Глава 8. Українське жіноцтво.

Принадливо дивувало нормандця Боплана українське жіноцтво. Змальо­вуючи тодішній Київ та Печерськ, Боп­лан згадує про жіночий монастир, в якому: "близько ста черниць займаються швацтвом і вишивають хустки гарними візерунками... бачив я проміж тими мо­нахинями такі ж вродливі обличчя, яких багато є у польській землі".

Боплан відзначає, що на відміну від звичаїв і традицій інших народів:

"дівчина першою сватається до па­рубка, якого собі сподобала. Закохана дівчина іде до хати парубка, якого лю­бить, у той час, коли сподівається заста­ти вдома батька, матір і свого суджено­го. На порозі вітається словами: "Пома­гай бог". Сівши в хаті, дівчина береться вихваляти того, хто припав їй до серця: "Бачу з твого обличчя, що ти людина добра, будеш дбайливим і любитимеш свою жінку. Сподіваюсь, що з тебе вий­де добрий господар. Ці твої гарні якості змушують мене уклінно просити взяти мене за жінку."

Дівчина покірно звертається до бать­ка і матері парубка з проханням дати згоду на одруження. Якщо ж дістане відмову чи одговірку, то вона вперто стоїть на своєму і не виходить з кімнати, поки не дістане згоди.

"Ось як, – говорить Боплан, – зако­хані дівчата в цьому краї влаштовують свою долю."

Весільне вбрання:

"...молода вбрана в довгу коричневу сукню... Голова і обличчя молодої відкриті, волосся розсипається по пле­чах, а на голові вінок квітів у залежності від пори року. Батько, брат чи якийсь близький родич молодої ведуть її до церкви; перед ними ступають музики із скрипкою, дудою або цимбалами."

Не обминув Боплан і звичаї та заба­ви весільної ночі. Ці звичаї змушували дівчину берегти себе до одруження.

"Після весілля молоду одягають і зачісують як молодицю, тобто покрива­ють їй голову, бо це дозволяється роби­ти лише заміжнім, а дівчата ходять із власним заплетеним волоссям і вважа­ли б для себе ганьбою покрити голову."

Глава 9. Як козаки пили-гуляли.

Боплан:

"Існує звичай в селах цього краю, що в неділю та свята селяни разом із жінка­ми та дітьми збираються по обіді до корчми; там вони проводять решту дня за частуванням. Однак випивають ли­шень чоловіки та жінки, а парубки і дівчата весело танцюють під звуки дуди."

"Весільний обряд особливо схиляє їх до нестримного гультяйства, яке від природи є у їхніх звичках, пов'язане з тим, що з нагоди шлюбних банкетів та хрестин їхніх дітей пан дозволяє їм варити пиво. Привілей цей приводить до того, що пиво є набагато дешевше і в більшій кількості, бо в інший час селяни мусять купувати пиво в панських броварнях."

"У світлий понеділок (після Вели­кодня) парубки групами простують ву­лицями і, коли стрінуть дівчат, то хапа­ють їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п'ятьма-шістьма відра­ми води. Дівчата, ніби скупані, мокрі з голови до п'ят. Проте ця забава дозво­лена лише до полудня.

На другий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачу­ють більш лукаво. Кілька дівчат ховаєть­ся у якійсь хаті з глеками, повними води. На вулиці залишають малу дівчи­ну, яка умовним вигуком повідомляє їм, що бачить парубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з кри­ком та вереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-три найкремезніші тримають паруб­ка за руки, інші виливають йому за шию усі глеки води. І відпускають його лише тоді, коли він мокрий, як хлющ. Ось так пустують парубки і дівчата у великодні дні."

"Та дорослі чоловіки мають Іншу забаву у світлий понеділок. Із самого ранку вони сунуть натовпом до замку, щоб побачитися зі своїм паном, той терпеливо їх дожидає. Низько вклонив­шись йому, кожен селянин підходить і дарує чи курку, чи якусь іншу птицю. ...Пан частує своїх селян горілкою. ...Се­ляни стають довкола бочки. Пан підступає з великим ополоником і, зачерп­нувши ним горілку, п'є до найстаршого із селян. Потім передає ополоник тому, до кого пив. Так усі вони п'ють по черзі, а далі знову розпочинають те саме, аж поки бочка не спорожніє. Коли бочка спорожніє ще до сутінків, пан неодмін­но розпоряджається викотити ще одну; зобов'язаний їх частувати, аж поки не зайде сонце. Коли ж заходить сонце, звучить сигнал розходитися; той, хто добре себе почуває, вертається додо­му; якщо не годен іти, кладеться просто серед вулиці і засинає, аж поки не очуняє. Хіба що жінка чи діти змилосер­дяться, покладуть на ноші і занесуть додому. ...Гидко дивитися на тих п'я­ниць, які не з'їли ні шматка хліба, а безперервно пили і лежать..., як ті сви­ні... Справедливим є прислів'я, яке вони залюбки повторюють: не вмієш пити горілку – пий воду."

Боплан:

"...Не думаю, щоб знайшовся на землі народ, який міг би зрівнятися з ними щодо вживання напоїв. Вони ніко­ли не бувають настільки п'яними, щоб не могли розпочати знову пити. Однак, розуміється, що це буває лише в час дозвілля, бо коли перебувають у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, дотримуються надзви­чайної тверезості."

"Під час морських походів цей люд дуже стриманий, а коли знайдеться між ними в поході якийсь пияк, отаман од­разу ж наказує викинути його в море, їм забороняється брати в морський похід чи на бойові операції горілку; вони дотримуються цього дуже строго."