Змістовий модуль 9. Фінансова діяльність житлово-експлуатаційного комплексу.

Житлово-комунальне господарство - це одна з важливих та пріоритет­них галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток еко­номічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято 5 % працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. Понад 14,2 тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг.

Проте в житлово-комунальному господарстві накопичено багато про­блем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування.

Головним завданням забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно обґрунтованій системі визна­чення рівня тарифів та адресному соціальному захисту населення є досяг­нення рівня поточної беззбитковості підприємств галузі з одночасним впро­вадженням комплексу заходів, спрямованих на:

• зменшення рівня витрат операційної діяльності;

• збільшення надходжень підприємств, що надають житлово-кому­нальні послуги.

Не сформований інститут власника житла гальмує створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла. У власність громадян передано понад 5,3 млн квартир та одноквартирних будинків, що становить 75,4 % дер­жавного житлового фонду. Проте підприємства, що мають житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого.

По другому напряму пропонується:

• запровадити механізм регулювання тарифів через установлення їх граничного рівня та застосування одночасної індексації тарифів з урахуванням інфляційних процесів, у тому числі змін цін і тарифів на паливно-енергетичні ресурси та механізм покриття різниці між фак­тичною вартістю житлово-комунальних послуг та встановленими та­ рифами (при їх затвердженні менше від фактичної вартості) з місце­вих бюджетів;

• забезпечити збільшення рівня збору платежів до 95 %;

• визначити структури дебіторської та кредиторської заборгованості та ліквідувати ці борги;

• збільшити видатки з місцевих бюджетів розвитку на житлово-кому­нальне господарство;

• відновити пеню за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

Заходи щодо технічного переозброєння галузі, запровадження інно­ваційної моделі її розвитку визначені в Галузевих програмах енергозбере­ження, поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, реконструкції житлових будинків перших масових серій та впровадження низки енергозберігаючих проектів, реалізація яких передбачає одержання швидкого економічного ефекту.

До невиробничого господарства належать: культурно-побутові заклади, житлово-комунальне господарство, підсобні сільськогосподарські підприємства, науково-дослідні, оздоровчі, спортивні та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у здійсненні та забезпеченні надання комунальних послуг.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями витрат.

За способами віднесення на виробничу собівартість - прямі та непрямі витрати. Прямі - це витрати, які можуть бути безпосередньо включені до ви­робничої собівартості окремих видів робіт (послуг). До непрямих витрат нале­жать витрати, безпосередньо не пов'язані із виконанням житлово-комуналь­них робіт (послуг). До таких витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати по управлінню та обслуговуванню виробничого процесу.

За ступенем впливу обсягів виконаних робіт та реалізованих послуг на рівень витрат, витрати поділяються на змінні та постійні.

Змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких змінюється (збільшується або зменшується) разом із зміною обсягів робіт (послуг). Зо­крема, витрати на сировину, матеріали, пально-мастильні матеріали, елект­роенергію, запасні частини і комплектуючі тощо. Постійні витрати - це вит­рати, абсолютна величина яких із збільшенням або зменшенням обсягів робіт (послуг) істотно не змінюється. До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничих підрозділів, та витрати на забез­печення загальногосподарських потреб.

За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно однорідні, та комплексні, які складаються з кількох елементів.

За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витрати мину­лих та майбутніх періодів.

За доцільністю витрати поділяються на продуктивні, непродуктивні та надзвичайні.

Планування собівартості житлово-комунальних робіт (послуг) здій­снюється підприємствами галузі та їх структурними підрозділами одночасно з розробкою їх загальних річних, квартальних, а при необхідності – місячних планів.

Планові витрати на виконання робіт (послуг) у вартісному вираженні формують їх планову собівартість.

Процес планування включає виконання таких завдань:

• визначення потреб в ресурсах для виконання робіт (надання послуг) у натуральному виразі;

• розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому виразі;

• визначення загальної величини витрат у грошовому виразі, яка виз­начає собівартість робіт (послуг) і є основою для формування цін (та­рифів) на роботи (послуги);

•створення основи для визначення внутрішньовиробничих еко­номічних відносин на підприємстві.

Для розрахунку планових витрат використовуються такі дані:

• планові обсяги виконання робіт (послуг) у натуральному та вартіс­ному виразі;

• норми витрат матеріальних ресурсів для виконання робіт (послуг) і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі;

• договори на постачання матеріальних ресурсів, на обслуговування і управління виробництвом;

• офіційні дані про ціни виробників промислової продукції на плано­вий період;

• норми витрат праці, розрахунки чисельності і кваліфікаційного ок­ладу робітників, умови оплати праці, визначені колективним догово­ром і чинним законодавством України, ставки і розцінки, які засто­совуються на підприємстві при оплаті праці;

• економічні нормативи і норми: амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових пла­тежів, передбачених обліковою політикою підприємства та діючим за­конодавством тощо;

• плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переосна­щення та удосконалення організації виробництва, ресурсозбереження, планово-попереджувальних робіт, що приводять до економії ма­теріальних ресурсів, поліпшення використання трудових ресурсів, до усунення зайвих витрат і втрат. Ціни на продукцію і ресурси, що передбачаються в плановому періоді;

• плани, кошториси підприємства, інші дані, необхідні для плануван­ня.

Витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію та інші матеріальні ресурси формуються, виходя­чи з оцінки їх вибуття на виробництво, яка визначається підприємством у наказі про облікову політику, згідно з вимогами п.п.16-23 П(С)БО 9 "Запа­си" (20751-99).

Витрати на оплату праці:

1. основна заробітна плата виробничих працівників.

2. додаткова заробітна плата виробничих працівників.

3. інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних ма­теріальних активів.

Витрати по орендній платі основних засобів.

Процес планування включає виконання таких завдань:

• визначення потреб в ресурсах для виконання робіт (надання послуг) у натуральному виразі;

• розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому виразі;

• визначення загальної величини витрат у грошовому виразі, яка виз­начає собівартість робіт (послуг) і є основою для формування цін (та­рифів) на роботи (послуги);

•створення основи для визначення внутрішньовиробничих еко­номічних відносин на підприємстві.