-перше, це дозволяє ряду країнам підтримувати надлишок виписки чеків або фінансових рахунків і рух капіталу протягом тривалого часу (Японія, Китай і т.д.), що призводить до гіпертрофованого накопичення міжнародних резервів. Таким чином, міжнародні резерви Японії (загальний резерв без золота) виріс на 1146% в порівнянні з періодом з 1968 р. по 1978 р., в той час як грошова маса - на 356%. В даний час великі запаси золота і валюти зосереджені в Китаї (2033, 00 млрд. доларів США, 1557 доларів США на душу населення), в Росії (435, 40 і 3055 відповідно), в Індії (274,20 і 235), в Бразилії (197,40 і 1029). По-друге, ця система має економічний ріст в багатьох провідних країнах, що залежать від США як найбільшого імпортера і боржника у світі. По-третє, кредитування, інвестиційний бум в останні роки за рахунок рециркуляції у доларах США, за рахунок державних цінних паперів, призвело до порушення глобальної пропорції між виробництвом і споживанням, які можуть викликати незворотні процеси дефляції з серйозними соціально-економічними наслідками. Тому в рамках після кризової світової економіки, остання повинна змінити нинішню міжнародну архітектуру фінансів. Глобальний характер фінансової галузі і нинішня криза підкреслюють необхідність національних регулюючих структур і механізмів координації на глобальному рівні. Найпростіший спосіб досягти цього – це мати єдину глобальну фінансову владу. Але це не реалістичний вибір в найближчому майбутньому.

Таким чином, на практиці, координація регулювання повинна бути досягнута в рамках міжнародних організацій, як: МВФ, Банк міжнародних розрахунків, Рада з фінансової стабільності. Крім того, різні сторони фінансового регулювання надають підтримку різним галузевим стандартним головним факторам (Базельський комітет з банківського нагляду, Міжнародна організація комісій з цінних паперів, Міжнародна асоціація органів страхового нагляду, а також міжнародним стандартам бухгалтерського обліку). Другим елементом післякризової фінансової архітектури є глобальна ліквідність.